розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства "Поліграфкнига" корпоративне підприємство "Державна акціонерна компанія "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва

від 07 червня 2017 року у складі судді Декаленко В. С. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Кравець В. А.

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Поліграфкнига" корпоративне підприємство "Державна акціонерна компанія "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання"

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2015 року приватне акціонерне товариство "Поліграфкнига" корпоративне підприємство "Державна акціонерна компанія "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" (далі - ПрАТ "Поліграфкнига") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просило виселити відповідачів із самоправно зайнятої кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

2. Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_2 перебуває на балансі та обслуговуванні позивача.

3. Кімнати № 1 та № 2 у квартирі АДРЕСА_2 було надано для проживання ОСОБА_1 на чотири особи (він, дружина, дві дочки). Підставою вселення був ордер. Проте останні самовільно зайняли кімнату № 3, яка звільнилася у зв`язку з виселенням попередніх мешканців. На вимоги позивача про виселення відповідачі не реагують.

4. Позивач також указує на те, що із-за відмови відповідачів виселитись залишилось невиконаним розпорядження про передачу будинку до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

5. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 червня

2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 17 жовтня 2017 року, позов задоволено.

6. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кімнати № 3, яка знаходиться в квартирі АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

7. Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі не мають ордеру на заняття кімнати № 3, цю кімнату зайняли самовільно, а тому підлягають виселенню з даної кімнати без надання іншого житлового приміщення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права.

9. Касаційна скарга мотивована тим, що вселення відповідачів у спірне приміщення відбулось з дозволу адміністрації підприємства. Ремонтні роботи у кімнатах №№ 1, 2, 3 квартирі АДРЕСА_2 були проведені за згоди керуючою будинком та керівництва ПрАТ "Поліграфкнига". З моменту вселення відповідачі користуються спірним приміщенням відкрито, безперервно, добросовісно, підтримують приміщення у належному стані, сплачують кошти за користування. Відповідачами неодноразово вчинялися дії щодо належного оформлення за ними права користування спірною кімнатою.

10. Касаційна скарга також містить посилання на те, що

ПрАТ "Поліграфкнига" не наділено повноваженнями подавати зазначений позов, оскільки розпорядженням КМДА від 20 жовтня 2004 року будинок визнано житловим. Крім того, суд не звернув увагу на пропуск позовної давності.

11. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

12. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

13. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14. Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи інших учасників справи

16. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

18. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

19. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

20. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

21. Суди встановили, що 20 серпня 1998 року між Головним підприємством РВО "Поліграфкнига" та Управлінням державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства Внутрішніх Справ України в м. Києві (далі - УДСО при ГУ МВС України в м. Києві) було укладено договір оренди, відповідно до умов якого РВО "Поліграфкнига" передала у користування службовцям УДСО при ГУ МВС України в м. Києві житлове приміщення загальною площею 234,74 кв. м, що знаходяться у приміщенні, яке рахується на балансі Головного підприємства РВО "Поліграфкнига" по

22. Згідно зі списком співробітників полку міліції УДСО при ГУ МВС України в м. Києві, які проживають в гуртожитку по АДРЕСА_2, ОСОБА_1 займає кімнату № 13 (2 поверх) площею 32,01 кв.

23. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 20 жовтня 2004 року "Про використання будинку по

АДРЕСА_2" визнано будівлю АДРЕСА_2 жилим будинком з поквартирним заселенням, прийнято зазначений будинок до комунальної власності територіальної громади м. Києва, надано жилі приміщення в будинку мешканцям, які в них проживають, зареєстровані та перебувають на квартирному обліку.

24. Питання залучення до участі у розгляді справи КМДА судом не обговорювалось.

25. Відповідно до розпорядження КМДА від 01 грудня 2004 року "Про використання жилих приміщень у будинку АДРЕСА_2", на виконання розпорядження КМДА від 20 жовтня 2004 року надано жилі приміщення у будинку АДРЕСА_2, зокрема, ОСОБА_1 на чотири особи (він, дружина, дві дочки) кімнати № 1 та № 2 жилою площею 28,30 кв. м (загальна 40,83 кв. м) у АДРЕСА_2 на 2 поверсі.

26. З березня 2004 року родина ОСОБА_1 зайняла звільнену кімнату №3 АДРЕСА_2 в указаному вище будинку, в якій проживають і на даний час.

27. У серпні 2009 року ОСОБА_1 отримав ордер на зайняття кімнат

№ 1 та № 2 жилою площею 28,30 кв. м (загальна 40,83 кв. м) у АДРЕСА_2.

28. Відповідно до листа КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" від 19 червня 2014 року за наслідками інвентаризації приміщень житлового будинку по

АДРЕСА_2 на предмет відповідності нумерації приміщень до поверхового плану БТІ було виявлено невідповідність нумерації приміщень до поверхового плану у зв`язку з чим неможливо підписання акту приймання - передачі зазначеного будинку у комунальну власність територіальної громади м. Києва до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації та комунальне підприємство просило ПрАТ "Поліграфкнига" терміново привести у відповідність до розпорядчих документів зайняття мешканцями житлових кімнат або їх виселення.

29. Позовна заява мотивована тим, що відповідачі самоправно, не маючи ордера, вселилися в кімнату № 3 АДРЕСА_2, а тому підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

30. У частині четвертій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

31. Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

32. Суд установив, що спірна кімната № 3 квартири АДРЕСА_2 відповідачами була зайнята з березня

33. Матеріали справи не містять заперечень адміністрації організації проти перепланування. Будь-які приписи щодо такого перепланування відносно відповідачів у встановленому законом порядку не виносились.

34. Відповідачі добросовісно сплачували всі необхідні платежі, пов'язані з користуванням трьома кімнатами, включаючи і кімнату № 3.

35. Упродовж тривалого періоду часу ОСОБА_1 неодноразово звертався до позивача та Подільської РДА в м. Києві із заявами про видачу йому ордеру на зайняття кімнати № 3, однак у видачі такого ордеру відмовлено.

36. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 червня

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 13 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання за ними права користування спірною кімнатою.

37. Предметом спору у справі, яка переглядається, є виселення відповідачів з кімнати № 3, площею 11,3 кв. м, яка звільнилась у квартирі та є суміжною з кімнатою, яку займають відповідачі.

38. Конституція України (254к/96-ВР) у частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

39. Згідно із частиною першою статті 48 ЖК Української PCP жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів Української PCP і Федерацією професійних спілок Української PCP.

40. Відповідно до статті 47 ЖК Української PCP передбачено, що норма жилої площі в Українській PCP встановлюється в розмірі 13,65 кв. м на одну особу.

41. Відповідно до статті 54 ЖК Української PCP передбачено, що якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. У разі відмови в наданні жилого приміщення, що звільнилося, у випадках, передбачених цією статтею, спір може бути вирішено в судовому порядку. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

42. При розгляді спорів щодо права користуванням жилим приміщення, яке звільнилось у квартирі, судам слід встановлювати, чи є приміщення, які звільнились не ізольованими; чи мають право особи, які претендують на зайняття зазначеного приміщення, на покращення житлових умов та чи реалізували вони своє право постановки на квартирний облік відповідно до Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській СРСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УСРСР і Української республіканської Ради профспілок від 11 грудня 1984 року № 470.

43. Відповідно до пункту 67 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року № 470, якщо в квартирі, у якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (пункти 13 і 14 Правил), незалежно від його перебування на квартирному обліку, надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати 13,65 кв. м на одну людину, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим рівня середньої забезпеченості жилою площею громадян у даному населеному пункті, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Вказані правила застосовуються незалежно від належності жилого будинку.

44. За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

45. У контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі "KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE" викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.

46. Європейський суд з прав людини, констатував, що "згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем". "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві". "Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

47. Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла "має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

48. Згідно доводів відповідачів їх вселення з двома дітьми: ІНФОРМАЦІЯ_1, та ІНФОРМАЦІЯ_2, у спірне приміщення у березні

2004 року відбулось з усного дозволу адміністрації підприємства. Дане приміщення не відповідало санітарно-технічним вимогам. Влітку 2004 року відповідачі зробили капітальний ремонт приміщення з внутрішнім переплануванням, внаслідок чого всі три кімнати 1 (площею 16,6 кв. м), 2 (площею 11,7 кв. м), 3 (площею 11,3 кв. м) квартири АДРЕСА_2 стали однією квартирою з окремим входом та окремим сантехнічним вузлом загально площею 57,92 кв. м. Витрати по утриманню даної квартири вносились відповідачами виходячи із загальної площі приміщення, у якому входить і спірна кімната № 3.

49. Ухвалюючи рішення про виселення відповідачів зі спірної кімнати, суд доводи відповідача не перевірив, не дослідив план квартири, в якій звільнилась спірна кімната, не встановив, яке житлове приміщення звільнились у квартирі: ізольоване чи неізольоване; чи це приміщення може бути предметом окремого договору найму, чи мають право особи, які претендують на зайняття зазначеного приміщення, на покращення житлових умов та чи реалізували вони своє право постановки на квартирний облік у встановлений законом порядку.

50. Поза увагою суду залишилось те, що позивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача без надання їм іншого житлового приміщення, ні співрозмірність такого виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis "Dakus v. Ukraine", № 19957/07, 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

51. В оскаржуваних судових рішеннях констатовано виключно підстави того, що законного підґрунтя для вселення відповідачів не було з огляду на те, що установа, якій належала будівля, не оформила його належним чином.

52. При цьому, суд не з'ясував, чи є втручання у право на повагу до житла необхідним в демократичному суспільстві, чи відповідатиме виселення відповідачів нагальній суспільній необхідності у контексті статті 8 Конвенції.

53. Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

54. У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

55. Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

56. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.