треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша криворізька державна нотаріальна контора, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Криворізького міського управління юстиції, реєстраційна служба Криворізького міського управління юстиції,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_4, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Бондарєвої О. І., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Грищенко Н. М., Барильської А. П., Братіщевої Л. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, остаточно уточненим у жовтні 2015 року, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша криворізька державна нотаріальна контора, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Криворізького міського управління юстиції, про перерозподіл спадщини і визнання прав власності на 1/3 частку спадкового майна.

В обґрунтування позову зазначила, що вона і відповідачі є спадкоємцями у рівних частках після матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До складу спадщини входить домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Вказала, що з поважних причин пропустила визначений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини, оскільки постійно проживала на території Автономної Республіки Крим і через скрутний майновий стан не могла приїхати до Кривого Рогу. Спадщину після матері прийняла лише ОСОБА_2, яка успадкувала домоволодіння по АДРЕСА_1 у цілому.

За таких обставин просила здійснити перерозподіл спадщини і встановити, що їй, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належить по 1/3 частці домоволодіння по АДРЕСА_1, а також визнати за нею право власності на цю 1/3 частку домоволодіння.

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом, уточненим у жовтні 2015 року, до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Перша криворізька державна нотаріальна контора, реєстраційна служба Криворізького міського управління юстиції, про відмову від частки у спадщині на користь іншого спадкоємця.

В обґрунтування позову зазначила, що з поважних причин, а саме у зв`язку з юридичною необізнаністю, пропустила визначений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини після матері ОСОБА_5

Вказала, що за розпорядженням матері ОСОБА_2 сплатила їй і сестрі ОСОБА_1 по 2 000 євро кожній у якості компенсації за належну їм частку домоволодіння, на яку вони мали право як спадкоємці першої черги. Тобто, вони домовились, що ОСОБА_2 успадкує домоволодіння у цілому, так як саме вона у останні роки здійснювала догляд за матір`ю.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_3 просила визнати за ОСОБА_2 право власності на належну їй як спадкоємцю першої черги 1/3 частку домоволодіння, за яку вона одержала компенсацію у розмірі 2 000 євро.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного і зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у встановлений законодавством строк до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не звернулися, вимог про визначення додаткового строку для її прийняття не заявили, тому не вважаються такими, що прийняли спадщину у розумінні ЦК України, і не можуть ставити питання про визнання права власності на спадкове майно чи розпорядження його часткою.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що, у зв`язку з пропущенням ОСОБА_1 строку прийняття спадщини, належним способом захисту її прав є звернення із вимогами про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, а вимоги про перерозподіл спадщини і визнання права на частку спадкового майна є передчасними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення її позову ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що жодної компенсації за належну їй частку спадщини від ОСОБА_2 не отримувала та від цієї частки не відмовлялася, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій. Покази свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_6 щодо цієї обставини не підлягали урахуванню, так як ці особи перебувають у дружніх стосунках з ОСОБА_2 і є упередженими.

Послалася на допущені судом апеляційної інстанції порушення процесуального законодавства, які полягають у безпідставному відхиленні клопотання її представника про допит свідків та про відкладення розгляду справи на кінець жовтня 2016 року для забезпечення їй можливості особисто прибути у судове засідання.

Вказала, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1280 ЦК України, у якій прямо зазначено, що спадщина перерозподіляється між спадкоємцями, якщо один із них прийняв спадщину вже після її розподілу між іншим спадкоємцями.

Суди першої і апеляційної інстанцій, на думку заявника, не надали належної оцінки її доводам про поважність причин пропущення строку на прийняття спадщини, зокрема про необхідність попереднього отримання дублікатів правовстановлюючих документів на спадкове майно, скрутний майновий стан, який унеможливлював приїзд до міста Кривого Рогу, та напружений робочий графік.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2017 року ОСОБА_7 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що позивач не була позбавлена можливості направити нотаріально посвідчену заяву про прийняття спадщини поштою, проте таке право не реалізувала. Поважних причин пропущення строку для прийняття спадщини заявник також не зазначила, тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили їй у позові.

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до касаційного суду із клопотанням, у якому просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, а також визнати за нею право власності на 1/3 частку спадкового майна.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 20 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка є матір`ю ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3

До складу спадщини після ОСОБА_5 увійшов житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Із заявою про прийняття спадщини після матері у встановлений законодавством строк звернулася ОСОБА_2

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини не подали, на час смерті зі спадкодавцем не проживали.

29 листопада 2005 року державний нотаріус Першої криворізької державної нотаріальної контори Шабліян Є. М. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину, яка складається із домоволодіння по АДРЕСА_1 у цілому.

Оцінивши покази свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_6, суди встановили, що після смерті ОСОБА_5 її дочки ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 домовилися, що домоволодіння у повному обсязі успадкує ОСОБА_2, яка виплатить іншим спадкоємцям компенсацію за належні їм частки, що нею зроблено. Протягом 2005-2012 років ОСОБА_1 постійно приїздила до міста Кривого Рогу, тобто не мала перешкод у подачі заяви про прийняття спадщини.

Обставин, які свідчать про існування об`єктивно непереборних причин, що унеможливили приїзд ОСОБА_1 до міста Кривого Рогу і подання нею заяви про прийняття спадщини, судами не встановлено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтями 1216, 1218 ЦК Українивстановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (статті 1217, 1223 ЦК України).

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (стаття 1267 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (стаття 1269 ЦК України).

Стаття 1270 ЦК України встановила, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1272 ЦК України у разі, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними (стаття 1280 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що у разі пропущення спадкоємцем строку для прийняття спадщини із поважних причин, належним способом захисту його права на спадщину є звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Перерозподіл спадщини між спадкоємцям у порядку статті 1280 ЦК України можливий лише після прийняття спадщини тим із спадкоємців, що пропустив строк для її прийняття.

Встановивши, що ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк звернення із заявою про прийняття спадщини більш, ніж на дев`ять років, і визначити додатковий строк для подання цієї заяви не просить, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач за первісним позовом не може вважатися такою, що прийняла спадщину у розумінні статті 1280 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо визначення спадкоємцеві додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суди не повинні вирішувати питання про визнання права на спадщину. Порядок звернення до нотаріальної контори і оформлення правовстановлюючих документів на спадкове майно визначений главою 89 ЦК України (435-15) "Оформлення права на спадщину", Законом України "Про нотаріат" (3425-12) і Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) . Судове рішення не повинно підміняти цей порядок.

Вимоги про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку суди вирішують у разі, якщо правовласності спадкоємця, який у визначеному законодавством порядку прийняв спадщину, оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності на спадкове майно.

Так як ОСОБА_1 не прийняла спадщину після ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1280 ЦК України щодо перерозподілу спадщини, а також вирішення питання про визнання за позивачем права власності на 1/3 частку спадкового майна у порядку спадкування.

Доводи заявника про поважність причин пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема про необхідність попереднього отримання дублікатів правовстановлюючих документів на спадкове майно, скрутний майновий стан, який унеможливлював приїзд до міста Кривого Рогу, і напружений робочий графік, касаційний суд відхиляє.

Відповідно до пункту 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , яка була чинною на час відкриття спадщини після ОСОБА_5, письмова заява про прийняття спадщини та відмову від неї подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою.

Зміст даного пункту дає підстави для висновку, що спадкоємець має право подати заяву про прийняття спадщини як особисто, так і поштою, проте у такому разі відповідна заява повинна посвідчуватися нотаріально.

Таким чином доводи заявника про неподання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з неможливістю особисто приїхати до міста Кривого Рогу не свідчать про існування реальних перешкод у реалізації права на подання такої заяви.

Попереднє одержання дублікатів правовстановлюючих документів на спадкове майно, на що також посилається заявник, не є поважною причиною неподання заяви про прийняття спадщини у шестимісячний строк, так як долучення таких документів до заяви при її поданні не вимагається.

Крім того, хоча заявник наводить у позові доводи щодо поважності причин значного пропущення шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, вимоги про визначення додаткового строку для подання такої заяви у порядку статті 1272 ЦК України вона не заявила, тому, оскільки згідно з принципом диспозитивності суди розглядають справи у межах заявлених позовних вимог, у судів попередніх інстанцій не було правових підстав вирішувати таке питання з власної ініціативи.

Посилання заявника на те, що жодної компенсації за належну їй частку спадщини від ОСОБА_2 вона не отримувала, а покази свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_6 щодо цієї обставини не підлягають урахуванню у зв`язку з упередженістю цих свідків, за встановлених обставин не мають правового значення і зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час перегляду справи у касаційному порядку.

Твердження заявника про допущені судом апеляційної інстанції порушення процесуального законодавства, які полягають у безпідставному відхиленні клопотання її представника про допит свідків та про відкладення розгляду справи на кінець жовтня 2016 року для забезпечення їй можливості особисто прибути у судове засідання, касаційний суд вважає безпідставними.

Відповідно до статті 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У поданій представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - заяві про допит свідків відсутні обґрунтування причин незаявлення цього клопотання у суді першої інстанції, або існування інших, визначених вказаною статтею, обставин, за яких апеляційний суд може прийняті і оцінити додаткові докази, не досліджені судом першої інстанції.

У статті 303-1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду; у виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Представник заявника звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, але не раніше 15 жовтня 2016 року, для надання можливості заявнику приїхати в Україну і бути особисто присутньою у судовому засіданні. Таким чином, заявник просив відкласти розгляд справи більш ніж на два місяці від дня призначеного у справі судового засідання, при цьому не обґрунтував необхідності особистої участі ОСОБА_1 у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, як і не надав доказів її перебування в Італії та неможливості приїзду до 15 жовтня 2016 року.

Згідно зі статтею 305 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому суд апеляційної інстанції, врахувавши присутність у судовому засіданні уповноваженого представника заявника, обґрунтовано відхилив подане ОСОБА_4 клопотання і розглянув справу.

Порушень судами попередніх інстанцій цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено і заявником не наведено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України") Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Оскільки у касаційній скарзі відсутні доводи щодо незаконності судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3, касаційний суд у цій частині оскаржувані судові рішення не переглядає.

Подане ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції клопотання, у якому вона просить задовольнити вимоги ОСОБА_8 і визнати за кожним зі спадкоємців право власності на 1/3 частку спадкового майна, касаційний суд не вирішує. Цивільним процесуальним законодавством не передбачено право відповідача визнати позов на стадії касаційного перегляду справи, як і заявити зустрічні позовні вимоги. ОСОБА_3 при поданні зустрічного позову до суду першої інстанції не просила визнати за нею право власності на 1/3 частку спірного домоволодіння, тому не може заявляти відповідні вимоги у суді касаційної інстанції, який відповідно до статті 400 ЦПК України переглядає справи лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик