розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області у складі судді Демчини Т. Ю. від 13 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Григоренко М. П., від 15 березня 2017 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання дій протиправними, стягнення коштів за договорами банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 08 січня між ним та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладені договори про банківський строковий вклад (депозит) у валюті євро та в доларах США, предметом яких було розміщення депозитів терміном з 08 січня 2014 року по 13 січня 2015 року та сплата процентів.

По закінченню терміну розміщення депозитів він звернувся до банку із заявами про повернення депозитів та нарахованих процентів, однак банк його вимоги не виконав.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь депозитні вклади за зазначеними у позовній заяві договорами у загальному розмірі 4 905,66 дол. США та 6 333,91 євро, проценти за користування чужими коштами за період з 13 січня по 17 вересня 2015 року у загальному розмірі 62,55 дол. США та 80,76 євро, а також 3 % річних за той же період у загальному розмірі 94,12 дол. США та 199,62 євро, а всього 5 062,33 дол. США та 6 614,29 євро.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_4 62,55 дол. США, що в еквіваленті 1 614,25 грн, а також 80,76 євро, що в еквіваленті 2 296,79 грн, ненарахованих процентів за договорами банківського вкладу.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_4 81,50 дол. США, що в еквіваленті 2 103,30 грн, а також 173,42 євро, що в еквіваленті 4 932,02 грн, 3 % річних від простроченої суми за договорами банківського вкладу.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у дохід держави судовий збір у сумі 551,20 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист і з відповідача на користь позивача підлягають стягненню ненараховані за період з 14 січня по 17 вересня 2015 року проценти за договорами банківського вкладу, а також 3 % річних за аналогічний період. При цьому суд першої інстанції вважав за можливе відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення на користь ОСОБА_4 з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ненарахованих процентів за договорами банківського вкладу, 3 % річних від простроченої суми за договорами банківського вкладу та судового збору та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У решті рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції в банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції допустили порушення вимог статті 17 Закону України "Про банкрутство", а саме: суд першої інстанції порушив частину другу цієї статті, а апеляційної суд - частину шосту. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, у якому зазначено, що введення в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що 08 січня 2014 року ОСОБА_4 шляхом заповнення та підписання договорів-заяв прийняв Основні умови, уклавши таким чином з позивачем дванадцять договорів про банківський строковий вклад (депозит) по 20 євро та 20 дол. США кожен, предметом яких було розміщення депозитів терміном з 08 січня 2014 року по 13 січня 2015 року, зі сплатою процентів.

13 січня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до банку із заявами про повернення депозитів та нарахованих процентів у зв'язку із закінченням строку дії договорів.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 17 вересня 2015 року прийнято рішення № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", відповідно до якого у період з 18 вересня по 17 грудня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 18 грудня 2015 року на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації банку.

04 листопада 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив позивачу суму гарантованого відшкодування за депозитними договорами у розмірі 196 828,13 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальним, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.

Установивши, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 13 жовтня 2016 року у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення ненарахованих процентів за договорами банківського вкладу, 3 % річних від простроченої суми за договорами банківського вкладу.

Доводи касаційної скарги про порушення судами вимог Закону України "Про банкрутство" (2343-12) та не правильне посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, є безпідставними та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта