Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 21 червня 2018 року у складі суддів: Бондаренко Н. В., Боймиструка С. В., Шимкіна С. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") про визнання договору іпотеки припиненим.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що за умовами кредитного договору № 1703/0608/45-021, укладеного 26 червня 2008 року з Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), отримав кредит в розмірі 120 тис. дол. США строком до 26 червня 2038 року, у забезпечення якого передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки № 1703/0608/45-021-Z-1 від 26 червня 2008 року.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" були укладені договори відступлення прав вимоги, згідно яких до відповідача перейшло право вимоги як за кредитним договором № 1703/0608/45-021 так і договором іпотеки № 1703/0608/45-021-Z-1 від 26 червня 2008 року.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 13 березня 2015 року з нього стягнуто на користь ТОВ "ФК "Вектор Плюс" заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 335 386,03 грн.

Листом № 512330/и_4126 від 19 листопада 2015 року, ТОВ "ФК "Вектор Плюс" повідомило про обліковану за ним кредитну заборгованість в розмірі 1 487 079,31 грн та про прийняте товариством 11 вересня 2015 року рішення щодо анулювання (прощення) вказаної кредитної заборгованості.

Посилаючись на те, що кредитний договір № 1703/0608/45-021 від 26 червня 2008 року припинив свою дію на підставі вимог статті 605 ЦК України, внаслідок прощення боргу, ОСОБА_4 просив визнати припиненим і укладений на забезпечення кредитного договору договір іпотеки за вказаних підстав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2018 року у складі головуючого-судді Смолій Л. Д. позов задоволено. Визнано договір іпотеки № 1703/0608/45-021-Z-1, укладений 26 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ОСОБА_5, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, припиненим з 19 листопада 2015 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, а тому враховуючи, що кредитний договір № 1703/0608/45-021 від 26 червня 2008 року припинив свою дію з 19 листопада 2015 року на підставі вимог статті 605 ЦК України, то і договір іпотеки, укладений на його забезпечення, є припиненим з вказаної дати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності передбачених статтею 17 Закону України "Про іпотеку" підстав для припинення договору іпотеки, оскільки відсутні підстави для припинення кредитного договору через неналежне його виконання боржником й втратою відповідачем права власності на предмет іпотеки, за рахунок якого були задоволені його вимоги, як кредитодавця, а також наявності судового рішення про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором, яке є обов'язковим для виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасування державної реєстрації права власності відповідача на предмет іпотеки не має наслідком автоматичного поновлення попередньо існуючих правових зв'язків у межах іпотечного спірного правовідношення. За наявності рішення відповідача про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором свідчить про припинення такого договору й відповідно припинення дії, укладеного на його забезпечення договору іпотеки, що залишено поза увагою суду апеляційної інстанції, який помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

ТОВ "ФК "Вектор Плюс" не скористалося своїм правом та не подавало до суду відзив на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що 26 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 1703/0608/45-021, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 120 тис. дол. США, строком до 26 червня 2038 року для здійснення розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка у забезпечення кредитного договору передана позивачем в іпотеку банку на підставі договору іпотеки № 1703/0608/45-021-Z-1 від 26 червня 2008 року.

28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк", яке є правонаступником ВАТ "Сведбанк", відступило ТОВ "ФК "Вектор Плюс" право вимоги за кредитним і іпотечним договорами № 1703/0608/45-021 та № 1703/0608/45-021-Z-1 від 26 червня 2008 року.

Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 належним чином не виконувалося, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 13 березня 2015 року з ОСОБА_4 на користь ТОВ "ФК "Вектор Плюс" стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 335 386,03 грн.

Вказане судове рішення ОСОБА_4 не виконано.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в порядку вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" ТОВ "ФК "Вектор Плюс" здійснило реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що ТОВ "ФК "Вектор Плюс" у порядку визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку" набуло право власності на квартиру, яка була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором № 1703/0608/45-021 від 26 червня 2008 року, товариством було прийнято рішення про анулювання (прощення) боргу останнього за кредитним договором, про що позивачу було надіслано відповідне повідомлення № 512330/и_4126 від 19 листопада 2015 року.

Таким чином, рішення про анулювання (прощення) боргу ОСОБА_4 за кредитним договором, було прийнято ТОВ "ФК "Вектор Плюс" за умови набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки.

Отримавши таке повідомлення, ОСОБА_4 звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на квартиру АДРЕСА_1, яка була предметом іпотечного договору.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року визнано протиправним і скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про державну реєстрацію права власності (виникнення) на об'єкт нерухомого майна, квартиру АДРЕСА_1, за ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

Отже, відповідач втратив право власності на предмет іпотеки, за рахунок якого були задоволені його вимоги, як кредитодавця.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

' 'p' Закон України "Про іпотеку" (898-15) є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку"за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання.

Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України "Про іпотеку", яка містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України, зокрема припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

На підставі викладеного, встановивши, що зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором залишилися невиконаними, рішення про анулювання (прощення) боргу останнього, було прийнято відповідачем за умови отримання ним у власність предмета іпотеки, що згодом було припинено шляхом скасування реєстрації права власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на іпотечну квартиру, а вимоги кредитодавця у інший спосіб, зокрема виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, не виконані, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що основне зобов'язання не є припиненем, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність визначених статтею 17 Закону України "Про іпотеку" підстав для припинення іпотеки.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що за наявності рішення відповідача про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором свідчить про припинення такого договору й відповідно припинення дії, укладеного на його забезпечення договору іпотеки, є необґрунтованими, оскільки таке рішення відповідачем приймалося за умови набуття ним права власності на предмет іпотеки, однак за позовом позивача рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, було визнано протиправним і скасовано.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	Г. І. Усик