розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Головачова Я. В., Вербової І. М., від 14 лютого 2018 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БудІнвестХолдінг" (далі - ТОВ "Будівельна компанія "БудІнвестХолдінг") про визнання майнових прав на частку в об'єкті незавершеного будівництва.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ТОВ "Будівельна компанія "БудІнвестХолдінг" 22 листопада 2006 року був укладений договір доручення, відповідно до умов якого він доручив, а відповідач зобов'язався від його імені та за його рахунок профінансувати спорудження об'єкта нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1

Вказував на те, що він виконав зобов'язання за вказаним договором, сплативши на виконання умов договору 545 400,00 грн.

Однак у встановлений договором строк введення в експлуатацію будинку не відбулося, акт приймання-передачі об'єкта нерухомості між ним та відповідачем не підписувався, будівництво припинено.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив визнати за ним майнові права на об'єкт інвестування та визнати майнове (речове) право на отримання в натурі об'єкта інвестування, а саме квартири АДРЕСА_1 після введення житлового будинку в експлуатацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва у складі судді Коваль О. А. від 19 вересня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об'єкт інвестування - квартиру № АДРЕСА_1, а також майнове (речове) право на отримання в натурі об'єкта інвестування - квартири, після введення вказаного будинку в експлуатацію.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач умови договору виконав та сплатив вартість об'єкта в сумі 545 500,00 грн, проте відповідач порушив умови договору, спірну квартиру позивачу не передав, акт про приймання в експлуатацію будинку не провів і введення в експлуатацію будинку не відбулося, що є підставою для визнання за позивачем майнових прав на об'єкт інвестування та майнове (речове) право на отримання в натурі об'єкта інвестування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за договором доручення відповідач не брав на себе зобов'язань щодо будівництва чи створення майна, а також строків його здачі в експлуатацію, у той час як у ОСОБА_5, яка не брала участі у цій справі, таке право виникло на підставі інвестиційного договору від 10 грудня 2003 року, укладеного між нею та ТОВ "НВФ "Вест".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 не мала права на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки її права вказаним рішенням не порушені. Той факт, що ОСОБА_5 уклала договір з ТОВ "НВФ "Вест" та здійснила оплату раніше, ніж він уклав договір з відповідачем та здійснив оплату, не позбавляє його майнових прав на спірну квартиру. При цьому наявність однакових реквізитів квартири у відповідних договорах та рішеннях суду про визнання майнових прав, не є підтвердженням того, що у нього та ОСОБА_5 виникли права на одну і ту ж квартиру. Крім того, ОСОБА_5 не може вважатись власником спірної квартири, оскільки будинок не був зданий в експлуатацію.

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, зупинено дію оскаржуваного судового рішення до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що 22 листопада 2006 року між ОСОБА_4 (довіритель) та ТОВ "Будівельна компанія "БудІнвестХолдінг" (повірений) укладений договір доручення № НОМЕР_1, відповідно до умов якого позивач доручив, а відповідач зобов'язався від імені та за рахунок позивача профінансувати спорудження об'єкта нерухомості, а саме квартиру № НОМЕР_2, на 15-му поверсі будинку АДРЕСА_1 загальною площею 71,96 кв. м, а після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію надати довірителю документи, необхідні для оформлення об'єкта нерухомості у власність.

Плановий строк введення будинку в експлуатації - третій квартал 2007 року. Вартість об'єкта нерухомості - 545 400,00 грн.

Будинок АДРЕСА_1 не введений в експлуатацію.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4, посилаючись на положення статей 190, 331, 334, 392 ЦК України та частину п'яту статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", просив визнати за ним майнові права на об'єкт інвестування та майнове (речове) право на отримання в натурі об'єкта інвестування після введення будинку в експлуатацію.

На підставі статті 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не вважаються речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

У справі, що переглядається, установлено, що позивач за договором доручення від 22 листопада 2006 року отримала право на отримання від повіреного документів, необхідних для оформлення права власності на об'єкт нерухомості.

Разом із тим, як установлено судом апеляційної інстанції, у 2003 році, тобто до укладення позивачем договору доручення від 22 листопада 2006 року, між ОСОБА_5, яка не брала участі у справі і подала апеляційну скаргу, та ТОВ "НВФ "Вест" був укладений договір інвестування будівництва, а саме квартири № НОМЕР_2, загальною площею 71,96 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_1

Згідно з листом арбітражного керуючого ЗАТ "МЖК "Академмістечко" ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 квітня 2017 року у справі № 50/297 затверджений додаток № 1 до Плану санації закритого акціонерного товариства "МЖК "Академмістечко" в новій редакції, який містить перелік усіх інвесторів. Як ОСОБА_4, так і ОСОБА_5 включені до нього як інвестори квартири № НОМЕР_2, загальною площею 71,96 кв. м, яка знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1

Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_4 майнових прав на об'єкт інвестування та майнове (речове) право на отримання в натурі об'єкта інвестування після введення житлового будинку в експлуатацію, а саме - квартири № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, оскільки інвестором вказаної квартири є також ОСОБА_5, яка не брала участі у справі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком апеляційного суду, виходячи із такого.

Стаття 3 ЦПК України 2004 року визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 30 ЦПК України 2004 визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Таким чином, виходячи з сукупного аналізу вказаних положень законодавства, вбачається, що відповідачем є особа, внаслідок рішень, дій чи бездіяльності якої було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси позивача, який звернувся за судовим захистом.

Виходячи з принципу диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає суб'єктний склад сторін спору, заявляючи свої вимоги до тієї особи, яка призвела до порушення такого права.

При цьому стаття 33 ЦПК України 2004 року визначає, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Вказана норма узгоджується з положеннями статті 11 ЦПК України 2004 року, згідно з якою суд розглядає справи в межах заявлених при зверненні до суду вимог.

Відповідно до статті 4 ЦПК України 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Таким чином особа, яка звертається до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспореного права або інтересу, повинна заявити позовні вимоги, які відповідають змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням. При цьому такі позовні вимоги повинні бути пред'явлені до тієї особи, рішення, дії чи бездіяльність якої призвела до порушення права, оскільки лише у такому випадку обраний спосіб захисту права вважатиметься ефективним.

Пред'являючи позов до ТОВ "Будівельна компанія "БудІнвестХолдінг" про визнання майнових прав на частку в об'єкті незавершеного будівництва, позивач неправильно визначив суб'єктивний склад сторін у цій справі.

Так, позивач, достовірно знаючи про те, що визнанням майнових прав на спірну квартиру безпосередньо зачіпаються права та інтереси ОСОБА_5, під час розгляду справи у суді першої інстанції не порушував питання про залучення до участі у справі ОСОБА_5 як співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції фактично визнав право ОСОБА_5 на участь у спорі щодо спірного об'єкта інвестування і захист своїх прав, проте в силу повноважень, визначених статті 374 ЦПК України, позбавлений можливості усунути допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а саме вирішити питання про залучення до участі у справі особи, права та інтереси, якої зачіпаються.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки вирішити спір про право на спірний об'єкт інвестування можливо лише за участі осіб, які претендують на таке право.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта