розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, подану їх представником ОСОБА_6, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у складі судді Савлук Т. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 02 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (далі - ЗАТ "Сведбанк Інвест"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір з подальшим внесенням змін та доповнень, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 207 000 доларів США на строк до 01 червня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі 14 % річних.

На виконання зобов'язань за цим договором 02 червня 2008 року між ЗАТ "Сведбанк Інвест" та ОСОБА_5 укладений договір поруки.

У травні та червні 2012 року між ПАТ "Сведбанк", публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та ПАТ "Альфа-Банк" були укладені договори відступлення прав вимоги за спірним кредитним договором, внаслідок яких ПАТ "Альфа-Банк" набуло статусу кредитора за вказаним кредитним договором.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість, яка станом на 10 липня 2014 року становила 2 657 770,94 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 600 970,46 грн, за відсотками - 56 354,29 грн, пеня - 446,19 грн, та яку позивач просив стягнути солідарно з позичальника та поручителя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року позов ПАТ "Альфа Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором № 1209-Ф від 02 червня 2008 року на загальну суму 222 386,12 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 10 липня 2014 року становить 2 600 970,46 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість, яку слід стягнути солідарно з боржника та поручителя. Вказана заборгованість виникла в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності у період з 18 червня 2012 року по 10 липня 2014 року. Правильність розрахунку заборгованості, що наданий банком, не спростована відповідачами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість, яку слід стягнути солідарно з боржника та поручителя. Оскільки сторони збільшили позовну давність за вимогами, що виникають зі спірного кредитного договору до 50 років, а банк звернувся до суду з позовом в межах цього строку, відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності. Також не відбулось припинення договору поруки з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки банк звернувся з вимогою до поручителя в межах шестимісячного строку з дня настання виконання зобов'язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У лютому 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір поруки припинив свою дію на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна бути пред'явлена протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. Суд безпідставно не призначив по справі економічну експертизу з огляду на неправильність розрахунків заборгованості наданих банком. Суд розглянув справу за відсутності відповідачів та їх належного повідомлення про розгляд справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано до Верховного Суду, а ухвалою від 23 липня 2018 року вказану справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 червня 2008 року між ЗАТ "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір з подальшим внесенням змін та доповнень, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати ОСОБА_4 кредит у сумі 207 000 доларів США на строк до 01 червня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі 14 % річних.

У подальшому сторони уклали 10 додаткових договорів, за якими змінювали процентну ставку до 13 % річних та розмір кредитування до 267 079,43 доларів США.

На виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 02 червня 2008 року між ЗАТ "Сведбанк Інвест" та ОСОБА_5 укладений договір поруки, до якого сторони тричі вносили зміни щодо розміру кредиту та процентної ставки.

У травні та червні 2012 року між ПАТ "Сведбанк", ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" були укладені договори відступлення прав вимоги за спірним кредитним договором, внаслідок яких ПАТ "Альфа-Банк" набуло статусу кредитора за вказаним кредитним договором.

Як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 02 червня 2008 року (а.с. 43) останній платіж за цим договором позичальник сплатила 10 травня 2014 року.

Оскільки позичальник ОСОБА_4 узяті на себе зобов'язання перед банком за укладеним кредитним договором порушила, кредитор ПАТ "Альфа-Банк" направив 23 липня 2014 року позичальнику та поручителю відповідні письмові вимоги про погашення допущеної простроченої кредитної заборгованості та попередив, що у випадку її непогашення у тридцятиденний строк банк застосує своє право на дострокове повернення всього кредиту (а.с. 44, 45).

Проте прострочена заборгованість за кредитним договором відповідачами погашена не була.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до положень пункту 7 договору поруки від 02 червня 2008 року дія поруки за цим договором припиняється з дати виконання позичальником та (або) поручителем зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

З договорів поруки та договорів про внесення змін до нього не вбачається, встановлення строку, після якого порука припиняється, а умова договору (пункт 7) про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитному договорі строком повного погашення кредиту є 01 червня 2015 року.

Однак у зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, звернувшись 23 липня 2014 року до боржника та поручителя з вимогою про погашення заборгованості у повному обсязі.

Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Оскільки останній платіж сплачено позичальником у травні 2014 року, тому строк виконання відповідної частини основного зобов'язання настав у червні 2014 року, дострокова вимога про погашення заборгованості у повному обсязі була направлена поручителю у липні 2014 року, а до суду із цим позовом банк звернувся у серпні 2014 року, тобто в межах передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про солідарне стягнення із поручителя суми заборгованості за кредитом за весь період існування такої заборгованості та відсутність правових підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, для припинення вказаного договору поруки.

За таких обставин доводи касаційної скарги про припинення договору поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є безпідставними.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги про неправильність розрахунку заборгованості, наданого позивачем, оскільки відповідачі, заперечуючи його правильність, інший розрахунок суду не надали, клопотання про призначення судової економічної експертизи в суді першої інстанції не заявляли, отже, всупереч статті 60 ЦПК України 2004 року не надали доказів на спростування розрахунку, наданого банком.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення судом відповідачів про час та місце розгляду справи.

Ці доводи спростовуються рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 154, 155), які свідчать про особисте отримання відповідачами судових повісток про розгляд справи 25 березня 2015 року, електронним повідомленням з клопотанням представника відповідачів ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи (а.с. 156), а також журналом судового засідання від 25 січня 2017 року (а.с. 218), з якого вбачається присутність ОСОБА_6 у судовому засідання під час проголошення оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415- 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року залишити без змін.