Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 522/18180/15-ц
провадження № 61-35785св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивач - Жуков ТимурВікторович,
відповідач - Приватне підприємство "Юридичний департамент "Дікон Юг",
третя особа - Відкрите акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника Жукова Тимура Вікторовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року у складі головуючого-судді Кравчук Т. С. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року у складі суддів: Цюри Т. В., Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Юридичний департамент "Дікон Юг" (далі - ПП "ЮД "Дікон Юг") про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги.
Позовна заява мотивована тим, що 15 травня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса - Банк" (далі - ВАТ "АКБ "Одеса - Банк") та ПП "ЮД "Дікон ЮГ" був укладений договір № 1 про відступлення прав вимоги, згідно з яким останньому було передано право вимоги за кредитним договором, укладеним 21 грудня 2007 року між ВАТ "АКБ "Одеса - Банк" та ОСОБА_4
Позивач вважає, що вказаний договір укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки предмет та умови вказаного договору свідчать про те, що між сторонами фактично укладений договір факторингу стороною якого може бути лише банк чи інша фінансова установа.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір № 1 про відступлення прав вимоги від 15 травня 2013 року на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів того, що оспорюваним договором порушені його права.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_4 та його представник Жуков Т. М. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доказам на які посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, у зв'язку з чим не врахували, що оспорюваний правочин містить всі ознаки договору факторингу, стороною якого може бути лише фінансова установа. Суди не звернули уваги на те, що ПП "ЮД "ДІкон Юг" не є фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , у зв'язку з чим не має права, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, на отримання плати, а тому оспорюваний договір має бути визнаний судом недійсним. Крім того, оспорюваним договором порушуються права ОСОБА_4, оскільки укладанням зазначеного договору змінився кредитор за основним зобов'язанням у якого виникло право вимоги до ОСОБА_4, а у останнього - зобов'язання перед ДП "ЮД "Дікон Юг".
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У вересні 2018 року ВАТ "АКБ "Одеса - Банк" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 30 квітня 2013 року відбувся аукціон з продажу майна ВАТ АКБ "Одеса-Банк", за результатами якого майнові права за договором №183/07-Ф від 21 грудня 2007 року про надання довгострокового кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, укладеним між ВАТ АКБ "Одеса - Банк" та ОСОБА_4, придбані ПП "Юридичний Департамент "Дікон Юг".
На підставі протоколу проведення аукціону №3-095/2 від 30 квітня 2013 року між ВАТ АКБ "Одеса-Банк" та ПП "ЮД "Дікон Юг" укладений договір № 1 від 15 травня 2013 року про відступлення права вимоги, згідно з яким ВАТ АКБ "Одеса - Банк" передало ПП "ЮД "Дікон Юг" право вимоги за договором №183/07-Ф від 21 грудня 2007 року про надання довгострокового кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії.
Відповідно до пункту 1.2. вищевказаного договору ПП "ЮД "Дікон Юг" отримало право вимагати від ОСОБА_4 належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У якості правової підстави для визнання недійсним договору № 1 про відступлення права вимоги від 15 травня 2013 року, укладеного між ВАТ АКБ "Одеса - Банк" та ПП "ЮД "Дікон Юг", ОСОБА_4 посилався на те, що між сторонами оспорюваного договору фактично укладений не договір відступлення права вимоги, а договір факторингу, стороною (фактором) якого, відповідно до частини третьої статті 1077 ЦК України, може бути лише банк або інша фінансова установа, якою не є ПП "ЮД "Дікон Юг".
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України (435-15) регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Як встановлено судами при укладенні договору № 1 про відступлення права вимоги від 15 травня 2013 року сторони керувалися положеннями статей 512, 513, 514 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
За таких обставин, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів порушення його прав оспорюваним договором про відступлення прав вимоги.
Посилання в касаційній скарзі на те, що оспорюваний договір є договором факторингу, а тому його необхідно визнати недійсним з підстав відсутності у ПП "ЮД "Дікон Юг" відповідної правосуб'єктності фактора, є безпідставним з огляду на наступне.
Договір № 1 від 15 травня 2013 року про відступлення права вимоги був укладений між ВАТ АКБ "Одеса-Банк" та ПП "ДП "Дікон Юг" на підставі протоколу проведення аукціону № 3-140 від 25 червня 2013 року по реалізації майна АКБ "Одеса-Банк" у відповідності вимог постанови Правління Національного Банку України № 369 від 28 серпня 2001 року "Про затвердження Положення про застосування Національним Банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (z0845-01) (далі - Положення).
Пунктом 10.3 Положення передбачено, що ліквідатор організовує проведення аукціону або конкурсу з продажу активів. На аукціоні можуть продаватися кредитна заборгованість на умовах кредитного договору про відступлення права вимоги.
Ліквідатор оформляє продаж активу банку відповідним договором згідно з вимогами законодавства України (пункт 10.11 Положення).
На виконання вищенаведених вимог ПП "ДП "Дікон Юг" після проведення аукціону та визначення його переможця, уклало договір про відступлення права вимоги в розумінні статті 512 ЦК України. Ціна продажу права вимоги встановлювалось не сторонами договору, а в результаті проведеного аукціону. Переможець аукціону після сплати визначеної суми уклав договір про відступлення права вимоги.
З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір № 1 від 15 травня 2013 року є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки в цьому конкретному випадку відбулась заміна кредитора в зобов'язанні, а метою договору факторингу є фінансування (надання коштів) кредитора в зобов'язанні під відступлення права вимоги до боржника і надання такому кредитору супутніх послуг.
Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що пункт 1.3 оспорюваного договору, яким передбачено перехід права вимога за всіма договорами забезпечення, що укладені на забезпечення виконання основного договору, є нікчемним, так як для забезпечення виконання зобов'язань за договором №183/07-Ф від 21 грудня 2007 року про надання довгострокового кредиту був укладений іпотечний договір, а відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а позивач на такі обставини не посилався як на підставу своїх вимог при зверненні в суд з позовом.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника Жукова Тимура Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик