Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 189/194/16-ц
провадження № 61-31879св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., УсикаГ.І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 08 січня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно із яким останньому надано кредитні кошти в розмірі 66 281,25 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку і строки, визначені кредитним договором, терміном до 08 січня 2027 року. У забезпечення цього договору, того ж дня між банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки.
02 липня 2008 року за заявою позичальника кредитний договір переведено з валюти гривня у долар США та після сплати винагороди банку розмір кредиту склав 14 206,41 доларів США, зі сплатою 14, 04% річних.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачами зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, унаслідок чого станом на 19 липня 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 65 585,48 доларів США, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на свою користь вказану суму заборгованості з відповідачів в солідарному порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що права та інтереси кредитодавця у спірних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, проте таких вимог банком заявлено не було.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено з інших підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості в сумі 65 585, 48 доларів США. Тіло кредиту, яке просить стягнути банк з відповідачів за тим же кредитним договором, є більшим і як наслідок цього збільшилася заборгованість за процентами і пенею, що є неправомірним, оскільки тіло кредиту є незмінним та не може збільшуватися.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У травні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідач з грудня 2008 року припинив виконувати зобов'язання за кредитним договором і з цього часу не здійснив жодного платежу на погашення кредиту та не сплатив страхові платежі, унаслідок чого банк у виконання умов додаткової угоди у період часу з 2008 року до 2015 року здійснював перерахування грошових коштів за рахунок кредиту для сплати страхових платежів, що призвело до збільшення заборгованості по тілу кредиту й відповідно збільшився розмір нарахованих відсотків та пені. Розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснено банком у відповідності до умов додаткової угоди від 08 серпня 2008 року та з урахуванням сплачених щомісячних платежів, правильність якого стороною відповідача не спростовано.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справу № 189/194/16-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 08 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 66 281,25 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку і строки, визначені кредитним договором, терміном до 08 січня 2027 року. Виконання зобов'язань за цим договором забезпечено іпотекою нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та договором поруки, укладеним 08 січня 2008 року між банком та ОСОБА_5
02 липня 2008 року за заявою позичальника кредитний договір переведено з валюти гривня у долар США та після сплати винагороди банку розмір кредиту склав 14 206, 41 доларів США, зі сплатою 14, 04% річних.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2012 року, яке набрало чинності 04 травня 2012 року, частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 січня 2008 року в розмірі 5 160, 41 доларів США звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень необхідних для здійснення продажу за ціною не менше 88 375 грн. ОСОБА_4 виселено та знято з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1.
Із вказаного рішення вбачається, що кредитор реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Отже, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувшись у 2011 році із позовом до ОСОБА_4 про дострокове повернення суми кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18, згідно якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, а також проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, а при наявності судового рішення про стягнення цих сум, вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, банк не заявляв, то у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.
Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд наведених обставин та вимог закону не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України (435-15) , та відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" через ненадання банком належних і допустимих доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року скасувати.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик