Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_3 з 03 лютого 1986 року працювала постійно протягом тридцяти років у Бердянському територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10007/0339 Філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України". Наказом від 17 грудня 2010 року № 1127-к призначена на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю Бердянського територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0339. Наказом начальника Філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" від 15 березня 2016 року № 331-к ОСОБА_3 звільнена з посади у зв'язку з втратою довір'я до неї з боку власника з винних дій працівника за пунктом 2 статті 41 КЗпП України.

ОСОБА_3 вважає, що будь-якого корисливого правопорушення вона не скоювала, а тому це не може бути підставою для її звільнення. Наказ від 15 березня 2016 року № 331-к та звільнення вважає незаконними.

Зазначає, що обставинами, які передували її звільненню, було те, що Бердянське територіальне відокремлене безбалансове відділення (далі - БТВБВ) № 10007/0339 відкриває карткові рахунки з нульовим залишком коштів та видає банківські картки на ці рахунки внутрішньо переміщеним особам (переселенцям) із зони проведення АТО для того, щоб на них нараховувались кошти для державної допомоги та виплати пенсій. У відділенні були великі черги, тому частину внутрішньо переміщених осіб хол-менеджер їх відділення направляв у філіали Ощадбанку, розташовані у м. Бердянську. Такий список філій з адресою і розкладом роботи знаходиться і в центральному відділенні на вул. Леніна, 5 на дверях кабінету № 4. Тому багато громадян, саме задля зменшення черги у центральному відділенні, в 2015-2016 роках направлялися як і хол-менеджером, так і самостійно до інших філіалів, у тому числі до філії на вул. Кірова, де працювала контролером-касиром ОСОБА_4, яка відповідно до своїх посадових обов'язків і Положення про філію відділення повинна була відкрити переселенцям рахунки з нульовим залишком коштів та видати банківські картки. ОСОБА_4 не підпорядковувалася по роботі позивачу і вона не могла на неї жодним чином впливати, що підтверджується посадовою інструкцією та Положенням про відділ бухгалтерського обліку, звітності та контролю, керівником якого була позивач.

Крім того, грошові кошти на рахунки не зараховувались і рахунки відкривалися тільки на підставі дозвільних документів, які видавалися внутрішньо переміщеним особам Управлінням соціального захисту.

Коли працівник служби безпеки банку відбирав у неї пояснення, то вона, перебуваючи у стресовому стані, будучи наляканою його погрозами про поїздку до правоохоронних органів, повіривши йому, що її пояснення повинно відповідати поясненню ОСОБА_4, чим і підтверджувати її провину, і що її взагалі не будуть притягати до будь-якої відповідальності, написала в поясненні, що вона начебто направила до ОСОБА_4 громадянку, чиє прізвище їй продиктував цей працівник, для оформлення рахунків громадянам-переселенцям, чим порушила свою посадову інструкцію та Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджену постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року, хоча вона особисто будь-яких громадян не направляла до ОСОБА_4

Позивач вважає незаконним наказ про її звільнення, оскільки вона була звільнена на підставі виключно її особистого пояснення, яке у неї відібрано з грубим порушенням її конституційних прав. Навіть пояснення ОСОБА_4, в якому вона обмовила її, згідно з наказом не було підставою для її звільнення.

Зазначає, що незаконними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, розмір відшкодування якої вона визначає в 10 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року позов задоволено частково. Судом визнано незаконним та скасовано наказ від 15 березня 2016 року № 331-к філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю Бердянського територіального відокремленого безбалансового відділення № 10007/0339 у зв'язку з втратою довір'я з боку власника з винних дій працівника за пунктом 2 статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю Бердянського територіального відокремленого безбалансового відділення № 10007/0339 філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України". Стягнуто з ПАТ "Державний ощадний банк України" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2016 року до 28 грудня 2016 року у розмірі 67 190, 36 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що під час розгляду справи не встановлено, що позивачем допущено порушення посадової інструкції або скоєння нею корисливого правопорушення, а також обставини того, що ОСОБА_3 особисто внесла до автоматизованої банківської системи інформацію про клієнтів (ПІБ та ідентифікаційний номер) на підставі переданих їй ксерокопій документів без присутності самих клієнтів. Ці особи не допитувалися, пояснення від них не відбиралися. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 не порушено, вона не допитувалася правоохоронними органами навіть як свідок. Таким чином, суд вважав, що у відповідача були відсутні підстави, передбачені пунктом 2 статті 41 КЗпП України, для звільнення позивача ОСОБА_3 із займаної посади.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що оцінивши зібрані у справі докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідно до висновку службового розслідування від 15 березня 2016 року, який був підставою для звільнення позивача за результатами проведеної перевірки, ОСОБА_3 Є підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності. Разом з тим розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 2, 3 статті 41 КЗпП України, не є заходом дисциплінарного стягнення. Також суд першої інстанції правильно задовольнив вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, навівши відповідний розрахунок, який здійснений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100, за період з 15 березня 2016 року до 28 грудня 2016 року у розмірі 67 190, 00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Ощадбанк, не погодившись із судовими рішеннями, у березні 2017 року звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, допустили порушення норм процесуального права. Заявник зазначає, що 18 грудня 2010 року між Ощадбанком та ОСОБА_3 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого працівник, що займає посаду начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, перерахуванням, прийманням, видачею цінностей, бере на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених їй установою банку цінностей.

Висновок суду про те, що контролер-касир ТВБВ № 10007/0348 ОСОБА_4 не підпорядковувалась по роботі ОСОБА_3, не відповідає дійсності, оскільки суперечить змісту розділу 8 Положення про відділ бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 та пунктам 2, 3 Посадових обов'язків начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339. Заявник зазначає, що винні дії ОСОБА_3 під час виконання посадових обов'язків зафіксовані у письмових поясненнях ОСОБА_4 від 14 березня 2016 року і ОСОБА_3 від 14 березня 2016 року, а також встановлені комісією Ощадбанку у висновку службового розслідування від 15 березня 2016 року, що було підставою для втрати довір'я та звільнення за пунктом 2 статті 41 КЗпП України. На переконання заявника, висновок судів про те, що звільнення з підстав втрати довіри за пунктом 2 статті 41 КЗпП України може бути здійснено тільки у випадку скоєння працівником корисливого правопорушення, не ґрунтується на вимогах матеріального закону. Суд першої інстанції не навів, яку формулу він використав при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2016 року до 28 грудня 2016 року, а тому рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим. Заявник вважає, що оскільки позов пред'явлено до філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України", а не безпосередньо до юридичної особи ПАТ "Державний ощадний банк України" як до належного відповідача, то провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам законності і обґрунтованості, просила касаційну скаргу відхилити.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження; ухвалою від 05 жовтня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені

в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 перебувала із відповідачем у трудових правовідносинах, з 18 грудня 2010 року була на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0339 філії Запорізького обласного управління ПАТ "Ощадбанк".

Відповідно до наказу начальника філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" від 15 березня 2016 року № 331-к ОСОБА_6 позивач звільнена з посади у зв'язку з втратою довір'я до неї з винних дій відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Відповідно до посадової інструкції, затвердженої 20 квітня 2015 року, начальник відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ зобов'язаний: забезпечити дотримання структурними підрозділами вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, локальних нормативно-правових актів банку з питань ведення бухгалтерського обліку, здійснювати відкриття рахунків та внесення інформації про параметри аналітичних рахунків, контрактів, клієнтів в АБС, контролювати своєчасність та правильність відображення в бухгалтерському обліку всіх операцій згідно з отриманими первинними документами, які здійснюються підзвітними йому ТВБВ або автоматизованих операцій, проведених згідно з технологіями та правилами, реалізованими в АБС, контролювати отримання та реєстрацію щоденної звітності від підзвітних йому ТВБВ; здійснювати вивіряння операцій підзвітних ТВБВ на підставі первинних документів та введення їх в автоматизовану банківську систему; забезпечувати контроль за відображенням в обліку операцій з готівкою та цінностями сховища цінностей; контролювати дотримання правил обліку операцій з готівкою та цінностями ТВБВ та підзвітними ТВБВ; забезпечувати організацію роботи щодо формування та зберігання сформованих документів дня, регістрів бухгалтерського обліку та звітів; контролювати вилучення документів (функція "ВАК-операція") в АБС; забезпечувати контроль перевірки за правильністю оформлення первинних документів за операціями отриманими від операційної частини ТВБВ 1, 1-А типу та підзвітних ТВБВ; організовувати групування документів за видами операцій, їх обробку та організацію подальшого контролю за ними, а також формування платіжних документів, реєстрів для перерахування коштів одержувачам, їх перевірку та в разі необхідності відправку сформованих файлів до філії банку; підписувати та візувати документи в межах своєї компетенції, визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглих йому працівників, забезпечувати перевірку стану бухгалтерського обліку у підпорядкованих ТВБВ та структурних підрозділах, надавати практичну допомогу працівникам служби бухгалтерського обліку ТВБВ з питань ведення бухгалтерського обліку; брати участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею: та відшкодуванням втрат від нестач, крадіжок і псування активів, установи банку.

Підставою для звільнення позивача з посади стала її пояснювальна записка, також висновок службового розслідування від 15 березня 2016 року та письмові пояснення касира ОСОБА_4

Згідно з письмовими поясненнями позивача від 14 березня 2016 року вона дійсно просила касира ОСОБА_4 за проханням громадянки ОСОБА_7, яка є внутрішньо переміщеною особою, відкривати карткові рахунки особам Донецької та Луганської областей без їх присутності при наявності тільки копії паспорта та ідентифікаційного номера.

Зазначені обставини в своєму письмову поясненні підтвердила і контролер-касир ОСОБА_4

Відповідно до висновку службового розслідування у зв'язку з проведенням слідчих дій в межах досудового розслідування кримінального провадження

від 27 лютого 2016 року № 12016080130000834 стосовно працівників Пенсійного фонду України співробітниками Національної поліції спільно з представниками СБУ в ТВБВ № 10007/0348 філії Запорізького обласного управління ПАТ "Ощадбанк", розташованого за адресою: м. Бердянськ, вул. Кірова, 42, встановлено, що ОСОБА_3 внесла до автоматизованої банківської системи інформацію про клієнтів ( ПІБ та ідентифікаційні номери) на підставі переданих їй ксерокопій документів без присутності самих клієнтів 05 жовтня 2015 року та 28 жовтня 2015 року, стосовно таких осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є внутрішньо переміщеними особами.

Службовим розслідуванням із пояснень ОСОБА_4 встановлено, що вона, будучи за своїми функціональними обов'язками відповідальною за відкриття рахунків та видачу клієнтам банку платіжних карток, за вказівкою начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 м. Бердянська ОСОБА_3 відкривала карткові рахунки мешканцям непідконтрольної території на підставі ксерокопій документів (паспорта та ідентифікаційного номера), які їй надавала ОСОБА_7, мешканка м. Макіївка. Оформлені картки для отримання соціальних виплат ОСОБА_4 також передавала ОСОБА_7

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з їх системного аналізу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов'язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1093цс15, підстав відступити від якого Верховним Судом не встановлено.

Крім того, із системного аналізу пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України випливає, що в ньому не передбачається настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Верховний Суд враховує, що для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов:

1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (статті 138 КЗпП України).

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (3933-12) (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

У справі, що переглядається, позивач є особою, яка безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, а 18 грудня 2010 року між Ощадбанком та ОСОБА_3 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_3 є особою, яка входить до кола осіб, яких може бути звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України

Згідно з актом службової перевірки від 15 березня 2016 року підставою для звільнення ОСОБА_3 за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України стало те, що контролер-касир ТВБВ № 10007/0348 ОСОБА_4 за вказівкою начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 ОСОБА_3 із порушенням встановленого порядку відкривала карткові рахунки мешканцям непідконтрольної території на підставі ксерокопій документів (паспорта та ідентифікаційного номера).

Поряд із цим, під час розгляду справи роботодавцем не доведено, що ТВБВ № 10007/0348, у якому працювала ОСОБА_4, підпорядковувано ТВБВ № 10007/0339, де ОСОБА_3 була начальником відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю, що могло б свідчити на наявність вини у її діях.

Безпідставними є твердження заявника про те, що за змістом розділу 8 Положення про відділ бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 та пунктів 2, 3 Посадових обов'язків начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 ОСОБА_4 підпорядковувалася ОСОБА_3 з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 посадової інструкції начальника відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 ОСОБА_3 вона зобов'язана забезпечити дотримання структурними підрозділами вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, локальних нормативно-правових актів банку з питань ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 3 зазначеної посадової інструкції начальник служби бухгалтерського обліку ТВБВ має право вимагати від відповідальних працівників ТВБВ та підзвітних ТВБВ дотримання та належного виконання вимог законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, локальних нормативно-правових актів банку та інших вказівок і розпоряджень.

Відповідно до розділу 8 "Керівництво підрозділом" Положення про відділ бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 начальник відділу може вимагати від відповідальних працівників ТВБВ та підзвітних ТВБВ дотримання та належного виконання вимог законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, локальних нормативно-правових актів банку та інших вказівок і розпоряджень.

Обидва згадані локальні нормативно-правові акти банку регламентують діяльність саме ТВБВ № 10007/0339, а не ТВБВ № 10007/0348.

При цьому відповідно до розділу 6 "Взаємовідносини з іншими структурними підрозділами" Положення про відділ бухгалтерського обліку, звітності та контролю ТВБВ № 10007/0339 працівники відділу бухгалтерського обліку, звітності та контролю самостійно, або за дорученням керівництва здійснюють ділові стосунки з іншими структурними підрозділами ТВБВ, відпрацьовують механізм співробітництва в межах компетенції відділу.

Будь-яких доказів того, що ТВБВ № 10007/0348 підзвітне ТВБВ № 10007/0339 під час розгляду справи Ощадбанк не надав, обґрунтованості своїх заперечень не довів.

Таким чином, допитавши свідків щодо обставин, викладених в акті службової перевірки від 15 березня 2016 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що викладені в них обставини не були належним чином підтверджені, а отже не відповідають дійсності, ОСОБА_3 будь-яких вказівок ОСОБА_4 не давала і не могла давати, тому що остання відповідно до посадової інструкції та Положення про відділ бухгалтерського обліку, звітності та контролю, керівником якого була позивач, їй не підпорядковувалась.

Під час службового розслідування роботодавцем не встановлено причинного зв'язку між діями позивача та негативними наслідками для Ощадбанку.

Визнання вини особою, яка притягується до юридичної відповідальності, не може бути достатньою та єдиною підставою на обґрунтування та доведення наявності складу правопорушення.

Обставина внесення ОСОБА_3 до автоматизованої банківської системи інформації про клієнтів на підставі переданих їй копій документів без присутності самих клієнтів не підтверджена.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанціц про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_3 із займаної посади за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а отже вона підлягає поновленню на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неправильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2016 року до 28 грудня 2016 року, оскільки в матеріалах справи наявні необхідні документи для його здійснення, а суди першої та апеляційної інстанцій перевірили наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійснений відповідно до Постанови № 100, та дійшли обґрунтованого висновку про його правильність. Під час розгляду справи сторона відповідача на пропозицію суду свого розрахунку не надала, помилковість наданого суду не навела.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У статті 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Єдиною підставою для юридичної відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

У справі, що переглядається, судом враховано, що внаслідок незаконного звільнення позивача погіршився стан її здоров'я, оскільки вона є інвалідом третьої групи з онкологічного захворювання. Будучи незаконно звільненою, вона не мала коштів для утримання своєї сім'ї, не мала можливості в достатній кількості придбати необхідні ліки, продукти харчування, предмети першої необхідності, тим самим позивач та її сім'я були позбавлені можливості ведення звичного способу проживання, а тому виходячи із засади розумності, виваженості і справедливості, суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн.

Безпідставними є твердження заявника про те, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, позов пред'явлено до філії Запорізького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України", а не безпосередньо до юридичної особи ПАТ "Державний ощадний банк України" як до належного відповідача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та ухваленими у справі судовими рішеннями: позов пред'явлено та розглянуто саме до ПАТ "Державний ощадний банк України".

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду ( 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).