розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Спірідонової Т. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 29 097,08 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 31 березня 2016 року складає 762 634,42 грн.

Позов мотивовано тим, що 25 липня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 252 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 березня 2018 року.

Згідно додаткової угоди від 25 березня 2008 року кредитний договір переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 53 862,39 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечене порукою ОСОБА_7

Позичальник порушив взяті на себе кредитні зобов'язання, погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку і строки не виконував, у зв'язку із чим, станом на 31 березня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 29 097,08 доларів США, яка за курсом Національного банку України еквівалентна 762 634,42 грн та складається з: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 928,88 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 1629 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 9,54 доларів США - штраф (фіксована частина), 1385,12 доларів США - штраф (процента складова).

Вказану заборгованість банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку, як з позичальника та його поручителя.

ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк", в якому просив визнати недійсною додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, укладену сторонами 25 липня 2008 року.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 25 березня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким останньому надано на споживчі цілі 252 500 грн.

У липні 2008 року відповідач повідомив про збільшення відсоткової ставки за договором на 2,09%, а згодом повідомив про необхідність укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит про надання кредиту у валюті - доларів США.

У пункті 8.1 додаткової угоди від 25 липня 2008 року до договору про іпотечний кредит передбачено, що банк зобов'язується надати кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок на строк з 25 липня 2008 року по 25 березня 2018 року включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 53 862,39 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

У додатковій угоді зазначено, що відповідач зобов'язався надати кредит у розмірі 53862,39 доларів США на споживчі цілі, проте відповідач на виконання вказаної угоди коштів у доларах не передавав.

Під час укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит, в якій фактично змінювалося зобов'язання з гривні на валюту - долари США, банк не дотримався вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і письмово не повідомив відповідача про основні умови такого договору, чим позбавив можливості зробити свідомий і компетентний вибір щодо придбання фінансової послуги.

Також не було надано детального розпису сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом, обсяг визначених прав і обов'язків у додаткових угодах містить суттєву диспропорцію на користь відповідача, що суперечить принципу рівності сторін у договорі і є порушенням вимог частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів".

Умови договору про валюту кредиту, сукупну вартість кредиту, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожання кредиту, а також валютні ризики, є істотними споживчими властивостями і їх характеристика впливає на вибір споживача. Відсутність зазначених умов в додаткових угодах, може бути визнано несправедливими умовами у разі, коли ці умови вносять істотний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача, зокрема, у разі можливого збільшення суми витрат позичальника під час виконання зобов'язань в порівнянні з очікуваною сумою витрат під час укладення кредитного договору. Та обставина, що окремі умови договору або їх деякі аспекти були індивідуально узгоджені, не виключає застосування положень про несправедливі умови до решти договору.

Оскільки вказані умови додаткової угоди до договору про іпотечний кредит суперечать принципам свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) і добросовісності, розумності та справедливості ( пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); що на момент договору ці умови не були відповідачем узгоджені внаслідок неналежної інформованості, в тому числі зі сторони банку; що названі умови вплинули на можливість свідомого і компетентного вибору фінансової послуги як споживача; що у даному випадку зміна ринкових умов, які впливають на сукупну вартість кредиту у гривнях (різке збільшення курсу долара США стосовно гривні), фактично призводить до зміни ціни послуги (убік її підвищення), а відтак умов кредитного договору в частині суми основного боргу; що такі положення додаткових угод до кредитних договорів надали явну перевагу банку, внаслідок чого є явно обтяжливим для відповідача; що без названих умов він як позичальник не міг укласти спірні додаткові угоди, ОСОБА_5 просив визнати вказану додаткову угоду недійсною.

Рішенням Камянець-Подільського міськрайонного суду від 06 липня 2017 року у складі судді Швець О. Д. у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, укладену 25 липня 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів в іноземній валюті, а також встановлення конкретної дати набрання чинності додатковою угодою до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2007 року в розрізі пункту 6.1 вказаної додаткової угоди. Сплата періодичних платежів на погашення заборгованості не може розцінюватися як виконання ОСОБА_5 умов саме додаткової угоди, оскільки відповідач заперечив наявність та виконання ним зобов'язань за кредитним договором від 25 березня 2008 року.

Згідно висновків суду першої інстанції, додаткова угода не набрала чинності і не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення заборгованості з відповідачів і визнав недійсною угоду до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, укладену 25 липня 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ "Приватбанк".

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано . Первісний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_7 солідарно на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість по кредиту у розмірі 25 144,19 доларів США та 67 051,20 грн, в тому числі: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 24 345,94 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 42 705,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" по 11 724,79 грн судових витрат з кожного.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, забезпеченим порукою ОСОБА_7, та додатковою угодою ПАТ КБ "Приватбанк" виконав в повному обсязі і надав відповідачу кредит в сумі 53862,37 доларів США. При цьому, пунктом 1.5 договору поруки визначено, що поручитель дає згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження з ним. В порушення умов укладеного договору відповідачі зобов'язання належним чином не виконали, заборгованість не погасили.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку, як з позичальника, так і поручителя, на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість по кредиту в розмірі 25 144,19 доларів США та 67051,20 грн, в тому числі: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 24345,94 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 42 705,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. При цьому, суд виходив з того, що заборгованість по комісії за користування кредитом та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором підлягає стягненню не в доларах США, а в національній валюті України гривні.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідачів 9,54 доларів США штрафу (фіксована частина) та 1385,12 долари США штраф (процентна складова), оскільки вказані штрафні санкції позивачем нараховано і на пеню, що є подвійною відповідальністю, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умови додаткової угоди до договору про іпотечний кредит не суперечать принципам свободи договору, добросовісності, розумності та справедливості, на момент укладення договору ці умови були сторонами узгоджені, фінансова послуга споживачем отримана внаслідок свідомого і компетентного вибору, у зв'язку з чим підстави для задоволення зустрічного позову про визнання додаткової угоди недійсною відсутні. Вказаний договір підписаний сторонами, відповідач ОСОБА_5 з договором та додатковою угодою був ознайомлений, її частково виконував з часу укладення, про що свідчить рух коштів по рахунку. Умови договору, порядок розрахунків, розмір кредиту ОСОБА_5 були відомі, про що свідчить його підпис на додатковій угоді та додатку №1 до додаткової угоди до договору про іпотечний кредит.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що договір про іпотечний кредит укладено сторонами саме 25 березня 2008 року, а не 25 липня 2008 року, як зазначено у позові позивачем. Тобто, додаткова угода, на якій фактично ґрунтується пред'явлений позивачем позов, безпосередньо стосується договору про іпотечний кредит від 25 березня 2007 року, а не від 2008 року. Додаток № 1 до додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року містить лише певні цифри (суми), проте, не містить жодних реквізитів валюти, в якій він фактично складений як графік погашення кредиту за договором.

Виходячи із змісту пункту 6.1,долученої позивачем до позову додаткової угоди в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи документами, об'єктивно неможливо встановити точну дату набуття чинності вказаною додатковою угодою.

Розрахунок заборгованості, наданий банком не може бути прийнятим, як допустимий і достатній доказ, оскільки не є первинним документом, не має обов'язкових реквізитів, а також у сумі стягнення є комісія за користування кредитом, а такого виду платежів у додатковій угоді не узгоджувалось сторонами

Апеляційний суд не звернув увагу на відсутність у додатковій угоді розрахунку загальної вартості кредиту, реальної процентної ставки, абсолютне значення здорожчення кредиту, що є обов'язковими і не потребують доказування їх необхідності, оскільки чітко визначені у статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Апеляційний суд не перевірив правильності нарахування пені, яка банком нарахована у доларах США і у вимогах просить стягнути пеню 1629,35 доларів США. Пеня має нараховуватися ц гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування, а не на дату складання розрахунку заборгованості. Має враховуватись і строк позовної давності на стягнення пені 5 років, а не з 2008 року.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що позивачем не надано, а судом першої інстанції не здобуто належних і допустимих доказів (належним чином оформлених первинних касових або розрахункових документів)на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів в іноземній валюті, а також для встановлення конкретної дати набрання чинності додатковою угодою до договору про іпотечний кредит від 25 березня 2007 року в розрізі пункту 6 вказаної додаткової угоди.

Заявник вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про нечинність додаткової угоди не може та як наслідок відсутність підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 ЦК України.

Оскільки, кошти в іноземній валюті відповідачу банком фактично не надавались, задоволення заявленої останнім у даній справі позовної вимоги про стягнення заборгованості в іноземній валюті є необгрнутованим та суперечить закону.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд взагалі не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи первинним (розрахунковим і касовим документам), на яких ґрунтується позов, жодним чином не спростував висновків суду першої інстанції, який на відміну від апеляційного суду досить ретельно проаналізував і надав повну і належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам.

Також судом апеляційної інстанції формально і поверхнево вирішено зустрічний позов про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною, відмовивши у задоволенні цих вимог, судом фактично не спростовано викладені у зустрічному позові обґрунтовані доводи про невідповідність спірної додаткової угоди вимогам закону, а саме, приписам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" не погодилось з доводами ОСОБА_5 та просило залишити рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Установлено, що 25 березня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 252 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 березня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_8 25 березня 2008 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов'язалась відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Пунктом 1.5 договору поруки обумовлено, що поручитель дає згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження з ним.

25 липня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_8 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складав 53862,39 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17 % на місяць на залишку заборгованості за кредитом. Періодом сплати обумовлено вважати

по "25" число кожного місяця.

