Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В.І. (суддя-доповідач), АнтоненкоН. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Квіти України",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року у складі судді Супрун Г. Б. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" (далі - ТОВ "АФ "Квіти України"; товариство; агрофірма) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовував тим, що 01 лютого 2010 року між ним, як фізичною особою-підприємцем, і товариством був укладений договір про співпрацю, відповідно до умов якого йому була надана земельна ділянка на вулиці Тераспільській, 43 у місті Києві площею 70 кв. м. з метою створення на ній автомийки строком на три роки з подальшою пролонгацією на такий самий строк, тобто до 01 лютого 2016 року.

Зазначав, що неодноразово отримував зауваження від посадових осіб правоохоронних органів щодо незаконності його діяльності, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

01 вересня 2012 року охорона агрофірми протиправно не допустила його на територію автомийки, про що ним складений відповідний акт. Після цього він був позбавлений доступу до свого майна.

Посилаючись на такі неправомірні дії відповідача, просив стягнути з нього майнову шкоду: реальні збитки (вартість майна, яке залишилося на території товариства) у сумі 990 000 грн, упущену вигоду в розмірі 5 040 000 грн та грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Подільського районного суду від 24 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "АФ "Квіти України" на користь ОСОБА_4 збитки в розмірі 990 000 грн.

У задоволенні решти позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд зробив висновок про те, що оскільки позивач позбавлений можливості демонтувати та вивезти своє майно з території агрофірми, на його користь підлягають стягненню 990 000 грн компенсації вартості автомийки.

Вимоги про відшкодування упущеної вигоди та моральної шкоди суд вважав недоведеними.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року скасовано в частині стягнення збитків у сумі 990 000 грн та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволені позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки спірне майно не було знищене та пошкоджене, у зв'язку з чим позивач вправі витребувати його у відповідача у визначений законом спосіб, тому вимоги про відшкодування реальних збитків є передчасними. Крім того, позивач не надав належних доказів на підтвердження цих вимог.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відмову у стягненні упущеної вигоди та відшкодуванні моральної шкоди за необґрунтованістю таких вимог.

До суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що суди безпідставно відхилили його докази щодо наявності і належного функціонування автомийки, зокрема, висновки відповідних органів щодо відсутності порушень вимог пожежної безпеки і санітарного законодавства, а також дизайн-проект автомийки.

Відмовляючи у стягненні упущеної вигоди, суди не врахували висновків суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Експертно-консультаційний центр" від 26 червня 2017 року № 1509-Л про ймовірну вартість прав вимог, втраченої вигоди від експлуатації автомийки, що належала ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1, площею 82,5 кв. м, які підтверджують суму доходів, які він міг би отримати від продовження своєї діяльності. З 01 вересня 2012 року охорона товариства його не допускає його на територію автомийки.

Крім того, на переконання заявника, необґрунтованою є відмова у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки він у позові зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідача він опинився у скрутному майновому становищі, був вимушений припинити підприємницьку діяльність, на що суди не звернули уваги.

Від ПрАТ "АФ "Квіти України" надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 01 лютого 2010 року між акціонерним товариством "Квіти України", яке змінило найменування на ПрАТ "АФ "Квіти України", та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір про співпрацю, згідно з умовами якого вони домовилися про упорядкування останнім частини території (70 кв. м), розташованої на АДРЕСА_1 у місті Києві, та створення на ній автомийки.

Сторони узгодили строк дії договору протягом 36 календарних місяців із моменту укладення з можливістю автоматичної пролонгації на такий же термін в разі відсутності у будь-якої зі сторін заперечень за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору.

01 лютого 2010 року товариство і позивач визначили межі земельної ділянки, що оформлено актом.

ТОВ "Об'єднання партнерів Архітекторів Сучасне місто" складено дизайн-проект автомийки на два пости на вулиці Тираспольській, 43 у Подільському районі міста Києва.

Згідно з експертним висновком Подільського районного управління ГУ МНС України в місті Києві від 11 червня 2010 року порушень вимог пожежної безпеки в проектній документації не виявлено.

Відповідно до висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 16 липня 2010 року автомийка на два пости на АДРЕСА_1, загальною площею 82,5 кв. м відповідає вимогам чинного санітарного законодавства України.

01 серпня 2012 року ОСОБА_4 склав акт про недопуск його охороною агрофірми до автомийки, який підписаний двома свідками.

19 серпня 2014 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4

Стягуючи з відповідача грошову компенсацію вартості автомийки, суд першої інстанції, врахувавши висновок оцінювача ТОВ "Експертно-консультаційний центр" від 26 червня 2017 року № 1508/Л про ймовірну вартість автомийки, що належала ОСОБА_4, виходив із того, що відповідач позбавив позивача можливості розібрати усі тимчасові споруди автомийки, що є підставою для відшкодування реальних збитків відповідно до статті 22 ЦК України.

Відмовляючи у відшкодуванні упущеної вигоди, місцевий суд вважав, що позивач не довів того, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, а також не обґрунтував причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками в указаному розмірі.

Крім того, районний суд зазначив, що умовами договору не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок про необґрунтованість вимог про відшкодування реальних збитків.

Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не довів обставин знищення чи пошкодження автомийки, що є обов'язковою умовою для стягнення реальних збитків. Суд визнав вищезазначений висновок про ймовірну вартість майна неналежним доказом.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні упущеної вигоди та моральної шкоди без змін, апеляційний суд вважав обґрунтованими висновки місцевого суду про недоведеність цих вимог.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частина друга статті 623 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Установивши, що позивач не довів обставин знищення чи пошкодження його майна, а також можливості отримання ним доходів за звичайних умов, суди зробили обґрунтовані висновки про відмову у відшкодуванні майнової шкоди (вартості автомийки та упущеної вигоди).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків контролюючих органів про відсутність порушень вимог пожежної безпеки і санітарного законодавства, дизайн-проекту автомийки, а також висновків суб'єкта оціночної діяльності про ймовірну вартість прав вимог і ймовірну вартість автомийки були предметом детального дослідження апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів, однак, ураховуючи положення статті 400 ЦПК України, це не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо посилань у касаційній скарзі на недопуск позивача на територію автомийки, то колегія їх відхиляє, оскільки з приводу здійснення таких перешкод він до правоохоронних органів у передбаченому законом порядку не звертався.

Інші аргументи на законність та обґрунтованість рішень не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року залишити без змін.