Постанова
Іменем України
20 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 415/5051/16-ц
провадження № 61-41488св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Авалян Н. М., Орлової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та просила скасувати наказ про звільнення № 31-К від 31 серпня 2016 року, поновити її на посаді юрисконсульта Лисичанського територіального центру соціального обслуговування, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2016 року по день ухвалення судом рішення та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України є незаконним, оскільки у відповідача фактично не змінювалися істотні умови праці. У випадку покладення на неї обов'язків інспектора з кадрів, вона б виконувала додаткову роботу за іншою професією (посадою) з доплатою за суміщення професій (посад) відповідно до статті 105 КЗпП України.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 02 лютого 2017 року позов задоволено частково.
Визнано наказ заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) № 31-к від 31 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 незаконним.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді юрисконсульта Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Стягнуто з Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 805 грн та моральну шкоду в розмірі 1 500 грн.
Вирішено питання судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 попередили про зміну істотних умов праці 01 липня 2016 року, звільнення із займаної посади відбулося 31 серпня 2016 року, тобто менше, ніж за два місяці з часу попередження про зміну істотних умов праці у порушення вимог статті 32 КЗпП України.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 лютого 2017 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звільнена із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці на підставі власноруч написаної заяви, тому підстави для задоволення позову відсутні.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 лютого 2017 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено факт наявності чи відсутності змін істотних умов праці. Відповідач відповідно до статті 31 КЗпП України не мав права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Вважає, що її звільнення відбулося з особистих мотивів.
Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_4 з 25 червня 2012 року працювала уЛисичанському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на посаді юрисконсульта.
Згідно з пунктом 1.2. Положення про Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (далі - Положення), територіальний центр є комунальною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає Лисичанська міська рада.
Відповідно до пункту 1.7. Положення, структура територіального центру затверджується Лисичанською міською радою.
Рішенням Лисичанської міської ради №11/183 від 23 червня 2016 року внесені зміни до структури та штатного розпису Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), зокрема, з 01 вересня 2016 року скорочена посада інспектора з кадрів.
01 липня 2016 року ОСОБА_4 попереджено про зміну істотних умов праці з 01 вересня 2016 року щодо покладення на юрисконсульта додаткових обов'язків з ведення кадрової роботи та про те, що у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах трудовий договір буде припинений на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги згідно статті 44 КЗпП України.
29 серпня 2016 року ОСОБА_4 звернулася із заявою на ім'я заступника директора Лисичанського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), в якій повідомила про свою відмову від продовження роботи після зміни істотних умов праці.
Наказом від 31 серпня 2016 року № 31-К ОСОБА_4 звільнено із займаної посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Доказами такої відмови повинно бути письмове повідомлення роботодавця про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.
Як було встановлено судами, у відповідача мав місце факт зміни в організації виробництва і праці, оскільки Лисичанський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на виконання рішення Лисичанської міської ради від 23 червня 2016 року № 11/183 про скорочення з 01 вересня 2016 року інспектора з кадрів - 1 штатної одиниці, прийняв рішення про звільнення на підставі статті 40 КЗпП України інспектора з кадрів ОСОБА_5 та з метою раціоналізації робочих місць встановив суміщення професій (посад) юрисконсульта та інспектора з кадрів.
Встановивши, що у Лисичанському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) мали місце зміни в організації виробництва і праці, позивач письмово повідомила про відмову від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, арішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат