Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В.І. (суддя-доповідач), АнтоненкоН. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державний концерн "Укроборонпром",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Левенця Б. Б., Невідомої Т. О.,

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром"; концерн) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовував тим, що він працював на посаді головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення ВТС Управління інформації та аналітики ДК "Укроборонпром" з тримісячним строком випробування до 07 березня 2018 року.

26 лютого 2018 року його було звільнено з роботи у зв'язку зі встановленням невідповідності займаній посаді, на яку його прийнято.

Вважає таке звільнення незаконним, оскільки протягом строку випробування він не отримував жодних зауважень щодо виконаної ним роботи.

Попередження про його звільнення від 21 лютого 2018 року було підписано генеральним директором ДК "Укроборонпром" ОСОБА_5, не зважаючи на те, що указом Президента України від 12 лютого 2018 року останній був звільнений з займаної посади, а указом Президента України від 21 лютого 2018 року було призначено нового генерального директора концерну ОСОБА_6, за підписом якого був виданий наказ про його звільнення.

Крім того, відповідач не дотримався процедури звільнення, а саме: вимоги трудового законодавства щодо письмового попередження працівника про звільнення за три дні.

Ураховуючи наведене, просив визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення від 26 лютого 2018 року, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію моральної шкоди в сумі 20 058 грн 30 коп.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суди зробили висновки про відмову в задоволенні позову у зв'язку з дотриманням відповідачем вимог чинного законодавства при звільненні позивача.

До суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, прийняти нову постанову про задоволення позову.

На переконання заявника, суди не надали належної правової оцінки показанням ОСОБА_7 про те, що він (ОСОБА_4.) виконував роботу разом з іншим співробітником. Даний факт спростовує висновок, викладений у службовій записці від 16 лютого 2018 року № 8.2-14 про те, що він працював самостійно. У справі відсутні докази, які підтверджують факт невідповідності його займаній посаді.

Вважає, що роботодавець не дотримався вимог частини другої статті 28 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) щодо повідомлення працівника про звільнення за три дні.

ОСОБА_5, який підписав наказ про його звільнення, не мав повноважень на вчинення таких дій, оскільки указом Президента України від 12 лютого 2018 року був звільнений з посади генерального директора концерну.

Від ДК "Укроборонпром" надійшов відзив, у якому його представник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

ОСОБА_4 направив письмові пояснення, у яких висловив незгоду з мотивами відзиву концерну та просить рішення і постанову судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що згідно з наказом ДК "Укроборонпром" від 07 грудня 2017 року № 237-ОС ОСОБА_4 був прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення ВТС Управління інформації та аналітики з тримісячним строком випробування.

13 лютого 2018 року ОСОБА_4 було повідомлено про незадовільний рівень виконання завдань, які були покладені на нього, як на головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення ВТС.

Відповідно до службової записки від 16 лютого 2018 року № 8.2-14, складеної т.в.о. начальника управління інформації та аналітики ОСОБА_7, ОСОБА_4 при виконанні покладених на нього завдань не зарекомендував себе як грамотний та досвідчений фахівець; були зауваження з боку керівників управління та відділу, пов'язані з незадовільною виконавчою дисципліною - відсутністю контролю за проходженням документів, які були на його виконанні, ініціативи щодо вирішення проблемних питань, які виникали під час повсякденної діяльності та ін.

Листом від 21 лютого 2018 року за підписом генерального директора ОСОБА_5 адміністрація ДК "Укроборонпром" попередила ОСОБА_4 про те, що він буде звільнений 23 лютого 2018 року як такий, що не пройшов випробувальний термін.

' 'p' Указом Президента України від 12 лютого 2018 року № 26/2018 (26/2018) ОСОБА_5 був звільнений з посади генерального директора ДК "Укроборонпром".

На підставі зазначеного указу ДК "Укроборонпром" 22 лютого 2018 року видало наказ № 43-ОС "Про звільнення ОСОБА_5".

' 'p' Указом Президента України від 21 лютого 2018 року № 38/2018 (38/2018) на посаду генерального директора ДК "Укроборонпром" призначений ОСОБА_6

Наказом генерального директора ДК "Укроборонпром" ОСОБА_6 від 26 лютого 2018 року № 49-ОС ОСОБА_4 звільнений з посади головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення ВТС Управління інформації та аналітики у зв'язку зі встановленням невідповідності займаній посаді, на яку його прийнято, протягом строку випробування та виконуваній роботі згідно з пунктом 11 статті 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення ОСОБА_4 проведене відповідно до положень трудового законодавства.

Колегія погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 36 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Відповідно до частини першої статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

Частиною другою статті 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Оскільки під час випробувального терміну роботодавець установив невідповідність позивача займаній посаді та у зв'язку з цим звільнив його, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні даного позову.

Колегія відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач не дотримався триденного строку, визначеного статтею 28 КЗпП України, оскільки наявність чи відсутність такої обставини сама по собі не може бути підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі.

Посилання ОСОБА_4 на відсутність допустимих доказів про невідповідність його займаній посаді, а також на те, що суди належним чином не оцінили пояснень ОСОБА_7, зводяться до переоцінки доказів, що з урахуванням положень частини першої статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Інші аргументи скарги були предметом дослідження апеляційного суду, який виклав детальні мотиви їх відхилення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року залишити без змін.