позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_51, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82,

представник позивачів - ОСОБА_83,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (далі - ПАТ "Криворіжгаз") про визнання права на забезпечення споживачів індивідуальними газовими лічильниками у порядку захисту прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 № 2500 "Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам" (z1386-15) між позивачами, кожним окремо, та ПАТ "Криворіжгаз" були укладені типові договори постачання природного газу споживачам. Доказом факту приєднання усіх споживачів до типового договору розподілу природного газу є щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий газ.

Позивачі виконували усі умови вказаного договору, регулярно та у повному обсязі сплачуючи за отримані послуги з газопостачання. У травні 2017 року позивачами, як споживачами, будинку АДРЕСА_1 були проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких з метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів та забезпечення оплати кожним споживачем за фактично спожитий об'єм газу було прийнято рішення про ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ "Криворіжгаз" з заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок товариства на підставі положень статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".

Проте 21 червня 2017 року ПАТ "Криворіжгаз" листом було повідомлено їх про те, що у товариства не передбачено фінансування робіт з встановлення індивідуальних лічильників природного газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_2

Вважали, що такі дії відповідача є неправомірними, оскільки їм, як споживачам, було відмовлено у забезпеченні та встановленні індивідуальних газових лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз", що є порушення положень Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (3533-17) .

З урахуванням викладеного позивачі просили суд визнати за кожним з них, як за побутовими споживачами природного газу, право на забезпечення індивідуальними лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року у складі судді Колочко О. В. у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_88., ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положеннями законодавства на час виникнення правовідносин між сторонами не було встановлено обов'язку відповідача щодо установлення позивачам індивідуальних лічильників природного газу за власний рахунок, на час розгляду справи це право споживачів закріплено законом з визначенням строку, до якого має бути встановлено лічильник без визначення порядку черговості їх безкоштовного встановлення, який ще не сплив, унаслідок чого вимоги позивачів про визнання за ними, як за побутовими споживачами природного газу, права на забезпечення індивідуальними лічильниками є передчасними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нову постанову про задоволення позову. Визнано право за побутовими споживачами природного газу: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_84, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_85, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82 на забезпечення індивідуальними лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому відповідач зобов'язаний надавати послуги, за які сплачено останніми, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу"зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Отже, вимоги позивачів щодо визнання за кожним з них права на забезпечення індивідуальними, безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз" є обґрунтованими, а пропозиція відповідача щодо врегулювання спірних відносин виниклих із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить положенням статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ "Криворіжгаз" просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 212/5712/17 з Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року вищевказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право позивачів, як споживачів, на забезпечення та встановлення лічильників природного газу за рахунок суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу визнано та закріплено положеннями закону із визначення чіткого строку, до якого має бути встановлено лічильники, а саме до 01 січня 2021 року. Отже, оскільки на час розгляду справи зазначений строк не сплив, тому право споживачів на забезпечення лічильниками газу не порушено.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачі є власниками або зареєстровані та проживають в індивідуальних квартирах багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 є споживачами з отримання послуг газопостачання, постачальником яких є ПАТ "Криворіжгаз", та сплачують за такі послуги, що підтверджується копіями їх паспортів, довідками про склад сім'ї, копіями розрахункових документів про сплату коштів на рахунок ПАТ "Криворіжгаз" (а.с. 29-251, т. 1, а.с. 1-245, т. 2).

29 травня 2017 року на адресу ПАТ "Криворіжгаз" від позивачів, що мешкають у вказаному багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1, надіслані заяви про встановлення індивідуальних приладів обліку газу (лічильників) (а.с. 25, т. 1).

21 червня 2017 року ПАТ "Криворіжгаз" у своєму листі повідомило про те, що фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 кошти ПАТ "Криворіжгаз" планом не передбачено та запропоновано врегулювати відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу (а.с. 27-28, т. 1).

Крім того, ПАТ "Криворіжгаз" листом від 18 липня 2017 року повідомило одного з позивачів - ОСОБА_30 - про те, що у залежності від технічної можливості буде встановлено лічильник газу (загально будинковий або індивідуальний) відповідно до графіку (а.с. 26, т. 1).

Отже, спір між сторонами виник з приводу неправомірної, на думку позивачів, відмови відповідача встановити індивідуальні лічильники природного газу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ "Криворіжгаз" видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву "Інгулець" Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "Криворіжгаз".

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів"крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (3533-17) .

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

ПАТ "Криворіжгаз" є оператором ГРМ.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу" (259-2012-р) , газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (3533-17) щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу", - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)

Позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: "споживач" - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок природного газу" (329-19) та Кодексі ГРС.

Судом установлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VІ "Права і обов'язки постачальника".

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ "Криворіжгаз" взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28 грудня 2011 року № 150 "Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу" (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Ураховуючи викладене, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Зважаючи, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що вимоги статті 6 Закону "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, апеляційний суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справа № 214/2435/17 (провадження № 14-347 цс 18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що право позивачів, як споживачів, на забезпечення та встановлення лічильників природного газу за рахунок суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу визнано та закріплено положеннями закону із визначення чіткого строку, до якого має бути встановлено лічильники, оскільки цей строк не настав, то право споживачів на забезпечення лічильниками газу не порушено, безпідставні та спростовуються вищевказаними встановленими апеляційним судом обставинами та нормами права, які вірно застосовані.