розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РУТА-ПЛЮС" на постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року у складі суддів: Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РУТА-ПЛЮС" (далі - ТОВ "РУТА-ПЛЮС") про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації договору, зобов'язання повернути земельну ділянку та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, отримав земельну ділянку площею 5, 28 га призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, яка перебувала в оренді у відповідача.

Звернувшись до ТОВ "РУТА-ПЛЮС" із вимогою про повернення вказаної земельної ділянки, отримав відмову з посиланням на те, що така земельна ділянка перебуває у товариства в оренді на підставі договору від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, укладеного з ОСОБА_5

З урахуванням того, що на момент укладення договору оренди землі від ІНФОРМАЦІЯ_2 року його батько ОСОБА_5 помер та фізично не міг укласти і підписати вказаний договір, ОСОБА_4 просив визнати договір оренди недійсним, скасувати його державну реєстрацію, зобов'язати відповідача повернути йому спірну земельну ділянку та стягнути з останнього 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 року у складі головуючого-судді Притуляка С. А. позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений ІНФОРМАЦІЯ_2 року між ТОВ "РУТА-ПЛЮС" та ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 5,28 га призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. Скасовано державну реєстрацію вказаного договору та зобов'язано ТОВ "РУТА-ПЛЮС" повернути ОСОБА_4 земельну ділянку площею 5, 28 га призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір оренди землі укладено від імені орендодавця після його смерті.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "РУТА-ПЛЮС" залишено без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2018 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, оскільки ОСОБА_5 не міг укласти спірний договір оренди землі, так як помер до вчинення такого правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ТОВ "РУТА-ПЛЮС" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір укладено між ТОВ "РУТА-ПЛЮС" та батьком позивача ОСОБА_5 у 2006 році, тобто за життя останнього, а перехід права власності на орендовану земельну ділянку від спадкодавця до іншої особи не є підставою для зміни умов договору або його розірвання. Крім того, позивачем при зверненні до суду з даним позовом пропущено строк позовної давності, про що було заявлене відповідачем відповідне клопотання до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11 вересня 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДН № 161409 від 30 листопада 2005 року земельна ділянка площею 5, 28 га призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, належала на праві власності ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 року між ТОВ "РУТА-ПЛЮС" та ОСОБА_5 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 20 років. Того ж дня проведено державну реєстрацію цього договору за № 4АА014141040917400677 та складено акт приймання-передачі спірної земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями після його смерті є його діти ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який прийнявши спадщину після смерті батька, склали договір про розподіл майна від 04 серпня 2009 року, згідно якого позивач ОСОБА_4 в порядку спадкування набув право власності на спірну земельну ділянку площею 5,28 га призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилався на відсутність волевиявлення ОСОБА_5 під час укладення оспорюваного договору оренди землі, оскільки договір зареєстрований вже після смерті його батька.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статі 14 Закону України "Про оренду землі" (161-14) ).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України "Про оренду землі").

Положеннями частини першої статті 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із закономвправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Установивши, що договір оренди землі укладено ІНФОРМАЦІЯ_2 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику, оскільки ТОВ "РУТА-ПЛЮС" не могло укласти договір із ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтованого погодився з висновками районного суду щодо невідповідності вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, через відсутність волі орендодавця на його укладення, у зв'язку зі смертю останнього ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги ТОВ "РУТА-ПОЛЮС" про те, що спірний договір укладено між ТОВ "РУТА-ПЛЮС" та батьком позивача ОСОБА_5 у 2006 році, тобто за життя останнього, а перехід права власності на орендовану земельну ділянку від спадкодавця до іншої особи не є підставою для зміни умов договору або його розірвання, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Аргументи касаційної скарги ТОВ "РУТА-ПЛЮС" щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки із заявою про повернення земельної ділянки позивач звернувся до відповідача 16 листопада 2016 року, на яку 06 грудня 2016 року отримав відмову, а у січні 2017 року звернувся з даним позовом до суду.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційноїскарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	Г. І. Усик