Позовні вимоги мотивовані тим, що з 07 серпня 2005 року по 17 травня 2010 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі. 05 жовтня 2007 року в період перебування у шлюбі ними спільно придбано домоволодіння АДРЕСА_1. Позивач указувала, що після розірвання шлюбу не може дійти згоди із ОСОБА_2 щодо користування та проживання у домоволодінні, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог після проведення судової будівельно-технічної експертизи, просила:

визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1;

реально поділити між нею та ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1 згідно варіанту № 1 висновку №27 судової будівельно-технічної експертизи від 08 червня 2016 року, а саме:

виділити у власність ОСОБА_2 у житловому будинку літ. "А-1,а" приміщення: кухня 1-2 площею 13,5 кв. м, жила кімната 1-4 площею 18,5 кв. м; загальна площа 32 кв. м на суму 57 396 грн; сарай літ. "Б" вартістю 17 858 грн та гараж літ. "Г" вартістю 17 784 грн;

виділити у власність ОСОБА_1 в житловому будинку літ. "А-1,а" приміщення коридору 1-1 площею 5 кв. м, коридор площею 6,1 кв. м, жила кімната 1-5 площею 11 кв. м, жила кімната 1-6 площею 10,9 кв. м, жила кімната 1-7 площею 7,9 кв. м, ванна 1-8 площею 2,7 кв. м, котельня 1-9 площею 4,1 кв. м; загальна площа 47,7 кв. м. на суму 85 555 грн; погріб вхідний літ. "В" вартістю 3 999,00 грн;

з метою виконання поділу здійснити такі переобладнання в будинку: закласти дверний отвір із коридору 1-1 площею 5 кв. м. в кухню 1-2 площею 13,5 кв. м, із коридору 1-3 площею 6,1 кв. м в кімнату 1-4 площею 18,5 кв. м. В кухні 1-2 площею 13,5 кв. м улаштувати перегородку з дверним отвором, частину приміщення площею не менше 7 кв. м використовувати як кухню, іншу частину використовувати як коридор. Улаштувати дверні отвори на вулицю з встановленням подвійних дверей та в кімнату 1-4 площею 18,5 кв. м з встановленням одинарних дверей. В кімнаті 1-4 площею 18,5 кв. м передбачити санвузол площею не менше 1,5 кв. м. Обладнати виділені частини будинку самостійним опаленням та електропостачанням. Інженерні мережі водопостачання, водовідведення та газопостачання залишити в спільному користуванні, провівши реконструкцію та обладнавши лічильниками;

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 1 742 грн різниці у вартості часток домоволодіння та понесені позивачем судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області в складі судді: Гавриш О. В. від 28 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне домоволодіння було придбане відповідачем за особисті кошти, які отримані ним від продажу власного автомобіля у грудні 2005 року, у той час як позивач на момент придбання майна власного доходу не мала. Тому указане майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Суд виходив із того, що позивачем не спростовано твердження відповідача про те, що саме за кошти від продажу транспортного засобу, який належав особисто відповідачу, було придбано будинковолодіння. Суд здійснив аналіз джерел накопичення коштів, які могли б бути заощаджені позивачкою та відповідачем за 14 місяців спільного проживання з моменту реєстрації шлюбу та на час придбання квартири, а саме з 07 серпня 2005 року по 05 жовтня 2006 року та зробив висновок про те, що у сторін була відсутня можливість зібрати кошти у розмірі 21 300,00 грн на придбання спірного домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Поділено в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1.

Ухвалено виділити у власність ОСОБА_2 у житловому будинку літ. "А-1, а" приміщення: кухня 1-2 площею 13,5 кв. м, жила кімната 1-4 площею 18,5 кв. м; загальна площа 32 кв. м на суму 57 396,00 грн; сарай літ. "Б" вартістю 17 858 грн та гараж літ. "Г" вартістю 17 784,00 грн, як позначено на плані варіанту № 1 висновку № 27 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної 08 червня 2016 року судовим експертом Авдєєвою Н.М., червоним кольором.

Ухвалено виділити у власність ОСОБА_1 у житловому будинку літ. "А-1,а" приміщення: коридор 1-1 площею 5 кв. м, коридор площею 6,1 кв. м, жила кімната 1-5 площею 11 кв. м, жила кімната 1-6 площею 10,9 кв. м, жила кімната 1-7 площею 7,9 кв. м, ванна 1-8 площею 2,7 кв. м, котельня 1-9 площею 4,1 кв. м; загальна площа 47,7 кв. м на суму 85 555,00 грн; погріб вхідний літ. "В" вартістю 3 999,00 грн, як позначено на плані варіанту № 1 висновку № 27 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної 08 червня 2016 року судовим експертом Авдєєвою Н.М., синім кольором.

З метою виконання поділу ухвалено здійснити такі переобладнання в будинку: закласти дверний отвір із коридору 1-1 площею 5 кв. м в кухню 1-2 площею 13,5 кв. м, із коридору 1-3 площею 6,1 кв. м в кімнату 1-4 площею 18,5 кв. м. У кухні 1-2 площею 13,5 кв. м улаштувати перегородку з дверним отвором, частину приміщення площею не менше 7 кв. м використовувати як кухню, іншу частину використовувати як коридор. Улаштувати дверні отвори на вулицю з встановленням подвійних дверей та в кімнату 1-4 площею 18,5 кв. м з встановленням одинарних дверей. В кімнаті 1-4 площею 18,5 кв. м передбачити санвузол площею не менше 1,5 кв. м. Обладнати виділені частини будинку самостійним опаленням та електропостачанням. Інженерні мережі водопостачання, водовідведення та газопостачання залишити в спільному користуванні, провівши реконструкцію та обладнавши лічильниками.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 742,00 грн різниці у вартості часток домоволодіння. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю сторін, оскільки придбане під час їх перебування у шлюбі та за спільні кошти. Домоволодіння було придбано за договором купівлі-продажу під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, сторонами по справі визнано факт отримання ними державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 400 грн, іншого доходу ОСОБА_1 не мала з поважних причин - у зв'язку із доглядом за дитиною, а заробітна плата відповідача є спільною власністю подружжя. Апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції про те, що спірне домоволодіння було придбано ОСОБА_2 за особисті кошти є припущенням, оскільки матеріали справи не містять достатніх та беззаперечних доказів того, що автомобіль Opel Vectra, 1996 року випуску, був проданий відповідачем саме за 8000 доларів США та що вказані кошти були використані ним для придбання спірного домоволодіння. Запропонований експертом у висновку експерта № 27 від 08 червня 2016 року варіант № 1 поділу домоволодіння відповідає положенням законодавства щодо рівності часток подружжя у спільному майні та не порушує прав та інтересів сторін.

Аргументи учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 у період шлюбу зняв з реєстрації для продажу автомобіль Opel Vectra, 1996 року випуску, який належав йому на праві особистої власності та відчужив його ОСОБА_6 на якого у грудні 2005 року було зареєстровано автомобіль. ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердив те, що придбав автомобіль у ОСОБА_2 за 8 000 доларів США. Позивач не заперечувала те, що автомобіль був відчужений ОСОБА_6 ОСОБА_2 зазначає, що не міг надати договір купівлі-продажу, оскільки у МРЕО йому повідомили, що термін зберігання таких документів сплинув. Суд першої інстанції правильно проаналізував джерела накопичення коштів за 14 місяців спільного подружнього життя до придбання будинку, зазначивши, що у подружжя була відсутня можливість зібрати кошти на придбання будинку, ураховуючи, що позивач не працювала ні одного дня. Також ОСОБА_2 зазначає, що для виконання поділу згідно з визначеним судом варіантом поділу йому необхідно здійснити більше переобладнань ніж позивачу.

У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення залишити без змін. Заперечення мотивовано тим, що будинковолодіння було придбано у період зареєстрованого шлюбу, воно було придбано спільно подружжям, а не особисто відповідачем. У справі відсутні докази того, що автомобіль був відчужений відповідачем на умовах договору купівлі-продажу і відсутні будь-які докази про те, що відповідач отримував кошти від реалізації автомобіля та в якій сумі. Свідок ОСОБА_6 прибув до зали судового засідання на особисте прохання відповідача та указавши точну дату придбання автомобіля та суму коштів, однак не зміг вказати ні загальної кількості автомобілів, які перебували у його власності, ні який наступний автомобіль придбавався свідком і за яку суму, що вказує на необ'єктивність даних повідомлених суду свідком. Судом першої інстанції було встановлено лише ту обставину, що позивач після реєстрації шлюбу не працювала, а тому коштів на придбання будинковолодіння не надавала. Однак судом не оцінено ту обставину, що в період з моменту реєстрації шлюбу і до моменту придбання будинковолодіння позивач не працювала з поважних причин, а саме: навчалася та перебувала на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами та здійснювала догляд за спільною дитиною сторін, що народилася у лютому 2006 року.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Сторони перебували з 07 серпня 2005 року по 18 травня 2010 року у зареєстрованому шлюбі в період. У сторін є малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір'ю ОСОБА_1

Апеляційний суд на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2006 року серія ВЕС № 002975, встановив, що 05 жовтня 2006 року відповідач ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1. Право власності зареєстрована за ОСОБА_2 31 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу домоволодіння від 05 жовтня 2006 року продаж вчинено за 21 300,00 гривень.

ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу набув у власність транспортний засіб марки Opel Vectra, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований на його ім'я 02 вересня 2003 року. 30 листопада 2005 року автомобіль знятий з обліку для продажу, а 14 грудня 2005 року зареєстрований за ОСОБА_6

Апеляційний суд на підставі довідок про доходи з місця роботи відповідача ОСОБА_2 з серпня 2005 року по вересень 2006 року, встановив, що за 14 місяців з моменту укладення шлюбу до моменту придбання спірного будинку відповідач отримав дохід в сумі 27 489,22 (17 763,84 гривень + 9 725,38 гривень).

ОСОБА_1 отримано державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 400 грн. Іншого доходу позивач не мала у зв'язку із доглядом за дитиною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями набутий за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу ОСОБА_2 не спростована, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що вказане майно є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У постанові Верховного Суду України 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що "виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно".

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було проведено судову будівельно-технічну експертизу висновок № 27 від 08 червня 2016 року. Експертом було запропоновано два варіанти поділу спірного житлового будинку.

Встановивши, що запропонований експертом варіант № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 27 від 08 червня 2016 року відповідає положенням закону щодо рівності часток подружжя, апеляційний суд зробив правильний висновок про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.