Відповідно до пункту 8.2 додаткової угоди, погашення заборгованості ( за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до пунктів 3.1, 3.3, винагороди розрахованої відповідно до пунктів 1.1, 3.6 цього договору. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1), який розраховується згідно залишку заборгованості за кредитом станом на 25 липня 2008 року.

Частиною першою статті 627 ЦК Українивизначено принцип цивільного права, як свобода договору, яким передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів встановив, що вказаний договір підписаний сторонами, відповідач ОСОБА_5 з договором та додатковою угодою був ознайомлений, з часу укладення її частково виконував, про що свідчить рух коштів по рахунку, умови договору, порядок розрахунків, розмір кредиту ОСОБА_5 були відомі, що підтверджується його підписом на додатковій угоді та додатку №1 до додаткової угоди, умови додаткової угоди до договору про іпотечний кредит не суперечать принципам свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України), добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України), оскільки на момент укладення договору ці умови були сторонами узгоджені, фінансова послуга споживачем отримана внаслідок власного свідомого вибору, у зв'язку із чим, правові підстави для задоволення зустрічного позову про визнання недійсною цієї додаткової угоди відсутні.

Доводи ОСОБА_5, викладені у зустрічному позові та такі ж доводи, викладені в касаційній скарзі, зокрема про те, що при укладенні додаткової угоди до договору про іпотечний кредит, в якій фактично змінювалося зобов'язання з гривні на валюту доларів США, банк не дотримав вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і письмово не повідомив позичальника про основні умови такого договору, чим позбавив можливості зробити свідомий і компетентний вибір щодо придбання фінансової послуги, не надано детального розпису сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом, є безпідставними та спростовуються обставинами, встановленими апеляційним судом на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів.

Апеляційний суд, виходячи із дослідженого змісту оспорюваної додаткової угоди правильно виходив з того, що обсяг визначених у ній прав і обов'язків не містить диспропорції на користь відповідача, а тому немає підстав вважати, що вона суперечить принципу рівності сторін у договорі і порушує вимоги частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів".

ПАТ КБ "Приватбанк" виконав взяті на себе зобов'язання за договором та додатковою угодою - надав, а відповідач отримав кредит в сумі 53 862,37 доларів США, що підтверджується договором про іпотечний кредит від 25 березня 2008 року, додатковою угодою до договору від 25липня 2008 року, заявою ОСОБА_5 про продаж іноземної валюти, випискою по рахунку ОСОБА_5 з 25 березня 2008 року по 21 липня 2016 року, з якої вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував кредитні зобов'язання.

Разом з тим, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по кредитному договору утворилась прострочена заборгованість, яку банк просив погасити, про що направив 04 листопада 2015 року відповідне повідомлення, та вимагав у разі несплати заборгованості повернути всю суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції.

Частиною першою статті 1054 ЦК Українивизначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 553 ЦК Українивстановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки наданих банком розрахунків установив, що розмір заборгованості за кредитним договором станом на 31 березня 2016 року становить 25 144,19 доларів США та 67 051,20 грн, з яких: 21 212,04 доларів США - заборгованість за кредитом, 3932,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 24 345,94 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 42 705,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, у зв'язку з чим, правильно застосувавши вищевказані норми матеріального права до спірних правовідносин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для солідарного стягнення саме цієї суми з відповідачів, як з позичальника та поручителя.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком, у якому зазначено розмір виданого кредиту, суми сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов'язання, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, періоди і суми виникнення заборгованості.

Відповідачі вказаних розрахунків не спростували, власних розрахунків не навели.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 щодо безпідставного нарахування пені у доларах США та можливість її стягнення лише у гривневому еквіваленті з урахуванням строку позовної давності вбачаються необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції стягнув з відповідачів пеню у національній валюті - гривні, нараховану в межах річного строку позовної давності, що відповідає нормам матеріального права, якими врегульовано питання стягнення пені.

Посилання у касаційній скарзі на розбіжність зазначення у кредитному договору та у додатковій угоді - року укладення кредитного договору, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та не є підставою для скасування ухваленого ним рішення, оскільки під час розгляду справи цим судом встановлено наявність між сторонами кредитних зобов'язань щодо отримання ОСОБА_5 кредитних коштів у розмірі 53 862,39 доларів США та їх неповернення в порядку і строки, обумовлені у договорі.

Інші доводи касаційної скарги, в тому числі посилання на те, що зі змісту пункту 6.1, додаткової угоди неможливо встановити точну дату набуття нею чинності, а також, що розрахунок заборгованості, наданий банком не є первинним документом бухгалтерського обліку та не має обов'язкових реквізитів, що у сумі стягнення є комісія за користування кредитом і такий вид платежів у додатковій угоді не узгоджувалось, не впливають на правильність рішення суду апеляційної інстанції та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами і встановленими на підставі їх належної оцінки обставинами, обґрунтовані висновки щодо яких міститься в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Крім того, вказані доводи зводяться до необхідності переоцінки зібраних у справі доказів і встановлених обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги позивача на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.