розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (далі - ВРКП "Вишгородтепломережа") про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, недоплачених сум вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 24 лютого 2017 року наказом № 11-п її звільнено з посади заступника директора ВРКП "Вишгородтепломережа" у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Позивач посилалася на те, що зміни в організації виробництва на підприємстві не відбулися, а відтак скорочення її посади є незаконним. Крім того, під час її звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників роботодавцем не було здійснено її переведення на іншу посаду на тому ж підприємстві відповідно до її професії та спеціальності з огляду на наявність вакантних посад.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила скасувати наказ директора ВРКП "Вишгородтепломережа" від 26 вересня 2016 року № 117 "Про внесення змін до організаційної структури підприємства", в частині скорочення посади заступника директора, скасувати наказ директора ВРКП "Вишгородтепломережа" від 27 жовтня 2016 року № 135 "Про скорочення штату працівників" в частині скорочення посади заступника директора, скасувати наказ директора ВРКП "Вишгородтепломережа" від 23 лютого 2016 року № 11-п "Про припинення трудового договору", поновити її на посаді заступника директора ВРКП "Вишгородтепломережа", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 84 132 грн 48 коп., стягнути недоплачену вихідну допомогу у розмірі 1 161 грн 82 коп., стягнути недоплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 211 грн 65 коп., стягнути середній заробіток за час затримки виплати сум при звільненні в розмірі 84 132 грн 48 коп. та стягнути на відшкодування моральної шкоди 7 000 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2017 року у складі судді Чіркова Г. Є. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на користь ОСОБА_4 невиплачену суму вихідної допомоги в розмірі 66 грн 80 коп., невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 58 грн 90 коп. та розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 471 грн 03 коп., а всього 5 596 грн 73 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача з посади заступника директора ВРКП "Вишгородтепломережа" у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням вимог, передбачених статтею 49-2 КЗпП України. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 невиплачених сум вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив із того, що порушених прав позивача не встановлено, а, отже, позовні вимоги про скасування наказу директора ВРКП "Вишгородтепломережа" від 26 вересня 2016 року № 117 "Про внесення змін до організаційної структури підприємства" в частині скорочення посади заступника директора; скасування наказу директора ВРКП "Вишгородтепломережа" від 27 жовтня 2016 року № 135 "Про скорочення штату працівників" в частині скорочення посади заступника директора; скасування наказу директора ВРКП "Вишгородтепломережа" від 23 лютого 2016 року № 11-п "Про припинення трудового договору" та поновлення позивача на посаді заступника директора ВРКП "Вишгородтепломережа", задоволенню не підлягають, оскільки є необґрунтованими. При вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невиплаченої суми вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, суд виходив із наявності порушеного права позивача та обов'язку відповідача сплатити зазначені виплати.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статті 40, 49-2, 235 КЗпП України та безпідставно відмовлено в поновленні позивача на посаді заступника директора ВРКП "Вишгородтепломережа". Також судом неправильно застосовано пункти 2, 8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 1995 року № 100, щодо визначення розрахункового періоду для нарахування виплат, що обчислюються із заробітної плати за останні два місяця роботи та періоду, який має бути оплачений за середнім заробітком. Крім того, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу від ВРКП "Вишгородтепломережа", в яких воно просило залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийняте при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Ухвалою судді Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що01 жовтня 2009 року на підставі наказу підприємства від 05 жовтня 2009 року № 305-к ОСОБА_4 призначена на посаду заступника директора ВРКП "Вишгородтепломережа".

З метою оптимізації структури підприємства та у зв'язку з виробничою необхідністю через незабезпечення об'ємом робіт за напрямками діяльності ВРПК "Вишгородтепломережа" прийнято наказ від 26 вересня 2016 року № 117 про внесення змін до організації структури підприємства, згідно з яким затверджено та введено в дію з 01 січня 2017 року нову структуру управління та внутрішніх функціональних взаємовідношень підрозділів підприємства (а. с. 8).

Наказом ВРКП "Вишгородтепломережа" від 27 жовтня 2017 року № 135 "Про скорочення штату працівників" виключено зі штатного розпису підприємства з 01 січня 2017 року посади заступника директора, конторського службовця, оператора диспетчерського руху автомобільного транспорту, економіста та запропоновано працівникам, що підпадають під скорочення, переведення їх за їхньою згодою на вакантні посади згідно із кваліфікацією працівника (а. с. 10).

28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 попереджено про скорочення штату працівників та повідомлено про те, що на даний момент на підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані працівнику для подальшого працевлаштування. У разі виникнення посади, яка відповідатиме кваліфікації працівника до закінчення двохмісячного терміну попередження, вона буде запропонована працівнику (а. с. 11).

12 грудня 2016 року підприємство надало ОСОБА_4 перелік усіх вакантних посад згідно з штатним розписом, а саме: бухгалтера, інженера виробничо-технічного відділу, фахівця відділу правового забезпечення претензійно-позовної роботи та боргових зобов'язань, слюсара по ремонту котельного, газового обладнання, обслуговування теплових пунктів, електромонтера по ремонту та обслуговуванню електроустаткування, слюсара по ремонту теплових мереж та механіка, із зазначенням, що якщо за рівнем освіти та кваліфікації працівники відповідають запропонованим вакансіям, адміністрація підприємства розгляне питання працевлаштування у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Згідно із заявою від 26 грудня 2017 року ОСОБА_4 дала згоду на переведення її на вакантну посаду інженера виробничо-технічного відділу у зв'язку із скороченням посади заступника директора (а. с. 46).

Відповідно до протоколу засідання виробничої наради з розгляду заяви ОСОБА_4 щодо переведення на посаду інженера виробничо-технічного відділу від 26 грудня 2016 року, враховуючи відсутність рівня освіти, необхідної кваліфікації та стажу роботи, визначених кваліфікаційними вимогами посади інженера виробничо-технічного відділу, а також ділових якостей та достатнього практичного технічного досвіду у виконанні аналогічних робіт, ОСОБА_4 відмовлено у працевлаштуванні за посадою інженера виробничо-технічного відділу (а. с. 47).

Відповідно до довідки ВРКП "Вишгородтепломережа" від 24 квітня 2017 року № 749/08 після проведеного на підприємстві скорочення штату працівників, нові посади (штатні одиниці) до штатного розпису не вводилися і вакантні посади не утворювалися (а. с. 38).

Надалі, листом від 28 жовтня 2016 року № 1931/08, у зв'язку із скороченням штату працівників ВРКП "Вишгородтепломережа" та неможливістю переведення на іншу посаду, директор підприємства звернувся до голови профспілкового комітету професійної спілки працівників ВРКП "Вишгородтепломережа" із поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4 згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 48).

Відповідно до витягу з протоколу від 04 листопада 2016 року № 11 профспілковий комітет професійної спілки працівників ВРКП "Вишгородтепломережа" надав попередню згоду на звільнення ОСОБА_4 з посади заступника директора за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з наданням їй гарантій та компенсації, передбачених чинним законодавством України (а. с. 49).

Наказом підприємства від 24 лютого 2017 року № 11-п ОСОБА_4 звільнено з посади заступника директора у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за згодою профспілкового комітету (а. с. 12).

Згідно з розрахунком вихідної допомоги при звільненні позивача її розмір становить 9 475 грн 62 коп., і саме цю суму виплачено позивачу, відповідно до розрахункового листка за лютий 2017 року (а. с. 13).

Також згідно з платіжним дорученням від 06 листопада 2017 року № 284 відповідачем на відшкодування суми недоплаченої вихідної допомоги виплачено позивачу 611 грн 57 коп.

Як вбачається з наказів ВРКП "Вишгородтепломережа" від 15 квітня 2016 року № 233-п та від 13 липня 2016 року № 287-п1, ОСОБА_4 з 04 по 05 травня 2016 року та з 19 по 31 липня 2016 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані з ініціативи власника або уповноваженого ним органу лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічний правовий висновок наведений в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано статті 116, 117 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанції правильно визначено норми матеріального права, які підлягають до застосування та вірно встановлено відсутність порушених прав позивача при звільненні у зв'язку з скороченням, а також позивачу виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.