розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року у складі головуючого-судді Демчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В., Фетісової Т. Л.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі - ПАТ КБ) "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.

Вимоги за позовом мотивовані тим, що 12 липня 2007 року між ним та ПАТ КБ "Приватбанк" був укладений кредитний договір №CSIPGA00000145.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 12 липня 2007 року по 12 липня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 48400 доларів США на наступні цілі: 44000,00 доларів США - на споживчі потреби, а також у розмірі 4400,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2.

Згідно з пунктом 3.6. Правил надання інформації про умови кредитування, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання до нього договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Посилаючись на те, що у банка не має правових підстав шляхом приєднання споживачів до кредитного договору, вимагати від нього придбання такої послуги як комісійна винагорода за надання фінансового інструменту та обслуговування кредиту просив суд визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору від 12 липня 2007 року №CSIPGA00000145, оскільки цей пункт договору порушує публічний порядок, створює приховані несправедливі та дискримінаційні умови, що вводять споживача фінансових послуг в оману, при виконанні якого є прояв агресивної підприємницької практики; стягнути з ПАТ КБ "Приватбанк" на його користь збитки, а саме: суму винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, а саме 3333,00 грн та щомісячну комісію у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу сплачену відповідачу у розмірі 7920,00 доларів США, які були отриманні банком на незаконних підставах та підлягають поверненню. Судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач під час укладення спірного договору був ознайомлений з його умовами щодо суми та валюти кредиту, проти них не заперечував, що підтверджується його особистим підписом, також, позивачем не доведено, що спірні договори укладені ним під впливом обману.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції належним чином визначив фактичні та правові підстави позову, внаслідок чого вірно встановив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки в ньому передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту в сумі 1,50%, а саме 3333,00 грн та щомісячна комісія у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати й винагорода за проведення додаткового моніторингу протягом усього строку користування кредитними коштами, а саме - 7920,00 доларів США, що є порушенням пункту 3 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та надано строк для надання відзиву.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом першої інстанції встановлено, що 12 липня 2007 рокуОСОБА_4 уклав з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір № №CSIPGA00000145.

З матеріалів справи також убачається, що згідно з пунктом 7.1. вищевказаного договору передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 12 липня 2007 року по 12 липня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 48400,00 доларів США на наступні цілі: 44000,00 доларів США - на споживчі потреби, а також у розмірі 4400,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2. цього договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 12 липня 2017 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 (v015p710-11) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Судами установлено, що позивач під час укладення спірного договору був ознайомлений з його умовами щодо суми та валюти кредиту, а також іншими істотними умовами, передбаченими законом, проти них не заперечував, що підтверджується його особистим підписом. При укладенні умов спірного кредитного договору позичальник діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів, рішення про вибір ПАТ КБ "Приватбанк" в якості контрагента та про вступ із ним у договірні відносини прийняв на власний розсуд.

Однак, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при визначенні в кредитному договорі обов'язку позичальника сплачувати комісійну винагороду не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено, отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у разі визнання окремих положень кредитного договору несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, відмовили в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а відповідно до положень статті 374 ЦПК України він мав право скасувати рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його, то постанову апеляційного суду слід скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 цієї статті).

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	В. О. Кузнєцов
	С. О. Погрібний
	О. В. Ступак
	Г. І. Усик