Постанова
Іменем України
20 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 757/12245/18-ц
провадження № 61-44726св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна Олена Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року у складі судді Батрин О. В. та постанову апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна О. С. та просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О. С.
Разом з позовною заявою ОСОБА_4 подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2, та заборонити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчиняти будь-якій дії, спрямовані на відчуження та/або обтяження вказаного нерухомого майна.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року, заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1367839180000.
Заборонено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження та/або обтяження майна - квартири АДРЕСА_2.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позовних вимог.
У вересні 2018 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не перевірив, чи існує між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 майновий спір та яким чином оспорений правочин, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, впливає на права та інтереси позивача.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 та заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру та заборони відповідачам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження та/або обтяження вказаного нерухомого майна.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначав, що ОСОБА_5 є підозрюваним у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, п'ятою статті 191, частиною третьою статті 365, частиною першою статті 366, частиною другою статті 28 та частиною другою статті 366 КК України, у кримінальному провадженні № 12017110030001017.
ОСОБА_4 визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні та звернувся з цивільними позовами до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
ОСОБА_5 з метою уникнення спеціальної конфіскації належних йому об'єктів нерухомого майна та відшкодування шкоди потерпілим у разі визнання його винним у вчиненні злочинів, уклав фіктивний договір дарування належної йому квартири АДРЕСА_2.
ОСОБА_4 зазначав, що відповідачі після укладення оспореного договору намагаються здійснити подальший продаж квартири.
Відповідно до положень статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши доводи заяви про забезпечення позову, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для її задоволення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат