розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2016 року у складі судді Мясоєдової О. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Митрофанової Л. В., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ") про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 10 червня 2014 року наказом від 06 червня 2014 року № 420-к вона прийнята на роботу до ПАТ "ДПЗКУ" на посаду головного бухгалтера філії відповідача - "Криворізьке хлібоприймальне підприємство".

30 липня 2015 року їй стало відомо про те, що 08 липня 2015 року її звільнено з займаної посади за одноразове грубе порушення трудової дисципліни згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки її не було повідомлено відповідачем про будь-яке порушення трудової дисципліни, не було запитано жодних письмових пояснень з цього приводу, не було ознайомлено з наказом під підпис та не видано трудову книжку.

Заявник згідно з уточненими позовними вимогами просила суд визнати наказ про її звільнення від 06 липня 2015 року незаконним та зобов'язати відповідача його скасувати, поновити її на роботі на посаді головного бухгалтера філії "Криворізьке хлібоприймальне підприємство" ПАТ "ДПЗКУ" з 08 липня 2015 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 липня 2015 року до дня поновлення на роботі у зв'язку з незаконним звільненням у розмірі 78 883, 04 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував щодо задоволення позову, зазначив про його безпідставність та необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що з 02 червня до 06 липня 2015 року у філії ПАТ "ДПЗКУ" "Криворізьке хлібоприймальне підприємство" проводилась перевірка фінансово-господарської діяльності, про результати якої складена довідка від 06 липня 2015 року (далі - Довідка). Під час перевірки встановлено, що, зокрема, філією недоотримані доходи від надання послуг зі зберігання зерна на загальну суму 56 241, 29 грн, що завдало збитків відповідачу. Згідно з Довідкою порушення вчинено головним бухгалтером ОСОБА_3, яка складала та підписувала акти-розрахунки виконаних робіт та акти звірки взаємних розрахунків. Суд дійшов висновку, що за одноразове грубе порушення трудової дисципліни, що завдало матеріальної шкоди ПАТ "ДПЗКУ", ОСОБА_3 правомірно звільнено наказом від 06 липня 2015 року № 393/1-к на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, з огляду на що підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем допущено порушення трудової дисципліни, що завдавало матеріальної шкоди ПАТ "ДПЗКУ". ОСОБА_3 на законних підставах звільнено наказом від 06 липня 2015 року № 393/1-к, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання трудового договору з нею за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами неналежним чином оцінено Довідку, у якій, на переконання заявника, відсутні відомості щодо того, що саме ОСОБА_3 допустила грубе порушення. Суди не з'ясували, чи вчинила вона грубе порушення, що є підставою для її звільнення. Також зазначила, що суди не звернули увагу на наявність протиріччя між позицією відповідача та поясненнями свідків. Посилалась на те, що на неї як на головного бухгалтера філії підприємства не поширюється положення пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ "ДПЗКУ" надало відзив на касаційну скаргу, у якому просило її залишити без задоволення з підстав необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 08 червня 2017 року справу призначено до розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ПАТ "ДПЗКУ" від 06 червня 2014 року № 420-к ОСОБА_3 прийнято на посаду головного бухгалтера філії ПАТ "ДПЗКУ" "Криворізьке хлібоприймальне підприємство" з 10 червня 2014 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом із випробувальним терміном на три місяці.

08 липня 2015 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудової дисципліни відповідно до наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 06 липня 2015 року № 393/1-К ОСОБА_3 звільнено із займаної посади.

Підставою для звільнення зазначено службову записку головного бухгалтера ОСОБА_5 та акт відмови від надання письмових пояснень ОСОБА_3

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_3 у період з 02 червня 2015 року до 06 липня 2015 року вчинила порушення трудової дисципліни.

У філії ПАТ "ДПЗКУ" "Криворізьке хлібоприймальне підприємство" проводилась перевірка фінансово-господарської діяльності, за результатом якої складено відповідну Довідку.

Згідно зі складеною Довідкою на запити інспектора, який здійснював перевірку, не було надано: накази про облікову політику; форму № 1 "Баланс", форму № 2 "Звіт про фінансовий результат", форму № 5 "Примітки до фінансової звітності", форму 1Б "Звіт про фінансові результати і дебіторську і кредиторську заборгованість", Головні книги, оборотно-сальдові відомості по рахунках та субрахунках, а також інші фінансово-господарські документи, відсутність яких спричинила ускладнення проведення перевірки. Ведення бухгалтерського обліку входить до прямих посадових обов'язків ОСОБА_3

Крім того, ревізією під час перевірки встановлено, що філією недоотримано доходи від надання послуг зі зберігання зерна на загальну суму 56 241, 29 грн, що завдало збитки організації відповідача.

Згідно з довідкою зазначене порушення допущене головним бухгалтером ОСОБА_3, якою складала та підписувала акти-розрахунки виконаних робіт та акти звірки взаємних розрахунків.

Перевіркою встановлено, що головним бухгалтером ОСОБА_3 на підставі наказу директора виконувалися обов'язки касира за відсутності договору про повну матеріальну відповідальність, що не відповідає вимогам пунктів 4.7, 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) .

Під час перевірки також встановлено зайве відшкодування витрат на відрядження в межах України на загальну суму 348, 67 грн.

Встановлене порушення призвело до заподіяння матеріальної шкоди на загальну суму 348, 67 грн.

Порушення встановлено шляхом співставлення даних звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, з підтверджуючими первинними документами.

Зазначені порушення допущено головним бухгалтером ОСОБА_3, якою підписані звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.

Крім того, під час перевірки виявлено численні інші порушення, що стосуються фінансово-господарської діяльності філії ПАТ "ДПЗК" "Криворізьке хлібоприймальне підприємство".

Відповідно до Довідки в діях головного бухгалтера ОСОБА_3 встановлено неналежне ведення бухгалтерського обліку, що завдало матеріальної шкоди відповідачу.

Результати перевірки 06 липня 2015 року направлено електронною поштою головному бухгалтеру ПАТ "ДПЗКУ" ОСОБА_5

06 липня 2015 року відповідач зажадав від позивача письмові пояснення стосовно порушень, викладених у довідці, проте позивач відмовилась від надання будь-яких пояснень, про що складено акт про відмову від надання письмових пояснень, який підписано трьома працівниками підприємства.

Наказом від 06 липня 2015 року № 393/1-к ПАТ "ДПЗКУ" ОСОБА_3 в порядку пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі службової записки головного бухгалтера ОСОБА_5 та акта про відмову від надання пояснень ОСОБА_3 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків звільнена 08 липня 2015 року.

Позивачу запропоновано письмово ознайомитись з наказом від 06 липня 2015 року № 393/1-к та отримати розрахунок по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку. Однак вона відмовилася отримати розрахунок та ознайомлюватись з наказом про звільнення, про що складений відповідний акт від 08 липня 2015 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій керувались тим, що під час перевірки встановлено, що філією недоотримано доходи від надання послуг зі зберігання зерна на загальну суму 56 241, 29 грн, що в свою чергу завдало збитки відповідачу. Зазначене порушення вчинено головним бухгалтером ОСОБА_3, якою складалися та підписувалися акти-розрахунки виконаних робіт та акти звірки взаємних розрахунків.

Отже, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи доказам у порядку статті 212 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наведені дії ОСОБА_3 підпадають під ознаки одноразового грубого порушення трудової дисципліни, що вчинені головним бухгалтером.

Встановивши фактичні обставини справи, висновок судів про наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України і, як наслідок, про відмову у задоволенні позову, є правильним.

Доводи заявника ОСОБА_3 про те, що суди неналежним чином оцінили Довідку та не звернули увагу на наявність протиріччя між позицією відповідача та поясненнями свідків, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що на позивача, як на головного бухгалтера філії підприємства не поширюється положення пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.