Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокіл",

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 січня 2018 року у складі головуючого-судді Стрельченко Т. Г. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року у складі суддів: Прядкіна О. В., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл" (далі - ТОВ "Сокіл") про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 05 травня 2005 року між ним та ТОВ "Сокіл" укладено договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки площею 4,030 га, що розташована в адміністративних межах Соколовобалківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, строк дії якого продовжено додатковою угодою.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснює господарську діяльність та не використовує передану в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без його згоди передав вказану земельну ділянку ОСОБА_5, яка безпідставно нею користується, ОСОБА_4 просив розірвати, укладений між ним та ТОВ "Сокіл" договір оренди земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушень з боку орендаря умов використання об'єкта оренди. Орендована земельна ділянка третім особам не передавалася, її використання здійснюється ТОВ "Сокіл", яким сплачується орендна плата. Посилання позивача на здійснений обмін земельними ділянками, як факт підтвердження невикористання належної йому земельної ділянки орендарем, є неналежним доказом у справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 січня 2018 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано те, що належна позивачу на праві власності земельна ділянка без відповідних на те правових підстав використовується не орендарем, яким є ТОВ "Сокіл", а іншою особою, що порушує його права власника землі та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки, й саме така позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року справа № 6-166цс13.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на землю від 31 березня 2003 року серії ПЛ № 147510 позивач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки (пай № 228) площею 4,030 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Соколовобалківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

05 травня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Сокіл" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на десять років, додатковою угодою, укладеною між сторонами 22 квітня 2015 року, строк дії цього договору продовжено ще на десять років.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24і 25цього Законута умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК Українита (2768-14) іншими законами України.

За правилом частини шостої статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_4 посилався на те, що орендар належної йому на праві власності земельної ділянки - ТОВ "Сокіл" не здійснює господарської діяльності, не використовує передану йому в оренду земельну ділянку за цільовим призначенням, а передав без згоди власника земельну ділянку у користування третій особі, що в силу вимог статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" є підставою для розірвання договору оренди.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-166цс13, за змістом статей 24та 25 Закону України "Про оренду землі"припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України "Про оренду землі".

Натомість, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши системну оцінку зібраним у справі доказам та встановивши, що фактичної передачі спірної земельної ділянки від ТОВ "Сокіл" до третьої особи не відбулося, ТОВ "Сокіл" використовує земельну ділянку за призначенням та сплачує орендну плату позивачу, яку останній отримував за 2016 рік в розмірі 12 013 грн та не заперечував проти цього, дійшов правильного висновку про належне виконання відповідачем обов'язків орендаря та відсутність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Доводи ОСОБА_4 про те, що належна йому земельна ділянка фактично використовується третьою особою - ОСОБА_5, а не ТОВ "Сокіл", спростовується наявними у матеріалах справи доказами, а саме угодою від 27 листопада 2008 року, згідно якої позивач обміняв належну йому земельну ділянку саме із ОСОБА_6, а не ОСОБА_5

Посилання ОСОБА_4 на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 12 лютого 2014 року № 6-166цс13, як на підставу для скасування судових рішень попередніх інстанцій, безпідставні, так як у вказаній справі Верховний Суд України встановив, що орендар не використовував земельну ділянку за призначенням згідно з договором оренди, не сплачував орендну плату, яку сплачувала інша юридична особа, якій орендар передав земельну ділянку у суборенду. У справі, яка Верховним Судом переглядається, доведено інші фактичні обставини, а саме те, що орендар самостійно використовував земельну ділянку та сплачував орендну плату орендодавцю. Докази передання відповідачем спірної земельної ділянки третій особі відсутні.

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційноїскарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	А. С. Олійник
	Г. І. Усик