Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 02 квітня 2012 року після невдалого падіння на сходах підземного переходу в районі метро "Палац Спорту" він отримав незначну травму верхньої частини правої руки, наслідком чого була велика гематома, проте вона його майже не турбувала. ОСОБА_2 продовжував керувати автомобілем, працювати на комп'ютері, вести господарські справи, оскільки постраждала рука була повністю працездатна. Оскільки гематома зменшувалась дуже повільно, 06 квітня 2012 року він звернувся до ТОВ "Боріс" за медичною допомогою, де після огляду та проведення дослідження лікарями-спеціалістами відповідача згідно з консультативним висновком травматолога від 06 квітня 2012 року лікар ортопед-травматолог ОСОБА_3 встановив діагноз: "вивих плечового суглоба". Із застосуванням загальної анестезії ОСОБА_3 виконано "закрите усунення вивиху правого плеча", про що зроблено запис у своєму консультативному висновку.

Позивач стверджує, що відразу після того, як він прийшов до тями, відчув, що вся права рука набрякла, пальці заніміли та не ворушилися, поверхня руки та плеча не відчували дотику, у зв'язку з чим у подальшому лікар ОСОБА_3 відправив його зробити рентгенівські знімки, наклав на руку спеціальну пов'язку та наказав її не знімати. З часу прибуття додому він чітко виконував всі вказівки лікаря, але стан правої руки та плеча тільки погіршувався, у зв'язку із чим він знову звернувся до клініки "Боріс", але оскільки лікаря ОСОБА_3 не було на роботі, його прийняв черговий лікар ОСОБА_4, який відразу відправив його до рентгенологічного відділення, де було зроблено комп'ютерну томограму правої руки та плеча, за результатами якої йому запропоновано провести термінову операцію з метою стабілізації плечового суглоба шляхом встановлення металевого штифта.

Оскільки висновки лікарів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відрізнялися один від одного, ОСОБА_2 того ж дня звернувся до інших фахівців, а саме в державну травматологічну лікарню на Червоному хуторі. Черговий лікар цієї лікарні після огляду плеча та всіх знімків, ознайомившись з висновками лікарів клініки "Боріс", дійшов висновку про відсутність підстав для проведення операції, а констатував необхідність лише "поставити плече на своє місце" і порекомендував найближчими днями прийти в цю лікарню.

З огляду на зазначене позивач вирішив звернутись до професійних травматологів і невропатологів міських лікарень № 3 та № 12, Інституту травматології та ортопедії АМН України, Інституту нейрофізіології АМН України тощо. Всі висновки фахівців цих установ були одностайними і протилежними твердженням лікарів клініки "Боріс", які в своїх висновках стверджували, що вони ліквідували вивих правого плеча, проте навпаки цей вивих з'явився після лікування у ОСОБА_3 і призвів до пошкодження двох нервів правого плеча.

Посилаючись на те, що в подальшому він неодноразово звертався до різних лікувальних установ, тривалий час перебував на лікуванні з діагнозом: "наслідки травматичного ушкодження вторинних стволів правого плечового сплетіння, з переважним ураженням аксилярного та серединного нервів", у зв'язку з чим став інвалідом третьої групи згідно з довідкою МСЕК АВ № 0090746, та вважаючи, що зазначений діагноз виник внаслідок некваліфікованого вправляння вивиху суглоба плечової кістки 06 квітня 2012 року лікарем ортопедом-травматологом ОСОБА_3, який на той час працював у відповідача, ОСОБА_2 просив задовольнити позов.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ТОВ "Боріс" проти позову заперечувало. Зазначило, що позивач звернувся до відповідача за наданням медичної допомоги 06 квітня 2012 року, первинний огляд проведено о 15:53 год. Об 16:11 год. позивачу проведено МСКТ і зафіксовано переломо-вивих правого плеча з відривом великого бугорка. О 19:00 год. позивачу проведено закрите усунення вивиху, після чого о 19:56 год. лікар-рентгенолог встановив, що головка плеча центрована (встановлена), а фрагмент великого бугорка репанований (поставлений на місце). Під час обстеження позивача 14 квітня 2012 року комп'ютерна томографія підтвердила результати рентгенівського дослідження від 06 квітня 2012 року, що головка плеча центрована у впадині, але у порівнянні з результатами дослідження після закритого усунення вивиху у позивача з'явилися нові зміни, а саме: ознаки зміщення перелому та підвивиху головки плеча до низу, що свідчить про порушення позивачем рекомендацій, наданих лікарем, та самостійне лікування після 06 квітня 2012 року і самостійне припинення лікування шляхом зняття іммобілізації. Враховуючи порушення позивачем приписів лікарів, самостійне припинення лікування та самостійну розробку руки, представник відповідача вважає, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями лікарів і наслідками обмеженого функціонування правої руки позивача, так як позивач не виконував рекомендації лікарів та не дотримувався тактики лікування.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2016 року у складі судді Яровенко Н. О. позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Боріс" на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди в розмірі 2 890, 45 грн, відшкодування моральної шкоди - 450 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Боріс" на користь ОСОБА_2 2 732, 11 грн витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи. Стягнуто з ТОВ "Боріс" на користь держави судовий збір у розмірі 6 577, 20 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивачем доведено належними, допустимими та достатніми доказами ті обставини, на які він посилався у позові, зокрема, що у нього виникло захворювання з діагнозом: "посттравматичний плексит справа, наслідки травматичного сходження вторинних стволів правого плечового сплетіння, з переважним ураженням аксилярного та серединного нервів", що сталося внаслідок некваліфікованого вправляння вивиху суглоба плечової кістки 06 квітня 2012 року лікарем ортопедом-травматологом ОСОБА_3, який на той час працював у відповідача. Стягуючи відшкодування майнової та моральної шкоди, вважав встановленим надання некваліфікованої медичної допомоги працівниками ТОВ "Боріс" позивачу, що призвело до його інвалідності.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Боріс" задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю причинно-наслідкового зв'язку між діями лікарів ТОВ "Боріс" та інвалідністю позивача, не врахував вимог статті 1167 ЦК України та частини першої статті 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та не встановив, чи надавалася ОСОБА_2 кваліфікована медична допомога.

Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не погодився з висновком апеляційного суду, який, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що експерти комісійної судово-медичної експертизи від 26 січня 2016 року № 372-КЕ/2015/пп дійшли лише ймовірного висновку про можливий причинно-наслідковий зв'язок між діями лікарів ТОВ "Боріс" та станом здоров'я ОСОБА_2, не встановивши та не надавши оцінки наявним у матеріалах справи доказам та не врахувавши, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно до вимог статті 60 ЦПК України

(в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року).

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Боріс" задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з держави на користь ТОВ "Боріс" судовий збір у розмірі 4 019, 40 грн.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що для покладання відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.

На підтвердження зазначених у позові обставин ОСОБА_2 надав консультативні висновки ТОВ "Боріс" від 06 квітня 2012 року, від 14 квітня 2012 року, протоколи рентгенівського дослідження від 06 квітня 2012 року, від 14 квітня 2012 року, довідку Міської клінічної лікарні № 3 міста Києва від 05 травня 2012 року № 735, висновок керівника відділення та центру ургентної травматології міської клінічної лікарні № 12 міста Києва ОСОБА_5 від 13 червня 2012 року, розрахунки оплати за послуги медичної допомоги від 06 квітня 2012 року.

Апеляційний суд зробив висновок, що зазначені докази свідчать лише про факт звернення ОСОБА_2 до ТОВ "Боріс" та інших закладів охорони здоров'я з метою проходження медичного обстеження та надання йому медичної допомоги. У зазначених висновках експерти висловлюють припущення, що ушкодження плечового сплетіння у ОСОБА_2 могло відбутися внаслідок вправлення вивиху правого плечового суглоба лікарем ТОВ "Боріс". Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ОСОБА_2 не надав доказів, які підтверджують надання йому некваліфікованої медичної допомоги у ТОВ "Боріс".

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, за висновками апеляційного суду, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду щодо наявності підстав до стягнення з відповідача відшкодування за завдану шкоду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2016 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нову постанову, здійснив переоцінку доказів і, надавши перевагу двом доказам, наданим відповідачем, у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення не обґрунтував відхилення доказів, наданих позивачем. Всупереч пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови не зазначено встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими апеляційний суд погодився чи не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення відзиву на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких звернулася особа до суду.

Заявник також зазначає, що особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди має доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтується позов. ОСОБА_2 на обґрунтування наведеного посилається на правові висновки, викладені Верховним Судом України у рішеннях від 02 березня 2008 року у справі № 3-924к08, від 26 березня 2008 року у справі № 6-13953св07, від 16 квітня 2008 року у справі № 6-4969св08; у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі

№ 6-108цс13, від 12 лютого 2014 року у справі № 6-168цс14, від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 18 березня 2015 року у справі № 3-18гс15, від 03 червня 2015 року у справі № 6-305цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16; у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 910/13769/17, від 20 червня 2018 року у справі № 639/4336/15-ц, від 25 червня 2018 року у справі № 641/24766/17, від 27 червня 2018 року у справі № 343/1819/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 322/452/16.

