розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус" і Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство "Координата" на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Головатого Р. Я., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Шумської Н. Л., Бойко С. М., Копняк С. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у квітні 2016 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус" (далі - ТзОВ "Геліус") і Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство "Координата" (далі - ТзОВ ВП "Координата") про стягнення компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що у періоди з 5 лютого 1997 року по 5 січня 2004 року та з 3 січня 2011 року по 28 квітня 2015 року працював на посаді заступника директора ТзОВ "Геліус" як за основним місцем роботи, а у період з 5 січня 2004 року по 3 січня 2011 року - на цій же посаді за сумісництвом.

Також у період з 5 січня 2004 року по 28 квітня 2015 року він працював на посаді комерційного директора ТзОВ ВП "Координата": з 5 січня 2004 року по 3 січня 2011 року як за основним місцем роботи та з 3 січня 2011 року по 28 квітня 2015 року - за сумісництвом.

28 квітня 2015 року його звільнено з займаних посад у ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" на підставі на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - за власним бажанням.

Позивач вказує, що у день звільнення з ним не проведено повний розрахунок, а саме не виплачено компенсації за невикористані основні щорічної відпустки за 2007-2014 роки.

5 червня 2015 року він звернувся до Сая А. М., який є директором обох товариств, з заявою про проведення розрахунку і виплату компенсації, проте жодних коштів не отримав.

За таких обставин просив стягнути з ТзОВ "Геліус" компенсацію за 169 днів невикористаної щорічної відпустки за 2007-2014 роки у розмірі 20 763,21 гривень і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 39 913,66 гривень, а з ТзОВ ВП "Координата" - компенсацію за 171 день невикористаної щорічної відпустки за 2007-2014 роки у розмірі 5 406,16 гривень і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 9 979,09 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ТзОВ "Геліус" на користь ОСОБА_1 60 676,87 гривень, з яких 20 763,21 гривень - компенсація за невикористану відпустку, обчислена без урахування податків та зборів, і 39 913,66 гривень - середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, обчислений без урахуванням податків та зборів.

Стягнено з ТзОВ ВП "Координата" на користь ОСОБА_1 15 385,23 гривень, з яких 5 406,16 гривень - компенсація за невикористану відпустку, обчислена без урахуванням податків та зборів, і 9 979,07 гривень - середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, обчислений без урахування податків та зборів.

Стягнено з ТзОВ "Геліус" у дохід держави судовий збір у розмірі 606,77 гривень, а з ТзОВ ВП "Координата" - у розмірі 437,20 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності непроведення із позивачем повного розрахунку у день звільнення і невиплати йому компенсації за невикористані основні щорічні відпустки на вимогу, тому стягнув таку компенсацію і передбачений статтею 117 КЗпП України середній заробіток згідно з вчиненим ОСОБА_1 розрахунком, правильність якого відповідачі не спростували.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" відхилено, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду про стягнення компенсації за невикористані основні щорічні відпустки і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у зазначеному позивачем розмірі, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2017 року ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просили рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявники зазначають, що у день звільнення ОСОБА_1 не працював, тому суди безпідставно стягнули середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період, починаючи від дня звільнення.

Вважає, що правових підстав для стягнення передбаченого статтею 117 КЗпП України середнього заробітку немає, так як між сторонами існує спір щодо розмірів належних працівникові при звільненні сум.

Вина ТзОВ "Геліус" у невиплаті позивачу компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відсутня, оскільки така компенсація перевищує 50% вартості майна товариства, тому відповідна виплата може здійснюватися лише за рішенням загальних зборів учасників, які не проводяться у зв`язку з ухиленням ОСОБА_1 від участі у них.

Суди першої і апеляційної інстанцій, на думку заявників, помилково поклали в основу рішення вчинений позивачем розрахунок компенсації і середнього заробітку, який здійснений без урахування вимог Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) і Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Зокрема, позивач при розрахунку компенсації брав за основу виплати за останні 12 календарних місяців роботи перед звільненням, хоча стягував компенсацію за попередні роки, тому повинен брати за основу заробітну плату за попередній період.

Безпідставними вважають висновки судів першої і апеляційної інстанцій щодо наявності у позивача права на 28 календарних днів щорічної відпустки, так як згідно із Законом України "Про відпустки" (504/96-ВР) така відпустка складає 24 календарних дні. Також суди не врахували, що позивач працював за сумісництвом, а у період з 2012 року по 2015 рік підприємство неодноразово призупиняло роботу і він узагалі не працював.

Послалися на допущені судом апеляційної інстанції порушення процесуального законодавства, які полягають у безпідставному відхиленні клопотання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи.

