розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 08 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір зі змінами згідно з додатковим договором від 15 жовтня 2012 року № 1, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 25 тис. доларів США зі сплатою процентів згідно з умовами договору строком до 07 серпня 2021 року.

У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки зі змінами згідно з додатковим договором від 15 жовтня 2012 року № 1, за яким поручитель зобов?язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником всіх зобов?язань за кредитним договором.

27 серпня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким право грошової вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором поруки перейшло до ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Позичальник, як і поручитель, належним чином зобов?язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 31 березня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 16 563 доларів 66 центів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 434 266 грн 97 коп.

Ураховуючи викладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.

У травні 2017 року ОСОБА_4 пред?явила до суду зустрічний позов до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.

Зустрічний позов мотивовано тим, що додатковий договір від 15 жовтня 2012 року № 1 до кредитного договору, унаслідок якого збільшився обсяг відповідальності позичальника, було укладено без її згоди. Так, пунктом 3.1. додаткового договору до кредитного договору було встановлено плаваючу процентну ставку замість існуючої раніше фіксованої та збільшено її розмір з 10,5 % до 10,67 % (UIRD+2.43 %) з можливістю її підвищення на 2 % у разі порушення позичальником будь-яких зобов'язань за кредитним договором. Тому вважала, що порука є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Також зазначала, що позивач звернувся з позовом до суду з пропуском шестимісячного строку пред?явлення вимог до поручителя, починаючи з червня 2014 року, коли позичальник порушив свої зобов?язання щодо погашення кредиту, у позивача виникло право достроково вимагати повернення суми як від боржника, так і від поручителя. Проте позивач своїм правом протягом шести місяців з моменту виникнення права вимоги виконання основного зобов'язання не скористався, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України вважала, що порука припинена.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати припиненою поруку за договором поруки від 08 серпня 2006 року.

Протокольною ухвалою від 17 травня 2017 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та зустрічний позов ОСОБА_4 об?єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано припиненою поруку за договором поруки від 09 жовтня 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та АКБ "Райффайзенбанк Україна". У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змісту додаткового договору № 1 до кредитного договору вбачається, що сторони погодили інший розмір процентної ставки, ніж у кредитному договорі. Проте додатковий договір поруки не містить посилань на додатковий кредитний договір, не охоплює своїм змістом обсяг відповідальності позичальника, передбачений додатковим кредитним договором, а пункт 2.2. додаткового договору до договору поруки, який встановлює розмір боргових зобов'язань на дату укладання додаткового договору, забезпечених порукою, свідчить про збільшення суми боргу позичальника. Отже, при укладенні позичальником додаткового кредитного договору унаслідок зміни основного зобов'язання відбулося збільшення відповідальності поручителя без його згоди, а тому порука є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Крім того, починаючи з червня 2014 року, коли позичальник порушив свої зобов?язання щодо погашення кредиту, у позивача виникло право достроково вимагати повернення повної суми отриманого кредиту, як від боржника, так і від поручителя, у зв?язку з порушенням виконання зобов?язань за кредитним договором. Проте позивач своїм правом протягом шести місяців від дня виникнення права вимоги виконання основного зобов'язання не скористався, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до боржника, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не підтвердив належними доказами розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки розрахунок заборгованості містить суперечливі дані.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3 та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року у розмірі 434 266 грн 97 коп.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 15 жовтня 2012 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки, яким сторони погодили, що під кредитним договором сторони розуміють кредитний договір від 08 серпня 2006 року з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками до нього, права вимоги за яким відступлені кредитору. Згідно з пунктом 2.1 зазначеного додаткового договору порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі. Тобто поручитель погодилась на зміни до кредитного договору. Отже, підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України немає.

При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що порука за спірним договором поруки є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки у шестимісячний строк з моменту припинення виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором, що сталося у листопаді 2014 року, кредитор не пред?явив вимог до суду до поручителя, а з позовом до суду до поручителя звернувся у квітні 2016 року, тобто поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з позичальника, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач надав належні та допустимі докази, які підтверджують розмір заборгованості позичальника за кредитним договором, яка добровільно ним не сплачується.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов товариства повністю й відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що 15 жовтня 2012 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 08 серпня 2006 року. Підписуючи зазначений додатковий договір до договору поруки, ОСОБА_4 погодилась на зміни до кредитного договору, оскільки у пункті 2.2.1 зазначеного додаткового договору визначено, що у разі зміни, у тому числі збільшенні розміру боргових зобов'язань та/чи інших зобов'язань боржника за кредитним договором після укладання цього договору, у тому числі за рахунок сплати забезпечувального платежу, такі зобов'язання забезпечуються порукою в їх повному розмірі без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору, а підписання поручителем цього договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору.

Також товариство зазначало, що оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до позичальника та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше, ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, оскільки строк дії кредитного договору встановлено до 07 серпня 2021 року.

Вважало, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Тобто не можна вважати правовідносини за оспорюваним договором поруки припиненими в частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. При цьому посилалося на відповідну правову позицію Верховного Суду України.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 201/5288/16-ціз Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 було укладений кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 25 тис. доларів США зі сплатою процентів згідно з умовами договору строком до 07 серпня 2021 року.

У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов?язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником всіх зобов?язань за кредитним договором.

27 серпня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким право грошової вимоги за спірними кредитним договором та договором поруки перейшло до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" .

Отже, у силу статей 512, 514 ЦК України ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 червня 2006 року та договором поруки від 08 червня 2006 року відповідно.

У зв?язку із відступленням ПАТ "ОТП Банк" права вимоги на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", 15 жовтня 2012 року між ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким сторони внесли зміни і доповнення до кредитного договору, було погоджено новий графік платежів.

Зокрема, викладено пункт 3 частини № 1 кредитного договору в наступній редакції: на період з 15 жовтня 2012 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором для розрахунку процентів буде використовуватись плаваюча процентна ставка-1 та в наступному розмірі: фіксований процент + UIRD, при цьому фіксований процент дорівнює 2,26 % річних.

У зв?язку із відступленням ПАТ "ОТП Банк" права вимоги на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", 15 жовтня 2012 року між ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_4 було додатковий договір № 1 до договору поруки, яким сторони внесли певні зміни до договору поруки.

У пункті 1 додаткового договору від 15 жовтня 2012 року № 1 до договору поруки сторони домовились, що під кредитним договором розуміють кредитний договір від 08 червня 2006 року з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками до нього, права вимоги за яким відступлені кредитору.

Згідно із пунктом 2.1 додаткового договору № 1 до договору поруки порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі.

У пункті 2.2. додаткового договору № 1 до договору поруки визначено, що розмір боргових зобов'язань на дату укладання додаткового договору, забезпечених порукою, становить 28 529 доларів 96 центів США.

Відповідно до пункту 2.2.1 додаткового договору № 1 до договору поруки у разі зміни, у тому числі збільшені розміру боргових зобов'язань після укладення цього договору, у тому числі за рахунок сплати забезпечувального платежу, такі зобов'язання забезпечуються порукою в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору, а підписання поручителем цього договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору.

Позичальник, як і поручитель, належним чином зобов?язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 31 березня 2016 року складала 16 563 доларів 66 центів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 434 266 грн 97 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг Україна" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 2.1.4.1 кредитного договору зі змінами, внесеними додатковим договором від 15 жовтня 2012 року № 1 передбачено, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у графіку, який є невід'ємною частиною додаткового договору.

Судом установлено, що ОСОБА_3 зобов'язався перед банком повернути суму кредиту з процентами до 07 серпня 2021 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розміри та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Тобто умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника по поверненню боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку.

Дата остаточного повернення кредиту - 07 серпня 2021 року (пункт 2 частини № 1 кредитного договору).

Судом установлено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця, а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 07 серпня 2021 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до позичальника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

Отже, унаслідок вказаних умов договору та у зв'язку з неналежним виконанням цих зобов'язань позичальником ОСОБА_3 позовна давність за вимогами банку, як кредитора, до ОСОБА_4, як поручителя, оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу окремо.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відтак, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з листопада 2014 року (а.с. 17, т. 1 ) пред'явити вимоги до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, апеляційний суд не з'ясував, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).

Оскільки позивач пред?явив позов про солідарне стягнення кредитної заборгованості, то з урахуванням положень частин третьої статті 400 ЦПК України судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.