розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року у складі судді Набудович І. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення спадкоємців від права на спадкування за законом.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік і батько її доньки - ОСОБА_8, з яким вона перебувала у шлюбі з 1999 року по 03 березня 2014 року. У березні 2015 року ОСОБА_8 одружився з ОСОБА_6 На її переконання смерть її колишнього чоловіка сталася у результаті байдужості та корисливого ставлення до нього ОСОБА_6 та доньки - ОСОБА_7 Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банківських установах, та інше майно. Спадкоємцями першої черги померлого ОСОБА_8 є його доньки - ОСОБА_5, ОСОБА_7 та його дружина - ОСОБА_6 Відповідачі ухилялися від турботи та надання спадкодавцю допомоги, враховуючи його хворобу та безпорадний стан, що є підставою для позбавлення їх права на спадкування за законом відповідно до статті 1224 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про перебування ОСОБА_8 протягом зазначеного періоду у безпорадному стані, зумовленому тяжкою хворобою, факту відсутності можливості забезпечити умови свого життя, потреби у догляді, допомозі та піклуванні, звернення до відповідачів за допомогою по догляду чи матеріальною допомогою та відмови чи ухилення останніх від надання спадкодавцеві такої допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення або направленням справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована невідповідністю оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції вимогам процесуального закону у зв'язку з його необґрунтованістю. Матеріалами справи та показаннями свідків підтверджений незадовільний стан здоров'я спадкодавця, його потреба у догляді та допомозі, а також перебування у безпорадному стані та ухилення відповідачів від надання йому допомоги по догляду та матеріальної допомоги. У доповненнях до касаційної скарги, поданих до суду у жовтні 2017 року, ОСОБА_4 вказала, що у порушення вимог процесуального права суд не відклав розгляд справи та проігнорував заявлений нею відвід суду.

Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 з 1999 по 2014 роки перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5, 1999 рокународження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Спадкоємцями майна померлого ОСОБА_8 є його неповнолітня донька - ОСОБА_5, повнолітня донька ОСОБА_7 та дружина - ОСОБА_6

Позивач посилалася на те, що її колишній чоловік ОСОБА_8 страждав від алкоголізму та ряду інших захворювань, і, відповідно, потребував постійного догляду, періодичного лікування та турботи, насамперед, з боку його дружини ОСОБА_6, яка такий догляд йому не забезпечила, необхідної допомоги не надавала, незважаючи на його безпорадний стан.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, позивач надала медичну документацію, з якої слідує, що померлий страждав на алкоголізм та соматичні хвороби.

Також з копії медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_8 встановлено, що він був госпіталізований за його заявою 11 вересня 2015 року до ТМО "Психіатрія", після лікування в стаціонарі був виписаний додому з поліпшенням, самостійно.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно з ч. 3 цієї статті не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Виходячи зі змісту вказаної норми закону та відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України (2947-14) не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання. Та обставина, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною першою статті 58 ЦПК України 2004 року визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_8 за життя перебував в безпорадному стані, зумовленим тяжкою хворобою, коли він не міг самостійно забезпечити своє життя, а також що він потребував стороннього догляду та піклування.

Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 умисно уникали свого обов'язку підтримувати та допомагати спадкодавцю.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_6 в день смерті ОСОБА_8 була у від'їзді само по собі не свідчить про її винну поведінку по ухиленню від надання допомоги спадкодавцю.

Встановивши, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, який потребував такої допомоги, а особа мала можливість надавати таку допомогу, але не надавала її, та врахувавши, що вказаних обставин не встановлено, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для усунення відповідачів, дружини та дочки спадкодавця, від права на спадкування в порядку статті 1224 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про наявність цих підстав, підтверджених належними та допустимими доказами у справі, зокрема показання свідків та медичними довідками про стан здоров'я спадкодавця, спростовуються вищевикладенимта зводиться до переоцінки доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не відклав розгляд справи за клопотанням представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, чим порушив право позивача на особисту участь у судовому засіданні та її право на отримання правової допомоги, є безпідставними.

Так, ОСОБА_9, як представник позивача, брав участь у цій справі на підставі угоди про надання правової допомоги і ордеру від 24 травня 2016 року (а.с. 99-100, т.1), у тому числі і судових засіданнях у суді першої та апеляційної інстанцій (а.с. 39, т.2, а.с. 100, т.3).

З метою забезпечення права на особисту участь позивача у судовому засіданні суд апеляційної інстанції 19 червня 2017 року оголосив перерву у слуханні справи за клопотанням її представника ОСОБА_10 (а.с. 90, т.3), однак у наступне судове засідання позивач не з'явилась, а її інтереси представляв адвокат ОСОБА_9 (а.с. 100, т.3).

Отже, за таких обставин у суду апеляційної інстанції були відсутні передбачені статтею 372 ЦПК України підстави для відкладення розгляду справи.

Крім того, як вбачається з журналів судових засідань (а.с. 90, 100, т. 3) представники позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 довіряли вказаному складу суду розглядати справу, відводів не заявляли, а тому доводи касаційної скарги про те, що суд не розглянув заявлений відвід, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року - без змін.