розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року у складі судді Васильченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк",) третя особа - ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 16 березня 2009 року у м. Севастополі Автономної Республіки Крим між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") та додаткову угоду, за яким ОСОБА_6 вніс на депозит грошові кошти у розмірі 345 170 грн 23 коп. строком на 12 місяців з можливістю поповнення вкладу, автоматичної пролонгації, дострокового розірвання.

15 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір відступлення права вимоги, за яким останній відступив йому право вимоги до ПАТ КБ "Приватбанк" щодо виконання грошових зобов'язань за вказаним вище договором банківського вкладу у розмірі 4 061 920 грн 23 коп., які складаються із суми вкладу та суми процентів по вкладу, нарахованих станом на 15 жовтня 2017 року. Отже, він набув прав кредитора банку.

Посилався на те, що 15 жовтня 2017 року первісний кредитор передав йому за актом приймання-передачі документи, які підтверджують право вимоги до боржника, підстави його виникнення і суму, а саме: договір банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року, додаткову угоду від 16 березня 2009 року, виписку з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року, розрахунок процентів та загальної суми заборгованості станом на 15 жовтня 2017 року.

19 жовтня 2017 року ОСОБА_6 повідомив банк про відступлення права вимоги, направив примірник договору відступлення права вимоги та просив банк виплатити суму вкладу та проценти на користь нового кредитора. Аналогічну заяву направив банку і позивач, проте банк суму вкладу та проценти не виплатив.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за договором банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року у розмірі 4 061 920 грн 23 коп., з яких: сума вкладу у розмірі 2 469 253 грн 43 коп., нараховані відсотки у розмірі 1 592 666 грн 80 коп.

У січні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" пред?явило до суду зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Зустрічний позов мотивовано тим, що право вимоги ОСОБА_6 до банку згідно з пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги від 15 жовтня 2017 року підтверджувалося договором банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року; додатковою угодою від 16 березня 2009 року; квитанцією від 16 березня 2009 року № 146977431 про внесення суми вкладу; випискою з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року та розрахунком процентів і загальної суми заборгованості станом на 15 жовтня 2017 року. Проте, вказані документи за своєю формою не підтверджують існування правовідносин між банком і первісним кредитором та не підтверджують право вимоги ОСОБА_6 до банку у розмірі 4 061 920 грн 23 коп., оскільки оригінали вказаних документів не були надані до суду, виписка з депозитного рахунку датована 03 вересня 2014 року, коли Кримська філія ПАТ КБ "Приватбанк" на території Автономної Республіки Крим вже не здійснювала банківських операцій, так як 02 червня 2016 року діяльність відокремлених підрозділів Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" було фактично припинено. Посилаючись на статті 514, 517 ЦК України, банк вказував, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, а позивач не довів існування договірних відносин між банком і ОСОБА_6 та те, що останній дійсно мав право вимоги до банку у розмірі 4 061 920 грн 23 коп.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 203, 215 ЦК України, ПАТ КБ "Приватбанк" просило суд визнати договір відступлення права вимоги від 15 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 депозитний вклад у розмірі 2 469 253 грн 43 коп., проценти за період з 17 березня 2014 року по 15 жовтня 2017 року у розмірі 1 592 666 грн 80 коп. за договором банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року, а всього стягнуто 4 061 920 грн 23 коп.

У задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що грошова вимога за договором банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року дійсно існувала на час укладення договору відступлення права вимоги, за яким у силу статей 512, 514 ЦК України позивач набув право вимоги до банку. Позивачем суду надано належні та допустимі докази на підтвердження існування договірних відносин між банком і ОСОБА_6, а також документи, які підтверджують розмір грошової вимоги, а саме оригінал договору банківського вкладу, квитанцію від 16 березня 2009 року, виписку з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року. Доказів виплати банком грошових коштів ОСОБА_6 до укладення договору відступлення права вимоги суду не надано.

Спірний договір відступлення права вимоги відповідає вимогам частин першої-третьої, п?ятої, шостої статті 203, статті 215 ЦК України, а тому підстав для визнання його недійсним немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року

апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факт відступлення позивачу ОСОБА_6 права вимоги за договором банківського вкладу від 16 березня 2009 року. Банком не надано доказів виплати ОСОБА_6 грошових коштів до моменту укладення договору відступлення права вимоги. Банком також не спростовано факт укладення із ОСОБА_6 договору банківського вкладу, відкриття рахунків за цим договором, надходження грошових коштів до банку для зарахування на депозитний рахунок або припинення зобов'язань відповідача у зв'язку з виплатою суми вкладу. Факт видачі виписки з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року після дати, яку банк вказує як дату припинення філії, не впливає на дійсність такої виписки і достовірність наведеної в ній інформації, оскільки виписка була підготовлена операційним центром NPS ПАТ КБ "Приватбанк" та видана ОСОБА_6 у м. Києві. Крім того, банком не надано доказів, що діяльність Кримської філії станом на дату видачі виписки була припинена та особа, за чиїм підписом видана виписка, не обіймав посаду начальника департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" або що вказана посада в банку була скорочена.

Спірний договір відступлення права вимоги вчинено з дотриманням вимог частин першої-третьої, п?ятої, шостої статті 203, статті 215 ЦК України, а обставини, на які банк посилався, зокрема відсутність оригіналів документів, які б підтверджували право вимоги, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивач надав оригінали документів суду для огляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2019 року ПАТ КБ "Приватбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у судовому засіданні 12 квітня 2018 року суду було надано не оригінал, а копію квитанції від 16 березня 2009 року про внесення вкладу у розмірі 345 170 грн 23 коп. у вигляді роздруківки документу на кольоровому принтері, тобто вказана квитанція не є оригіналом, що не заперечував представник ОСОБА_3 Суд апеляційної інстанції належну правову оцінку доказам у справі не надав, не перевірив дійсність оригіналу документів, які надавав представник позивача для огляду, пославшись на висновки суду першої інстанції.

Розрахунок ОСОБА_6 процентів та загальної суми заборгованості за вкладом станом на 15 жовтня 2017 року у розмірі 4 061 920 грн 23 коп. складений ним самостійно, не підтверджений жодним іншим документом та не засвідчений банком.

Надана позивачем виписка з депозитного рахунку видана у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим 03 вересня 2014 року, а не у м. Києві, про що зазначено в самій виписці, не підписана уповноваженим представником банком та не засвідчена мокрою печаткою.

Також банк посилався на те, що ОСОБА_6 вже отримав частину вкладу, оскільки у рішенні Гагарінського районного суду м. Севастополя від 20 жовтня 2015 року у справі № 2-595/2015 зазначено, що ОСОБА_6 звертався до автономної некомерційної організації "Фонд захисту вкладників", де отримав компенсацію частини вкладу в об'ємі, визначеному Федеральним Законом "Про захист інтересів фізичних осіб, які мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків" та передав цій організації право вимоги по цій частині вкладу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Зазначав, що в судовому засіданні представник позивача надав та суд оглянув саме оригінали договору (вклад "Депозит УІР") від 16 березня 2009 року, додаткової угоди до нього від 16 березня 2009 року, квитанції про внесення грошових коштів від 16 березня 2009 року та виписки з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року № 19314808. Проценти по вкладу нараховані за встановленою в договорі банківського вкладу ставкою. Водночас банк не надав доказів на спростування факту укладення договору банківського вкладу і факту одержання банком від ОСОБА_6 (первісного кредитора) грошових коштів на депозитний рахунок саме в тій сумі, яка вказана в позовній заяві та доданих до неї документах. Посилання банку рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 20 жовтня 2015 справі є безпідставним, воно не створює правових наслідків, оскільки ухвалено на тимчасово окупованій території України іменем Російської Федерації незаконним органом в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 758/14151/17із Подільського районного суду м. Києва.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 березня 2009 року у м. Севастополі Автономної Республіки Крим між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") зі змінами згідно з додатковою угодою від 16 березня 2009 року, за яким ОСОБА_6 розмістив на депозитному рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк" вклад у сумі 345 170 грн. 23 коп. під 18 % річних строком на 12 місяців з 16 березня 2009 року по 16 березня 2010 року включно, нарахування процентів здійснюється щомісячно. Умовами вказаного договору передбачено неодноразове автоматичне продовження його строку без явки клієнта до банку при відсутності заяви клієнта про повернення вкладу.

15 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 (первісний кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_3 набув право вимоги за договором банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року, а саме право вимагати від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання грошових зобов'язань у загальному розмірі 4 061 920 грн 23 коп., які складаються із суми вкладу та суми процентів по вкладу, нарахованих по 15 жовтня 2017 року включно, а також право звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання відповідачем грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні.

На підтвердження позову ОСОБА_3, крім примірника договору банківського вкладу та додаткової угоди, було надано до суду також копію квитанції від 16 березня 2009 року № 146977431, згідно з якою він вніс кошти в сумі 345 170 грн. 23 коп. для зарахування на депозитний рахунок, а також виписку з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року № 19314808, видану Кримським регіональним управління ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Сімферополі, згідно з якою станом на 16 березня 2014 року ОСОБА_6 мав на рахунку 2 469 253 грн 43 коп.

Також позивачем було надано розрахунок процентів та загальної суми заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за договором банківського вкладу (вклад "Депозит VIP") від 16 березня 2009 року, згідно з яким, за розрахунком позивача, сума процентів по вкладу за період з 17 березня 2014 року по 15 жовтня 2017 року становить 1 592 666 грн 80 коп., а загальна сума заборгованості банку станом на 15 жовтня 2017 року становить 4 061 920 грн 23 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов'язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16.

Тобто, вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У судовому засіданні 12 квітня 2018 року судом першої інстанції досліджено договір банківського вкладу від 16 березня 2009 року та додаткову угоду від 16 березня 2009 року, а також квитанцію від 16 березня 2009 року на суму 345 170 грн 23 коп. про внесення суми вкладу. При цьому у журналі судового засідання зазначено, що квитанція від 16 березня 2009 року не є оригіналом, що підтверджено представником позивача - ОСОБА_4 (а.с. 154, т. 1). Крім того, в матеріалах справи відсутні посвідчені судом копії договору банківського вкладу від 16 березня 2009 року, додаткової угоди від 16 березня 2009 року та квитанції від 16 березня 2009 року на суму 345 170 грн 23 коп. Відтак, дійсність оригіналів вказаних документів судом першої інстанції не підтверджено, а судом апеляційної інстанції не було перевірено.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначені обставини справи уваги не звернув та не перевірив доводи банку про те, що позивачем не було надано оригінали договору банківського вкладу та додаткової угоди, не доведено факту внесення коштів за договором банківського вкладу.

Крім того, позивачем в обґрунтування позовних вимог була надано виписку з депозитного рахунку від 03 вересня 2014 року № 19314808, видану Кримським регіональним управління ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Сімферополі, згідно з якою станом на 16 березня 2014 року ОСОБА_6 мав на рахунку 2 469 253 грн 43 коп.

Приймаючи зазначену виписку з депозитного рахунку як доказ, який визначає розмір дійсного зобов?язання банку за договором банківського вкладу та зазначаючи, що банк не надав доказів того, що діяльність Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на дату видачі виписки (03 вересня 2014 року) була припинена, апеляційний суд не врахував таке.

Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "ПриватБанк".

Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що факт видачі виписки після дати припинення діяльності філій банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не впливає на дійсність такої виписки і достовірність наведеної в ній інформації, є передчасним.

Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (частина друга статті 1070 ЦК України).

У порушення вимог статей 264, 367, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені норми права та обставини справи уваги не звернув, не перевірив доводів банку про те, що дійсний розмір вкладу позивачем не доведено. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині стягнення процентів, апеляційний суд не перевірив період та розмір їх нарахування згідно з умовами договору банківського вкладу та процентних ставок, що діяли у ПАТ КБ "ПриватБанк" у період з 17 березня 2014 року по 15 жовтня 2017 року, не вказав фактичний строк користування коштами.

Також апеляційний суд не з'ясував час та суми фактично виплачених ОСОБА_6 процентів, якщо таке мало місце, про що банк зазначав в апеляційній скарзі (а.с. 174-175, т. 1), а у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 по суті не спростував таку обставину, а лише послався на нелегітимність доказу (а.с. 211-213, т. 1). З?ясування зазначених обставин має значення для встановлення обставин фактичного отримання коштів за депозитом.

Крім того, від вирішення питання про доведеність вимог первісного кредитора (ОСОБА_3.) залежить вирішення позовних вимог банку про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним при їх доведенні.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.