Позиція інших учасників справи

У травні 2017року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що у разі наявності спору щодо розміру компенсації за невикористані основні щорічні відпустки відповідачі повинні виплатити йому неоспорювані суми, проте жодних коштів йому не сплачено, незважаючи на пред`явлену у червні 2015 року відповідну вимогу. Послався на те, що розрахунок компенсації щорічної відпустки і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені обрахований ним відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року, до закінчення їх перегляду у касаційному порядку. Ухвалою цього суду від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 5 лютого 1997 року прийнятий на посаду заступника директора ТзОВ "Геліус", а 5 січня 2004 року звільнений з вказаної посади у порядку переведення до ТзОВ ВП "Координата" на посаду комерційного директора.

3 січня 2011 року позивач звільнений з ТзОВ ВП "Координата" у порядку переведення до ТзОВ "Геліус" на посаду комерційного директора.

28 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади комерційного директораТзОВ "Геліус" на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - за власним бажанням.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України, судами встановлено, що у період з січня 2004 року по квітень 2015 року ОСОБА_1 працював у ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" за сумісництвом.

У день звільнення ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" не виплатили позивачу компенсацію за невикористані основні щорічні відпустки за 2007-2014 роки.

5 червня 2015 року ОСОБА_1 направив директору ТзОВ ВП "Координата" Саю А. М., який одночасно є директором ТзОВ "Геліус", заяву про виплату компенсації, проте відповідачі вимогу не виконали і компенсацію не сплатили.

Оцінивши колективний договір ТзОВ "Геліус", суди встановили, що для працівників із ненормованим робочим днем, до яких відносяться працівники, які займають керівні посади, щорічна відпустка встановлена тривалістю 28 календарних днів.

Невикористана ОСОБА_1 основна щорічна відпустка за період роботи з 2007 року по 2014 року у ТзОВ "Геліус" становить 169 днів, а у ТзОВ ВП "Координата" ? 176 днів.

Згідно з розрахунком позивача загальна сума компенсації за невикористані відпустки, що підлягає стягненню з ТзОВ "Геліус", без урахування встановлених законом податків і зборів, становить 20 763,21 гривень; компенсація, що підлягає стягненню з ТзОВ ВП "Координата", без урахування встановлених законом податків і зборів, становить 5 406,16 гривень.

Оцінивши подану відповідачами на спростування зазначеного розрахунку письмову консультацію аудитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Львівський аудит", суди дійшли висновку про неприйняття цього доказу, оскільки усупереч пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , аудитор не взяв до уваги, що за останні 12 календарних місяців, що передували виплаті компенсації за невикористані відпустки, позивач не мав заробітку не зі своєї вини, тому при розрахунку компенсації за основу береться встановлена у трудовому договорі тарифна ставка (посадовий оклад). Також при розрахунку компенсації за 2012, 2013, 2014 роки коефіцієнти, вказані у таблиці, відрізняться від застосованих у розрахунках.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Аналіз положень статті 10 цього Закону дає підстави для висновку про право працівника, який працює за сумісництвом, на щорічну відпустку повної тривалості одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Стаття 24 Закону України "Про відпустки" встановлює, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічне положення передбачене статтею 83 КЗпП України.

Розрахунок такої компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (стаття 47 КЗпП України).

Згідно зі статтею 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до цієї статті у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1, працюючи за сумісництвом у ТзОВ "Геліус" і у ТзОВ ВП "Координата", протягом 2007-2014 років не використав усі дні основних щорічних відпусток і має право на компенсацію від ТзОВ "Геліус" за 169 днів, а від ТзОВ ВП "Координата" ? за 176 днів.

Встановивши, що ні у день звільнення, ні після пред`явлення ОСОБА_1 відповідної вимоги відповідачі не виплатили йому компенсацію за невикористані протягом 2007-2014 років основні щорічні відпустки, суди попередніх інстанцій правильно стягнули вказану компенсацію і передбачений статтею 117 КЗпП України середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Оскільки ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" не спростували поданий позивачем розрахунок компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку, який здійснений з дотриманням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із зазначених у цьому розрахунку сум при ухваленні рішення.

Доводи заявників про те, що у день звільнення ОСОБА_1 не працював, тому суди безпідставно стягнули середній заробіток за затримку розрахунку, починаючи від дня його звільнення, касаційний суд відхиляє, оскільки розрахунок середнього заробітку здійснений позивачем з дня, наступного після пред`явлення ним вимоги про розрахунок, що відповідає статті 116 КЗпП України.

Помилковими є посилання заявників на відсутність правових підстав для стягнення передбаченого статтею 117 КЗпП України середнього заробітку у зв`язку з існуванням спору щодо розмірів належних працівникові при звільненні сум.

Даною статтею передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити працівнику середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Оскільки суди дійшли висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні щорічні відпустки у зазначеному ним розмірі, задовольнивши позов у повному обсязі, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правильним.

Касаційний суд відхиляє посилання заявників на відсутність вини ТзОВ "Геліус" у невиплаті позивачу компенсації за невикористані основні щорічні відпустки, у зв`язку з їх безпідставністю. Як зазначено у касаційній скарзі, пункт 7.8.9 Статуту ТзОВ "Геліус" відносить до виключної компетенції загальних зборів учасників, одним із яких є позивач, вирішення питання про відчуження майна товариства на суму, яка перевищує 50% вартості майна товариства; ухилення ОСОБА_1 від участі у загальних зборах унеможливлює виплату йому компенсації, яка за розміром перевищує межу у 50% вартості майна товариства.

Компенсація за невикористані основні щорічні відпустки, яка виплачується працівнику при звільненні, є однією із гарантій для працівників у сфері оплати праці і за своєю правовою природою не є правочином щодо відчуження майна, тому на її виплату не поширюється встановлене пунктом 7.8.9 Статуту ТзОВ "Геліус" обмеження.

Твердження заявників про те, що компенсація позивачу не виплачена у зв`язку з тим, що на день його звільнення у товариствах відсутній штатний бухгалтер, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" як юридичні особи самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють чисельність працівників і штатний розпис. За таких обставин відсутність на день звільнення позивача у штаті товариств бухгалтера чи іншої особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку, не свідчить про відсутність вини відповідачів у непроведенні розрахунку із позивачем та не є правовою підставою для позбавлення його гарантованих законодавством виплат.

Твердження заявників про те, що суд першої інстанції помилково поклав в основу рішення вчинений позивачем розрахунок компенсації за невикористані основні щорічні відпустки і середнього заробітку, касаційний суд вважає безпідставними.

Вказаний розрахунок позивач здійснив відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Відповідачі правильність цього розрахунку належними і допустимими доказами не спростували.

Суди попередніх інстанцій оцінили у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку подану ТзОВ "Геліус" і ТзОВ ВП "Координата" письмову консультацію аудитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Львівський аудит" та дійшли висновку про невідповідність здійсненого аудитором розрахунку вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати і неприйняття цього доказу. Інших доказів на спростування здійсненого позивачем розрахунку, зокрема власного розрахунку, відповідачі не надали.

Доводи ТзОВ "Геліус" про обмеження апеляційним судом його процесуальних прав у зв`язку з безпідставним відхиленням клопотання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи, касаційний суд вважає недоведеними.

Згідно зі статтею 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Висновок експерта є доказом у розмінні цивільного процесуального законодавства, тому клопотання про проведення експертизи задовольняється апеляційним судом у разі, якщо судом першої інстанцій у такому клопотанні неправомірно відмовлено або його незаявлення зумовлене поважними причинами.

ТзОВ "Геліус" не зазначило поважних причин, які унеможливили звернення із клопотанням про призначення судової бухгалтерської експертизи до суду першої інстанції. Після подання письмової консультації аудитора позивач в уточненій позовній заяві заперечував проти правильності розрахунку аудитора, проте присутній у судовому засіданні представникТзОВ "Геліус", розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, про призначення експертизи не заявив і проти закінчення судом першої інстанції з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів не заперечував.

Твердження заявників про те, що при розрахунку компенсації за невикористану відпустку за основу береться заробітна плата за 12 календарних місяців роботи, що передували місяцю надання відпустки у кожному конкретному році, касаційний суд відхиляє, оскільки вони суперечать Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У даній справі предметом позову є стягнення компенсації за невикористані основні щорічні відпустки, тому за основу при розрахунку цієї компенсації беруться виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують виплаті компенсації.

Твердження заявників про те, що позивач має право на 24 календарних дні відпустки, є помилковими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 як працівнику із ненормованим робочим днем встановлено відпустку тривалістю 28 календарних днів (пункт 4.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку і пункт 11 Колективного договору ТзОВ "Геліус"). Про право позивача саме на 28 календарних днів відпустки зазначив і аудитор Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Львівський аудит" у письмовій консультації, яка здійснена на замовлення відповідачів, і згідно з наданою ними інформацією.

Посилання заявників на те, що позивач працював за сумісництвом і має право на відпустку повної тривалості лише за основним місцем роботи, є помилковими, так як у статті 10 Закону України "Про відпустки" зазначено про право працівника, який працює за сумісництвом, на щорічну відпустку повної тривалості одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Та обставина, що у період з 2012 року по 2015 рік ТзОВ "Геліус" неодноразово призупиняло роботу і працівники перебували у неоплачуваних відпустках, на що також посилається заявник, не має правового значення при визначенні кількості днів основної щорічної відпустки, на яку має право позивач.

Стаття 113 КЗпП України передбачає оплату часу простою не з вини працівника з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого йому окладу. Згідно зі статтею 9 Закону України "Про відпустки" час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Системний аналіз положень цих статей дає підстави для висновку, що період вимушеного призупинення діяльності товариства також включається до загального стажу, який дає працівнику право на відпустку.

Крім того, у статті 10 Закону України "Про відпустки" зазначено про включення до загального стажу часу, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 26 цього Закону (відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус" і Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство "Координата" залишити без задоволення.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик