розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області у складі судді

ОСОБА_6 від 02 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Страшного М. М. від 24 травня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Бобровицької районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 липня 2007 року по 27 червня

2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка - ОСОБА_7. Посилаючись на те, що відповідач втратив інтерес до доньки, не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, просила позбавити відповідача батьківських прав, стягнути з відповідача аліменти на дитину за минулий період з 14 червня 2013 року з розрахунку 2 000 грн на місяць, стягувати з відповідача на її користь аліменти на дитину у розмірі 2 000 щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, стягнути з відповідача 2 273,69 грн на відшкодування додаткових витрат на дитину та оголосити ОСОБА_5 у розшук.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області

від 02 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Вирішено стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на доньку у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 17 листопада 2016 року і до досягнення ОСОБА_7 повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 додаткові витрати на дитину у розмірі 2 273,69 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи, на які посилається позивач, вимагаючи позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки, не є такими, що заслуговують на застосування такого крайнього впливу. Крім того, за змістом статті 180 СК України відповідач повинен утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а тому з нього підлягають стягненню аліменти. Є також доведеними вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами. Однак, відсутні підстави для стягнення аліментів за минулий період, оскільки позивач не надала доказів того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів від відповідача і не могла їх отримати у зв'язку з ухиленням останнього від їхньої сплати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 02 березня

2017 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав і розподілу судових витрат змінено.

Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання ОСОБА_7 та покладено на виконавчий комітет Марковецької сільської ради контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків відносно дитини.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за неможливе застосувати до відповідача таку міру крайнього впливу, як позбавлення батьківських прав відносно доньки, однак його слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання доньки. Також апеляційний суд погодився із висновком суду про стягнення аліментів у розмірі 1 000 грн, який визначений з урахуванням всіх обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не цікавиться життям власної дитини, не проявляє інтересу до неї, не бере участь у її вихованні та утриманні, а тому суди помилково відмовили їй у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав. Розмір стягнутих судами аліментів є недостатнім для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку дитини. Вказує, що суди помилково відмовили у задоволенні позову про стягнення аліментів за минулий час, оскільки вимоги в цій частині є повністю доведеними.

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, тому, в силу вимог статті 400 ЦПК України, в іншій частині не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14 липня 2007 року по 27 червня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка - ОСОБА_7.

Малолітня дитина проживає разом із своєю матір'ю.

Відповідно до довідки Марковецької ЗОШ І-ІІІ ступенів від 23 травня 2016 року ОСОБА_5 не займається вихованням своєї доньки ОСОБА_7, не відвідує батьківські збори. Шкільним життям дівчинки батько не цікавиться.

Із акта про участь батьків у вихованні ОСОБА_7 від 25 травня 2016 року вбачається, що мати ОСОБА_4 добре виконує свої батьківські обов'язки, утримує, виховує та доглядає за своєю дочкою. Батько дитини ОСОБА_5 свої обов'язки не виконує, участі у вихованні дитини не бере.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області від 08 липня 2016 року комісія вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітньої доньки ОСОБА_7, оскільки доводи ОСОБА_4 не є достатньо обґрунтованими (а. с. 44, 45).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_5, який не використав всіх, передбачених законом засобів для того, щоб брати участь у вихованні дочки, батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено. При цьому судами також враховано висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківський прав та частину першу статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованими.

Відповідно до статті 180 СК Українибатьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною першої статті 182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, врахувавши наявність у відповідача іншої дитини, обґрунтовано визначили розмір аліментів у сумі 1 000 грн.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість розміру аліментів фактично зводяться до переоцінки доказів, проте таких процесуальних повноважень касаційний суд не має.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час слід зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 191 СК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Статтею 58 ЦПК України 2004 року передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів за минулий час, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Крім того, матеріали справи містять докази про надання відповідачем матеріальної допомоги позивачу (а. с. 103).

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування положення частини другої статті 191 СК України не ґрунтується на матеріалах справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 02 березня 2017 року в незміненній частині судом апеляційної інстанції та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2017 року - без змін.