треті особи: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем", Приватне підприємство видавниче бюро "Василівський острів",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 вересня

2017 року в складі судді Антонюк О. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М.,

У вересні 2017 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем", Приватне підприємство видавниче бюро "Василівський острів", про визнання договору укладеним.

Позовна заява мотивована тим, що спірні правовідносини виникли між сторонами щодо визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортно інфраструктури м. Дніпра, оскільки забудовником (відповідачем) було збудовано об'єкт нерухомого майна та у порушення вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) не укладено відповідний договір, предметом якого є здійснення оплати забудовником грошових коштів, який позивач просить визнати укладеним.

Обов'язок забудовника (відповідача) щодо сплати пайової участі (грошових коштів) виник саме з приводу будівництва нерухомого майна, що знаходиться на АДРЕСА_1

На підставі викладеного Дніпровська міська рада просила визнати укладеним договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортно інфраструктури м. Дніпра.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 вересня

2017 року позовну заяву Дніпровської міської ради до ОСОБА_4, треті особи: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем", Приватне підприємство видавниче бюро "Василівський острів", про визнання договору укладеним, повернуто позивачу та рекомендовано звернутися до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна у зв'язку з невиконанням зобов'язань відповідачем щодо укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра, предметом якого є здійснення оплати забудовником грошових коштів, який позивач просить визнати укладеним. Тобто обов'язок забудовника (відповідача), як зазначено у позовній заяві, щодо сплати пайової участі (грошових коштів) виник саме з приводу будівництва нерухомого майна на АДРЕСА_1 яке знаходиться на території, на яку не поширюється юрисдикція Жовтневого районного суду міста Дніпра.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що судом роз'яснено право на звернення позивача до належного суду.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, Дніпровська міська рада, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що на заявлені позовні вимоги поширюються правила загальної підсудності, визначені частиною першою статті 109 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі). Відповідач зареєстрований у Жовтневому районі міста, тому саме Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська повинен розглядати справу. Позов не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, оскільки не стосується нерухомого майна.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

11 листопада 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 115 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі), якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Пунктом 4 частини третьої статті 121 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) передбачено, що заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з частинами п'ятою, дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, зобов'язання щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту виникають при проведенні будівельних робіт стосовно нерухомого майна.

Зі змісту заявлених позивачем вимог вбачається, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, оскільки стосується визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Дніпро щодо будівництва нерухомого майна, що знаходиться на вул. Юдіна, 3б у м. Дніпро, на яку поширюється юрисдикція Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Оскільки спір виник щодо нерухомого майна, яке не розташоване у Жовтневому районі м. Дніпра, то застосуванню підлягають положення статті 114 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про повернення позову Дніпровській міській раді для подання його до належного суду - Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Доводи касаційної скарги, що цей позов має розглядатися за загальними правилами територіальної підсудності відповідно до вимог статті 109 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі), є помилковим, спростовані вказаними вище нормами права та висновками судів попередніх інстанцій.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.