Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку",

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", яка підписана представником Тимошенко Яною Яківною, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року в складі судді: Борисова С. А. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2016 року публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку" (далі ПАТ "ВБР", банк) звернулося до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 19 листопада 2012 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з терміном користування 36 місяців. Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_5 не виконав умов кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 03 серпня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 17 367,84 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2012 року в розмірі 17 367,84 грн та понесені позивачем судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором № ICKGMCUI.63345.003 від 19 листопада 2012 року в розмірі 14 335,70 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_5 належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту. ОСОБА_5 у своїй заяві визнав позовні вимоги частково, а саме заборгованість на загальну суму 14 335,70 грн. Врахувавши той факт, що відповідач частково визнав позовні вимоги, надав свій розрахунок, суди зробили висновок про часткове задоволення вимог банку.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про безпідставне зменшення розміру пені апеляційний суд вказав, що оскільки щомісячні виплати після квітня 2014 року відповідачем не здійснювались не з його вини, такі обставини дають підстави, згідно вимог частини третьої статті 551 ЦК України ("за наявності інших обставин"), для зменшення суми нарахованої пені.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2017 року ПАТ "ВБР" через представника Тимошенко Я. Я. подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржені рішення скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили неправильний висновок про зменшення суми пені до 335,70 грн і неправильно застосували статтю 551 ЦК України. Позивач має право на стягнення пені в розмірі 6 568,34 грн.

Аналіз касаційної скарги та оскаржених рішень свідчить, що судові рішення оскаржується в частині позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 6 568,34 грн. У іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року відкрите касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що за кредитним договором № ICKGMCUI.63345.003 від 19 листопада 2012 року ОСОБА_5 отримав від банку кредит у розмірі 2 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з строком користування 36 місяців.

Відповідач взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення сум кредиту не виконав, у зв'язку з чим станом на 03 серпня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 17 367,84 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 7 167,85 грн; 3 018,95 грн; простроченої заборгованості за процентами - 3 631,65 грн; пені 6 568,34 грн.

ОСОБА_5 визнав позовні вимоги частково в розмірі 14 335,70 грн.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Встановивши наявність інших обставин, які мають істотне значення, суди обґрунтовано зменшили розмір пені.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення в оскарженій частині без змін.

Оскільки рішення в оскарженій частині залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", яка підписана представником Тимошенко Яною Яківною, залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.