розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2016 року у складі судді Дячук О. О. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 05 січня 2017 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Перепелюк І.Б., Литвинюк І. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на легковий автомобіль марки "ВАЗ 21093", реєстраційний номер НОМЕР_1, та витребувати транспортний засіб із чужого незаконного володіння ОСОБА_4

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2004 році ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 легковий автомобіль марки "ВАЗ 21093", 2003 року випуску, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, оформивши на останню довіреність на право керувати транспортним засобом, продавати його. 06 липня 2004 року ОСОБА_5 оформила поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортних засобів № Б/4958650.

У подальшому, 11 липня 2009 року ОСОБА_4 на підставі довіреності, термін дії якої 10 років, уповноважив ОСОБА_6 та його - ОСОБА_3, керувати та розпоряджатись цим автомобілем на свій розсуд, у тому числі й відчужувати. Фактично між ними в усній формі був укладений договір купівлі-продажу.

У зв'язку з тим, що на спірний транспортний засіб накладено арешт, 23 липня 2016 року він був вилучений у нього (позивача) інспектором Рахівського відділу поліції Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Закарпатській області.

Посилаючись на те, що автомобіль фактично є його власністю, він набув його як на підставі договору так і за набувальною давністю, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про його право власності на спірний автомобіль.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 05 січня 2017 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, що надійшла у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 303/2845/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що автомобіль марки "ВАЗ 21093", 2003 року випуску, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, з 26 травня 2004 року належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого Чернівецьким МРЕВ УДАІ УМВС України в Чернівецькій області.

11 липня 2009 року ОСОБА_4 видав довіреність строком на 10 років на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_3, якою уповноважив останніх представляти його інтереси при здійсненні правочинів по продажу, з питань експлуатації, в тому числі за кордоном, на підставі виданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобілем "ВАЗ 21093".

Також установлено, що спірний автомобіль перебуває у користуванні позивача.

На виконанні у державній виконавчій службі Стородинецького районного управління юстиції перебуває зведене виконавче провадження № 46348831 про стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" заборгованості у розмірі 13 039,11 грн та на користь ОСОБА_7 боргу у розмірі 1 000 000 грн, у межах якого було накладено арешт на спірний транспортний засіб.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України (435-15) .

За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-688цс15 зроблено висновок, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15.

На підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), установивши, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не укладався, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на автомобіль.

Правильним є висновок судів відсутність підстав для застосування норм статті 344 ЦК України з огляду на те, що позивач володіє автомобілем на підставі виданої його власником ОСОБА_4 11 липня 2009 року довіреності строком на 10 років, яка є чинною.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що він незаконно позбавлений права керувати та розпоряджатися на свій розсуд автомобілем, є безпідставними, оскільки видача довіреності на володіння, користування та розпорядження автомобілем без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Інші аргументи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі недоліки при розгляді справи не впливають на суть ухвалених судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін заочне заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2016 року та ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 05 січня 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Головуючий	В. І. Крат

Судді	Н. О. Антоненко

	В. І. Журавель

	В. М. Коротун

	В. П. Курило