розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 04 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Кішкіної І. В., Папоян В. В.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" (далі - ОКП "Донецьктеплокомуненерго") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, стягнуто з ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на користь ОСОБА_3 13 317,42 грн заборгованості із заробітної плати, 4 936,33 грн заборгованості за аліментами та 12 946,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку з 02 жовтня 2014 року до 28 січня 2015 року.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 серпня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, стягнуто з ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на користь ОСОБА_3 9 709,80 грн компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач виконав судові рішення, проте за результатами перегляду Верховним Судом України вони були скасовані.

Постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року відмовлено у стягненні 12 946,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року відмовлено у стягненні 9 709,80 грн компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вважаючи, що підстава для перерахування грошових коштів у загальній сумі 23 656,20 грн відпала, позивач направив претензію ОСОБА_3 щодо повернення грошових коштів, проте отримав відмову.

Посилаючись на статтю 1212 ЦК України, ОКП "Донецьктеплокомуненерго" просило стягнути з ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 23 656,20 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 січня 2017 року в складі судді Мірошниченко Л. Є. з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 15 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перераховані позивачем на користь ОСОБА_3 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди прирівнюються до заробітної плати, отже, поверненню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОКП "Донецьктеплокомуненерго" 23 656,20 грн безпідставно набутих коштів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 1215 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору. Також неправильним є висновок суду про те, що спірні грошові кошти є платежами, які прирівнюються до заробітної плати, і не підлягають поверненню з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виплати за час затримки розрахунку при звільненні пов'язані з трудовими правовідносинами та є оплатою праці, отже, відносяться до структури заробітної плати.

У червні 2017 року ОКП "Донецьктеплокомуненерго" надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_3 працювала на посаді інженера відділу реалізації послуг 1 категорії у відокремленому підрозділі "Виробнича одиниця ОКП "Донецьктеплокомуненерго" "Жданівкатепломережа" з 06 червня 2011 року до 01 жовтня 2014 року.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, стягнуто з ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на користь ОСОБА_3 13 317,42 грн заборгованості із заробітної плати, 4 936,33 грн заборгованості за аліментами, 12 946,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку з 02 жовтня 2014 року до 28 січня 2015 року.

Рішення звернуто до виконання та у зв'язку з цим державний виконавець відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції 04 квітня 2015 року відкрив виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

Судове рішення в частині стягнення 12 946,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02 жовтня 2014 року до 28 січня 2015 року ОКП "Донецьктеплокомуненерго" виконано, що підтверджується платіжним дорученням від 22 червня 2015 року № 2648.

Постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року зазначені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, у позові в цій частині відмовлено.

Рішення звернуто до виконання, у зв'язку з чим державний виконавець відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції 25 вересня 2015 року відкрив виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

ОКП "Донецьктеплокомуненерго" виконало судове рішення (платіжне доручення від 22 червня 2015 року № 2648).

Постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року зазначені судові рішення скасовано, у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пред'являючи позов, ОКП "Донецьктеплокомуненерго" посилалось на те, що судові рішення, за якими відповідачеві були перераховані грошові кошти, які не є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, скасовані постановами Верховного Суду України від 23 березня 2016 року, тому ОСОБА_3 отримала кошти без правових підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що спірні кошти були виплачені відповідачеві як платежі, що прирівняні до заробітної плати; факт рахункової помилки з боку юридичної особи і недобросовісності з боку набувача не встановлений, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, вважав, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 1215 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору. Також неправильним є висновок суду про те, що спірні грошові кошти є платежами, які прирівнюються до заробітної плати, і не підлягають поверненню з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту цієї норми вбачається, що зобов'язання у зв'язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові незаконними діями роботодавця, передбачено статтею 237-1 КЗпП України.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

Проте суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права. Зокрема суд не урахував, що структура заробітної плати згідно зі статтею 2 Закону України "Про оплату праці" складається із основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пунктів 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до Законів України "Про державну статистику" (2614-12) та "Про оплату праці" (108/95-ВР) , затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (z0114-04) , суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою та платежами, які прирівнюються до неї.

Суми на відшкодування моральної шкоди, виходячи із Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та пункту 3.13 Інструкції зі статистики заробітної плати, також не є заробітною платою та платежами, які прирівнюються до неї.

У правовому висновку Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі 6-2159цс15 зазначено, що згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина перша статті 9 ЦК України кореспондується зі статтею 4 КЗпП України щодо застосування ЦК України (435-15) до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України (435-15) , застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справах №№ 6-364цс16, 6-365цс16 за позовами ОСОБА_3 до ОКП "Донецьктеплокомуненерго", якими скасовані судові рішення, на підставі яких були перераховані спірні суми.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнав неправильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні грошові кошти є платежами, які прирівнюються до заробітної плати і не підлягають поверненню з підстав, передбачених статтею 1215 ЦК України.

ОКП "Донецьктеплокомуненерго" пред'явило позов на підставі статті 1212 ЦК України, заяву про поворот виконання рішення не подавало.

Дійшовши висновку, що ОСОБА_3 безпідставно набула грошові кошти у сумі 23 656,20 грн, посилаючись на статтю 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції задовольнив позов ОКП "Донецьктеплокомуненерго".

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, підстав для скасування ухваленого ним рішення немає.

Касаційна скарга не містить посилань на обставини, які не були враховані судом апеляційної інстанції або не встановлені при ухваленні рішення по суті позову, також не містить посилань, які саме докази не були враховані, які висновки суду не відповідають обставинам справи та які норми матеріального права були порушені або неправильно застосовані при вирішенні судом апеляційної інстанції справи по суті.

Правильність висновку суду апеляційної інстанції підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 04 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду