розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року в складі судді: Галянчук Н. М., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк", банк) з позовом про захист прав споживачів.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 у грудні 2007 року звернувся до банку з метою отримання кредиту для придбання автомобіля. Працівниками відповідача йому було запропоновано надати кредитні кошти в іноземній валюті (доларах США).

27 грудня 2007 року позивач уклав з банком кредитний договір № 490053747, за яким банк надав кредит у сумі 10 974,85 доларів США на строк до 27 грудня 2013 року. Договором про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 19 травня 2009 року дату остаточного повернення кредиту змінено на 27 грудня 2017 року, у новій редакції викладено графік погашення заборгованості. Перед укладенням кредитного договору йому було надано розрахунок сукупної вартості кредиту на придбання транспортного засобу та реальної процентної ставки (додаток до кредитного договору),. згідно якого абсолютне значення подорожчання кредиту складає 6204,20 грн. Насправді ж сума процентів за користування кредиту за 6 років повинна була становити 5 523,76 доларів США, що на день укладення договору становило 27 894,99 грн. На думку позивача, ПАТ "Альфа-Банк", з метою спонукати його укласти кредитний договір увів в оману щодо сукупної вартості кредиту, чим порушив вимоги статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та здійснив відносно нього нечесну підприємницьку діяльність.

Графік погашення заборгованості у порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не містить, зрозумілої та передбаченої законом інформації щодо погашення кредиту та інформації щодо сукупної вартості кредиту, зокрема, з цього Графіку не зрозуміло, які платежі (кредит, проценти, неустойка тощо) та в якій валюті він повинен сплачувати банку. При цьому суми в Графіку погашення заборгованості не є рівними у всіх періодах, тоді як у розрахунку сукупної вартості кредиту та пункту 2.8. кредитного договору зазначено, що повернення кредиту та сплата процентів за його використання здійснюється рівними частинами по 229,00 доларів США. Позивача також не повідомили про те, що валютні ризики за кредитним договором несе позичальник,

Позивач вказував, що договірні положення суперечать законодавству, є невигідними, дискримінаційними та несправедливими в розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

ОСОБА_4 просив визнати недійсним кредитний договір № 490053747 від 27 грудня 2007 року та стягнути на його користь з ПАТ "Альфа-Банк" 72 387,15 грн, надмірно сплачених ним на виконання умов кредитного договору № 490053747 від 27 грудня 2007 року.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем у період 2008-2015 років здійснювалась часткова оплата за оспорюваним кредитним договором, отже, протягом цього періоду часу у позивача не виникало жодних сумнівів у правомірності укладеного кредитного договору, а позивач розпорядився кредитними коштами на власний розсуд. Застосувавши висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, суди зробили висновок, що оспорюваний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, проінформовано про коливання курсу долара. ОСОБА_4 була надана вся інформація про кредитні послуги, а несправедливих умов договору ним не доведено.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивача банк не попередив про валютні ризики. Графік погашення заборгованості в порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не містить зрозумілої та передбаченої законом інформації щодо погашення кредиту та інформації щодо сукупної вартості кредиту. Умови договору (пункт 2.8, пункт 9.2.2) суперечать законодавству, є невигідними, дискримінаційними та несправедливими в розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

У грудні 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" через представника Муху П. В. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту обману. При укладенні оспорюваного договору позивач мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитися, проте договір був підписаний та виконувався сторонами.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 490053747, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 10 974,85 доларів США на придбання транспортного засобу зі сплатою 14,5 % річних з кінцевим терміном повернення 27 грудня 2013 року.

Відповідно до умов кредитного договору від 27 грудня 2007 року, банк надав позичальнику кредит у сумі 10974,85 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за його користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком № 1 до нього - графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки.

19 травня 2009 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 490053747 від 27 грудня 2007 року, яким внесено зміни у пункт 2.3. договору, а саме дату остаточного повернення кредиту змінено на 27 грудня 2017 року, крім того, у новій редакції викладено додаток № 1 до кредитного договору, а саме графік погашення заборгованості.

У пункті 2.1. розділу 2 частини № 2 кредитного договору позичальник засвідчив, що перед укладенням договору він у повній мірі ознайомлений з умовами надання кредиту, в тому числі сукупною вартістю кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, значення абсолютного подорожчання кредиту, видів, предметів та вартості супутніх послуг, особливостями кредиту, його перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, а також іншою інформацією згідно з вимогами чинного в Україні законодавства. У пункті 2.11. частини № 1 кредитного договору було визначено, що входить до сукупної вартості кредиту.

Суди встановили, що позивачем на підтвердження виконання кредитного договору надано копії квитанцій про часткове погашення заборгованості за кредитним договором. Останній платіж за кредитним договором був здійснений у квітні 2015 року.

Суди встановили, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, про що свідчить пункт 2.1. розділу 2 частини № 2 кредитного договору. Також детальний розпис сукупної вартості кредиту наведено з підписом ОСОБА_4 у додатку № 1 до цього договору, позивач не мав зауважень, претензій щодо наданої інформації.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Встановивши, що ОСОБА_4 не довів підстав для визнання недійсним кредитного договору № 490053747 від 27 грудня 2007 року, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.