Оскільки відповідач не спростував відсутність його вини у завданні шкоди позивачеві, а ОСОБА_2 довів факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову. Оскільки під час розгляду справи презумпція вини відповідачем не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Боріс" просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач зазначає, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів заподіяння шкоди позивачу саме діями лікаря ТОВ "Боріс", протиправність його дій та вину у заподіянні шкоди. Встановлення судом першої інстанції наявності моральної шкоди та визначення її розміру є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи та принципам розумності та справедливості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 04 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 квітня 2012 року ОСОБА_2 після травмування 02 квітня 2012 року звернувся до ТОВ "Боріс" за медичною допомогою, де після огляду та проведення дослідження лікарями-спеціалістами відповідача згідно з консультативним заключенням травматолога від 06 квітня 2012 року лікар ортопед-травматолог ОСОБА_3 встановив діагноз: "S43.0 - вивих плечового суглоба. Основний: Первинний травматичний вивих правого плеча з переломом великого горбика плечової кістки зі зміщенням". Під час об'єктивного обстеження лікар відмітив значний набряк м'яких тканин правого плеча, передпліччя, поширену гематому. Відмічене западіння в правій дельтовидній ділянці. Пальпація плеча та ліктьового суглоба болісна. Рухи в правому плечовому суглобі неможливі. Визначається пружиняча фіксація. Розладів кровообігу, іннервації правої кисті не виявлено.

Встановлено, що лікарем застосовані такі лікувальні заходи: первинна консультація, рентгенологічне обстеження, загальна анестезія, закрите усунення вивиху правого плеча, що відмічене в консультативному заключенні травматолога від 06 квітня 2012 року. Призначено іммобілізацію правої руки на відвідній шині протягом шести тижнів, застосування лікарських засобів, повторний огляд через 2 тижні.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з бухгалтерською довідкою від 27 березня 2015 року № 84 ТОВ "Боріс" надало ОСОБА_2 медичні послуги на загальну суму 2 890, 45 грн.

Після закритого усунення вивиху правого плечового суглоба лікарем ортопедом-травматологом ОСОБА_3 у позивача виникли неврологічні порушення правої верхньої кінцівки, стан його правої руки не покращився, а лише погіршився, і він 09 квітня 2012 року звернувся для консультації до невропатолога консультативно-діагностичного центру Дніпровського району міста Києва, в якому за результатами клінічного огляду встановлено діагноз: "посттравматичний брахіоплексит справа" та надано рекомендації повторної консультації у травматолога.

14 квітня 2012 року ОСОБА_2 повторно звернувся до ТОВ "Боріс" за наданням медичної допомоги, де після проведення комп'ютерної томографії суглоба та медичного огляду лікар ортопед-травматолог ОСОБА_6 в консультативному заключенні травматолога зазначив, що після отриманої травми правого плечового суглоба пацієнт оглянутий травматологом клініки "Боріс", виконано усунення вивиху правого плеча, накладена іммобілізуюча пов'язка. Пацієнт самостійно зняв іммобілізацію. Під час об'єктивного обстеження лікар відмітив, що форма та контури правого плечового суглоба згладжені, рухи в ньому різко обмежені, болісні. Пальпаторно суглоб в проекції великого горбика плечової кістки болісний, відмічається набряк правої верхньої кінцівки та правої кисті. Лікар встановив діагноз: "S42 - Перелом плеча та плечового поясу. Основний: Закритий перелом великого горбика правої плечової кістки зі зміщеннями уламків. Стан після закритого усунення вивиху правого плеча". Крім того, лікар призначив оперативне лікування в терміновому порядку.

У зв'язку з значним погіршенням стану здоров'я ОСОБА_2 20 квітня 2012 року повторно звернувся до консультативно-діагностичного центру Дніпровського району міста Києва, відмічено, що неврологічний стан без змін від 09 квітня 2012 року, діагноз: "посттравматичний брахіоплексит справа".

Згідно з консультативним висновком Київського центру хірургії шийки стегна та пошкоджень великих суглобів кінцівок від 05 травня 2012 року ОСОБА_2 встановлено діагноз "стан після усунення вивиху правого плечового суглоба. Посттравматичний плексит справа. Значні стятино-динамічні порушення правої верхньої кінцівки. Відрив великого горбка правої плечової кістки".

Згідно з довідкою міської клінічної лікарні № 3 від 05 травня 2012 року ОСОБА_2 встановлено діагноз "Повторний вивих голівки правого плеча з відривом великого горбка плечової кістки. Перелом голівки правої плечової кістки. Посттравматичний плексит справа".

03 червня 2012 року та 17 липня 2012 року позивач звертався за медичною допомогою до Інституту травматології та ортопедії АМН України, де йому встановлено діагноз "наслідки травматичної невропатії вторинних стволів правого плечового сплетіння, з переважним ураженням аксилярного (повний аксонотмезіс) та серединного нервів (частковий аксонотмезіс)".

Протягом 2012-2014 років ОСОБА_2 неодноразово звертався до різних лікувальних установ, тривалий час перебував на лікуванні з діагнозом: "посттравматичний плексит справа, наслідки травматичного ушкодження вторинних стволів правого плечового сплетіння, з переважним ураженням аксилярного та серединного нервів" у зв'язку з чим 16 вересня 2014 року йому встановлено третю групу інвалідності згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, серії АВ № 0090746.

Згідно з актом комісійного судово-медичного дослідження від 22 лютого 2013 року № 154 виникнення травматичної невропатії вторинних стволів правого плечового сплетіння з переважним ураженням пахвового та серединного нервів (посттравматичний плексит) з розвитком атонії м'язів плеча, яка внаслідок недостатньої анатомічної тяги і обумовила порушення анатомічного співвідношення кісток в правому плечовому суглобі, які були діагностовано під час звернення ОСОБА_2 в міську клінічну лікарню № 3 та прийнято лікарями при огляді 05 травня 2012 року як повторний вивих голівки правого плеча. Зміни зумовлені наслідками травми плечового суглоба, отриманої 02 квітня 2012 року, та недбалого відношення ОСОБА_2 до свого здоров'я - пізнє звернення за медичною допомогою (на четвертий день) та самовільне зняття іммобілізації. Судово-медична комісія зробила висновок, що медична допомога ОСОБА_2 в медичній клініці "Боріс" надана в повному об'ємі та відповідала характеру травми.

Згідно з листом МОЗ України від 17 липня 2013 року комісія дійшла висновку, що первинна допомога ОСОБА_2 відповідала стандартам надання медичної допомоги пацієнтам з такою патологією і привела до усунення вивиху та коректної репозиції фрагмента горбка плечової кістки. Визначити, коли відбулось ушкодження аксілярного нерва, чи під час довготривалого (чотириденного) знаходження плеча у вивиху, чи під час вправлення вивиху на момент надання відповіді МОЗ України неможливо. Подальше зміщення фрагмента горбка може бути пов'язане з недотриманням пацієнтом іммобілізації.

Акт комісійного судово-медичного дослідження від 22 лютого 2013 року № 154, лист МОЗ України від 17 липня 2013 року та заперечення представника відповідача проти позову не враховані судом першої інстанції, оцінені критично, оскільки спростовуються доказами у справі.

Експертами та комісією МОЗ України не було досліджено обставини справи та всю медичну документацію позивача з приводу встановленого йому діагнозу "посттравматичний плексит справа, наслідки травматичної невропатії вторинних стволів правого плечового сплетіння, з переважним ураженням аксилярного та серединного нервів", виходячи з наступного.

Експертам, комісії МОЗ України не надано для дослідження амбулаторну картку ОСОБА_2, яка містить первинні записи лікаря-невропатолога від 09 квітня 2012 року та від 20 квітня 2012 року із встановленням діагнозу "посттравматичний брахіоплексит справа", що є суттєвим для вирішення справи, оскільки в консультативному заключенні травматолога від 06 квітня 2012 року лікарем ортопедом-травматологом ОСОБА_3 не виявлено розладів кровообігу, іннервації правої кисті, а 09 квітня 2012 року лікарем невропатологом консультативно-діагностичного центру Дніпровського району міста Києва позивачу встановлено діагноз: "посттравматичний брахіоплексит справа".

Також в акті та листі МОЗ України експертами і комісією не відображено ту обставину, що 06 квітня 2012 року в консультативному заключенні травматолога лікар ОСОБА_3 призначив іммобілізацію правої руки на відвідній шині РП-6К протягом шести тижнів, а, як встановлено судом, позивачу у клініці "Боріс" була застосована еластична пов'язка РП-6, що не повинна була бути застосована, оскільки згідно з висновком комплексної судово-медичної експертизи призначення лікарем ОСОБА_3 іммобілізації відвідною шиною було правильним, а застосування еластичної пов'язки РП-6 суттєво не вплинуло на стан правого плеча, що підтверджується динамічними рентгенологічними дослідженнями від 06 квітня 2012 року та 14 квітня 2012 року.

Обставина, що 06 квітня 2012 року позивачу призначена іммобілізація правої руки на відвідній шині протягом шести тижнів підтверджується консультативним заключенням травматолога від 06 квітня 2012 року, а та обставина, що застосована еластична пов'язка РП-6 підтверджується розрахунком оплати за послуги медичної допомоги від 06 квітня 2012 року № 120406/321 та консультативним заключенням травматолога від 14 квітня 2012 року лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_6, в якому зазначено про накладення іммобілізуючої пов'язки.

Згідно з консультативним висновком спеціалістів в галузі судово-медичної експертизи від 20 травня 2015 року та письмовими роз'ясненнями спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи, доктора медичних наук, професора ОСОБА_7, який був допитаний в судовому засіданні та надав письмові роз'яснення консультативного висновку спеціалістів, щодо недбалого відношення ОСОБА_2 до свого здоров'я, самовільного зняття іммобілізації та недотримання пацієнтом іммобілізації зазначено таке. За результатами рентгенологічного дослідження станом на 14 квітня 2012 року "голівка концентрована у суглобовій впадині. Діастаз між відломками до 6 мм, кістковий фрагмент розташовується проксимально, тобто біля кістки". В порівнянні з даними рентгенологічного обстеження станом на 06 квітня 2012 року після вправляння вони однакові. Таким чином, станом на 14 квітня 2012 року зміщення голівки у суглобі не відбулося.

Шина, яка призначена ОСОБА_2 06 квітня 2012 року лікарем ОСОБА_8, мала забезпечити іммобілізацію верхньої кінцівки на період лікування, а еластична пов'язка не забезпечує іммобілізацію, а тільки підтримує кінцівку у відповідному положенні. Носіння еластичної пов'язки показане в період реабілітації, тобто після загоєння. Згідно з описом цей ортопедичний пристрій, еластична пов'язка РП-6, призначений для легкої фіксації суглобів верхньої кінцівки при ушкодженні зв'язок плечового суглобу, для розвантаження плечового суглобу, а у випадку вивиху плечового суглобу має бути іммобілізація.

На стан правого плеча ОСОБА_2 після вправляння вивиху носіння еластичної пов'язки РП-6 суттєво не вплинуло, оскільки рентгенологічні дані станом на 14 квітня 2012 року та 06 квітня 2012 року після вправляння вивиху голівки майже однакові. Станом на 06 квітня 2012 року "голівка плеча центрована у впадині, суглобова щілина нерівномірно розширена доверху, фрагмент великого горбика репонований, діастаз між відломками 5 мм". Станом на 14 квітня 2012 року "голівка плеча центрована у впадині, суглобова щілина нерівномірно розширена доверху, фрагмент великого горбика репонований, діастаз між відломками 6 мм".

Використання еластичної пов'язки не вплинуло на стан перелому великого горбика плечової кістки та вивиху її голівки, про що свідчать рентгенологічні дані, що вказує на те, що ОСОБА_2 оберігав праву руку в період 6-14 квітня 2012 року. Лікар призначив йому "іммобілізацію правої руки відвідною шиною" і це призначення мало бути виконане. Іммобілізація мала бути виконана шиною, яка унеможливлює рухи у правій кінцівці для загоєння.

Періодичне зняття ОСОБА_2 еластичної пов'язки за життєвими потребами не могло призвести до порушення функції іннервації правої кисті, оскільки рентгенологічні дані станом на 14 квітня 2012 року ідентичні із даними після вправляння 06 квітня 2012 року. Крім того, така рентгенологічна картина пояснює те, що ОСОБА_2 оберігав праву руку та обмежував її задіяння.

Згідно з призначенням, зазначеним у консультативному заключенні травматолога від 06 квітня 2012 року, лікар призначив, окрім іммобілізації правої руки на відвідній шині протягом шести тижнів, ліотон-гель на праве плече та передпліччя 2 рази на день протягом двох тижнів, що передбачає зняття еластичної пов'язки.

Також судом першої інстанції відхилені доводи представника відповідача про порушення позивачем приписів лікарів, самостійне припинення лікування та самостійну розробку руки, у зв'язку з чим, за його висновком, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями лікарів і наслідками обмеженого функціонування правої руки позивача, так як позивач не виконував рекомендації лікарів та не дотримувався тактики лікування, оскільки спростовуються висновком судово-медичної експертизи, в якому зазначено, що судово-медичних даних, які б вказували на вплив самолікування та невиконання ОСОБА_2 рекомендацій лікарів на прояв плекситу та чи могло це призвести до повторного вивиху правої плечової кістки, не встановлено.

З письмових роз'яснень спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи, доктора медичних наук, професора ОСОБА_7 встановлено, що під час клінічного обстеження 06 квітня 2012 року до проведення вправляння лікар шляхом пальпації мав з'ясувати місце розташування голівки плечової кістки, щоб мати уявлення, де вона розташовується та куди зміщена. Пальпація - це один із обов'язкових клінічних методів обстеження. Якщо не можна було пропальпувати місце розташування голівки плечової кістки, то про це необхідно було вказати у амбулаторній картці. Однак в амбулаторній картці проведення пальпації не описано. Зазвичай, зміщена голівка плечової кістки прощупується в іншому місці, наприклад, у пахвовій ділянці.

За даними рентгенологічного обстеження від 06 квітня 2012 року "плече та голівка плечової кістки не займала суглобову впадину та була зміщена дистально, медіально та допереду. Враховуючи це, місце її розташування може знаходитися в межах проекції нервового пучка, який розташовується в цій ділянці. Про це свідчать дані анатомічного ходу цього пучка та рентгенологічно виявлене зміщення голівки плечової кістки".

Із опису результату рентгенологічного дослідження від 06 квітня 2012 року встановлено, що розташування голівки плечової кістки могло негативно вплинути на стан нервових волокон у плечовому суглобі ОСОБА_2, оскільки скарги на нервові порушення у нього з'явилися після вправляння суглоба. Його подальше обстеження показало, що у нього ураження аксилярного та серединного нервів у вигляді аксонотмезиса, тобто ушкодження, коли зовнішня оболонка нервів, яка є щільною, не ушкоджена, а мієлінове волокно пошкоджене. Таке могло бути результатом дії тупого предмета з обмеженою поверхнею, якою цілком вірогідно могла бути зміщена голівка плечової кістки, яка натискала на гілки, що поруч розташовані.

За результатами рентгенологічного дослідження станом на 14 квітня 2012 року "голівка концентрована у суглобовій впадині. Діастаз між відломками до 6 мм, кістковий фрагмент розташовується проксимально", тобто біля кістки. В порівнянні із даними рентгенологічного обстеження станом на 06 квітня 2012 року після вправляння - вони однакові. Таким чином, станом на 14 квітня 2012 року зміщення голівки у суглобі не відбулося.

За даними клінічного протоколу під час надання медичної допомоги необхідно перевіряти, зокрема, неврологічний стан в ділянці вивиху, оскільки існує можливість травмування нервів. Тому лікарі у разі вивиху плечового суглоба мають мати на увазі можливість пошкодження, зокрема, нервів, на які може натискати зміщена голівка плечової кістки як після вивиху, так і під час його вправляння.

Порушення іннервації правої кисті станом на 09 квітня 2012 року могло виникнути внаслідок проведення вправляння вивиху правого плеча лікарем ОСОБА_3, оскільки на момент звернення ОСОБА_2 у клініку "Боріс" неврологічних скарг у нього не було, а через деякий час після вправляння вивиху, за його свідченнями, у нього з'явилися неврологічні порушення у правій кисті у вигляді оніміння пальців правої кисті та обмеження рухів -"не може стискати праву кисть" (за даними невролога станом на 09 квітня 2012 року).

Зважаючи, що функція нервової системи полягає у проведенні нервових імпульсів, то у разі травми нервових волокон, враховуючи їх характер, клінічно неврологічні порушення проявляються через декілька десятків хвилин. За показами ОСОБА_2, після вправляння вивиху, перебуваючи у клініці "Боріс", він відмітив неврологічні порушення "пальці заніміли, не ворушились, поверхня руки не відчувала дотику".

Надання медичної допомоги позивачу 06 квітня 2012 року в ТОВ "Боріс" могло призвести до тривалого розладу здоров'я ОСОБА_2, до порушення функції правої кисті та інвалідності.

Документи, які були вивченні при складанні консультативного висновку, були достатніми для цього.

Про нервові розлади вже свідчили скарги ОСОБА_2 після вправляння вивиху станом на 06 квітня 2012 року. У подальшому, станом на 09 квітня 2012 року, нервові розлади були описані невропатологом у вигляді післятравматичного брахіоплекситу, а пошкоджені нервові стовбури визначили 03 червня 2012 року.

09 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до невропатолога, який йому встановив діагноз "післятравматичний брахіоплексит". Описаний локальний статус є неповним, але достатнім для діагностики, оскільки він виник після травми. Зважаючи на те, що неврологічні розлади виникли після травми та лікування вивиху голівки плечової кістки, то вони є обумовленими травмою і мали лікуватися після повної діагностики для з'ясування характеру процесу. Тому лікар-невропатолог направив ОСОБА_2 для обстеження. Це правильна тактика. Лікар-травматолог має керуватися стандартами надання медичної допомоги у випадку вивиху голівки плечової кістки.

За даними рентгенологічних обстежень рентгенологічна картина стану плечового суглоба після вправляння вивиху 06 квітня 2012 року та станом на 14 квітня 2012 року майже ідентична, оскільки голівка плечової кістки не змінила свого розташування після вправляння. Знімки після 14 квітня 2012 року суттєвого значення для формулювання висновків не мають.

ОСОБА_2, за його показами, станом на 06 квітня 2012 року після вправляння вивиху голівки плечової кістки скаржився на появу неврологічних порушень у правій кисті, скарги були на обмеження рухів у правій кінцівці. Станом на 09 квітня 2012 року невропатолог відмітив наявність у нього таких неврологічних порушень. Станом на 14 квітня 2012 року при повторному зверненні у клініку "Боріс" не описано неврологічні порушення. Таким чином, неврологічні порушення у правій кисті у клініці "Боріс" не описані, в той час як ОСОБА_2 надавав відповідні скарги, а невропатолог описав неврологічні порушення, пізніше у нього діагностовано наслідки травматичного ушкодження вторинних стовбурів плечового сплетіння.

Ушкодження аксилярного нерва у ОСОБА_2 встановлено 17 липня 2012 року після інструментальних обстежень. До цього моменту 09 квітня 2012 року йому діагностували післятравматичний брахіоплексит. Однак, зважаючи на наявність у нього після вправляння вивиху неврологічних скарг, лікар мав з'ясувати їх причину, що передбачено клінічним протоколом у переліку діагностичних обстежень.

Суд першої інстанції вважав, що акт комісійного судово-медичного дослідження від 22 лютого 2013 року № 154 та лист МОЗ України від 17 липня 2013 року про те, що надана медична допомога ОСОБА_2 в медичній клініці "Боріс" в повному об'ємі, відповідала характеру травми і стандартам надання медичної допомоги, та про неможливість визначення, коли відбулось ушкодження аксілярного нерва, чи під час довготривалого (чотириденного) знаходження плеча у вивиху, чи під час вправляння вивиху, а також щодо недбалого відношення ОСОБА_2 до свого здоров'я - пізнє звернення за медичною допомогою (на четвертий день) та самовільне зняття іммобілізації, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки є неповними, необґрунтованими та такими, що суперечать іншим матеріалам справи, викликають сумніви в їх правильності і спростовуються медичною документацією ОСОБА_2, консультативним висновком спеціалістів від 20 травня 2015 року, письмовими роз'ясненнями спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи ОСОБА_7, висновком комісійної судово-медичної експертизи та іншими матеріалами цивільної справи.

Встановлено, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи травма правого плечового сплетіння і її стійкі наслідки у ОСОБА_2 складають 15 % стійкої втрати працездатності і належать до ушкоджень середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм розладу здоров'я, пов'язаного зі стійкою втратою працездатності менше ніж на одну третину, у зв'язку з чим 16 вересня 2014 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Щодо правової природи спірних правовідносин

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами "а", "д", "ї" частини першої статті 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 8 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров'я" держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У результаті звернення до ТОВ "Боріс" за наданням медичної допомоги та оплати наданих медичних послуг між ОСОБА_2 та ТОВ "Боріс" виникли договірні правовідносини.

В оцінці наведеного Верховний Суд врахував, що якщо у разі ненадання чи неналежного надання медичної допомоги пацієнтові завдана шкода каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, то застосовуються правила як про договірну, так і деліктну відповідальність.

Правове регулювання договірних правовідносин здійснюється за нормами глави 63 книги п'ятої ЦК України (435-15) та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 906 ЦК України).

Якщо медична допомога пацієнтові надається за плату, а здійснення суб'єктом господарювання медичної практики у сфері охорони здоров'я передбачає отримання прибутку, то відповідальність за неналежне виконання умов договору надавач медичних послуг нестиме незалежно від наявності вини у його діях. У разі якщо надання неналежних послуг за договором призвело не лише до завдання майнових збитків, а й до завдання шкоди здоров'ю споживача послуг, то наставатиме додатково деліктна відповідальність.

У разі надання медичної послуги, яка містить істотні недоліки, пацієнт як споживач має право на розірвання такого договору, а також на відшкодування завданих йому збитків.

За правилом частини десятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.

Договірна відповідальність настає за невиконання умов договору, а позадоговірна (деліктна) за спричинену шкоду здоров'ю на підставі правил статей 1166, 1167, 1195 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, ОСОБА_2 його правовими підставами визначив правила статей 1166, 1167 ЦК України.

У цивільному законодавстві питання відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, врегульовані 1 Глави 82 книги п'ятої ЦК України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров'я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Щодо наявності складу правопорушення

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб'єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров'я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров'я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом із наведенням мотивів відхилення доказів у справі, погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 настало після надання йому медичної допомоги 06 квітня 2012 року. Діагноз, встановлений 06 квітня 2012 року лікарем ОСОБА_8, відрізнявся від наступних діагнозів, встановлених ОСОБА_2 Судом першої інстанції встановлено, що зміна діагнозу не могла бути зумовленою невиконанням чи неналежним виконанням призначеного 06 квітня 2012 року лікування. Відповідачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не доведено, що завдання шкоди настало не з вини лікарів клініки "Боріс".

Наявність та розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок неналежного виконання лікарем професійних обов'язків, встановлено на підставі письмових доказів у справі.

В оцінці наявності причинного зв'язку між діями медичного працівника та завданням шкоди Верховний Суд врахував, що на підставі письмових доказів судом першої інстанції встановлено негативні наслідки у вигляді погіршення стану здоров'я позивача, що виникли у зв'язку з діями лікаря, який надав некваліфіковану медичну допомогу пацієнтові.

Щодо розподілу тягаря доведення вини

Аналіз норм ЦК України (435-15) щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції наведені правила норм матеріального права врахував, дослідивши зібрані у справі докази, надавши їм оцінку та обґрунтувавши прийняття чи відхилення доказів, не встановив відсутності вини у діях відповідача, оскільки клініка "Боріс" не спростувала наявності вини у діях її лікарів у завданні шкоди здоров'ю ОСОБА_2

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, наведеного не врахував, неправильно розподілив тягар доведення, не застосував до спірних правовідносин правила статей 906, 1166 ЦК України. Висновки апеляційного суду про необґрунтованість позову мотивуються саме на тим, що позивач не довів наявність вини відповідача у завданні шкоди його здоров'ю.

Порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Suominen v. Finland" від 01 липня 2003 року № 37801/97, 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року № 49684/99, 30).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд не надав оцінку та не мотивував відхилення доказів, наданих позивачем у справі, необґрунтовано відхилив докази, надані позивачем до суду першої інстанції, яким надано оцінку судом першої інстанції, не зазначивши підстав та мотивів відхилення таких доказів.

Таким чином, Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення не є обґрунтованим та законним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію його вини у настанні негативних наслідків щодо погіршення стану здоров'я ОСОБА_2, суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції дав оцінку поведінці відповідача, тривалості страждань позивача та наслідкам надання медичної допомоги лікарями ТОВ "Боріс". Зважаючи на системну оцінку доказів та обставин справи, суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про часткове задоволення вимог позивача про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 450 000, 00 грн, які ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до спірних правовідносин.

Зміна розміру відшкодування моральної шкоди, враховуючи усі обставини цієї справи, виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України, оскільки потребує оцінки/переоцінки доказів у справі.

Щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, заявник просив передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що справа має виключну правову проблему.

Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність двох підстав: виключна правова проблема та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не дають підстав для висновку щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі, яка зумовлювала б необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, ухвалене із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі належних та допустимих доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги, а заявник звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 057, 81 грн підлягають стягненню з ТОВ "Боріс" в дохід держави.