розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Гончар М. С.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 98 325 грн строком до 18 вересня 2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % на рік.

У зв'язку з невиконання позичальником умов договору утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2016 року складала 717 207,36 грн, із яких: 84 929,72 грн - тіло кредиту, 167 217,41 грн - відсотки за користування кредитом, 41 405,79 грн - комісія, 423 654,44 грн - пеня. З метою часткового погашення заборгованості відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у сумі 293 552,92 грн, з яких: 84 929,72 грн - тіло кредиту, 167 217,41 грн - відсотки за користування кредитом, 41 405,79 грн - комісія.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року у складі судді Мінаєва М. М. у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк, звернувшись до суду у вересні 2016 року, пропустив встановлений законом строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач та перебіг якого слід рахувати з дати звернення банку до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту - 22 січня 2009 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ "КБ "ПриватБанк".

Скасовано рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором № ZPN0GK00001139 від 21 вересня 2006 року зі сплати процентів і комісії і ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № ZPN0GK00001139 від 21 вересня 2006 року станом на 25 серпня 2016 року в загальній сумі 85 630, 88 грн, із яких 69 642, 20 грн - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 06 вересня 2013 року по 25 серпня 2016 року, 15 988, 68 грн - комісія, нарахована за період з 06 вересня 2013 року по 25 серпня 2016 року.

У задоволенні позову про стягнення заборгованості за процентами і комісією, нарахованими до 06 вересня 2013 року відмовлено за пропуском строку позовної давності.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок компенсації судових витрат зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанцій 3 082,30 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що фактична передача іпотечного майна, на яке судовим рішенням у 2010 році у рахунок заборгованості за спірним кредитним договором було звернуто стягнення, від боржника до банку не відбулась, що не поновлює права останнього та не позбавляє його права на звернення до суду із позовом з використанням іншого способу захисту порушеного права. Банк має право на стягнення з відповідача заборгованості в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вартість предмета застави, на який судовим рішенням було звернуто стягнення, повністю забезпечила погашення заборгованості по спірному кредитному договору. Невиконання зобов'язання відбулось у зв'язку з тим, що кредитор не реалізував своє право на отримання кредитної заборгованості шляхом реалізації предмета іпотеки. Банк пропустив встановлений законом строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року вказану справу призначено до розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 вересня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 98 325 грн строком до 18 вересня 2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % на рік.

Того ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира належна останній.

У зв'язку з невиконання позичальником умов договору утворилась заборгованість, яка розрахована за період з 25 вересня 2006 року до 25 серпня 2016 року, та складала 717 207,36 грн, із яких: 84 929,72 грн - тіло кредиту, 167 217,41 грн - відсотки за користування кредитом, 41 405,79 грн - комісія, 423 654,44 грн - пеня.

Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 вересня 2009 року задоволено позов ЗАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на заставлене майно.

У рахунок заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2006 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_4 із вказаної квартири без надання іншого житла.

Як слідує з вказаного судового рішення та копії позовної заяви у березні 2009 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимагаючи на підставі частини другої статті 1054 ЦК України дострокового повернення усієї суми кредиту, яка станом на 22 січня 2009 року складається із заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії та пені.

Даних про виконання цього рішення матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону судові рішення попередніх інстанцій не відповідають з таких підстав.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості в межах дії строку кредитного договору

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Встановлено, що згідно з умовами кредитного договору сторонами погоджено строк виконання зобов'язань за цим договором - кінцевий строк повернення кредиту - 18 вересня 2026 року, так і строки виконання окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів) (пункт 1.1. кредитного договору).

Звертаючись у березні 2009 року до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок дострокового погашення усієї заборгованості за кредитним договором, банк використав своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 2.3.3. кредитного договору вимагати дострокового повернення частини позики у сумі 85 195,48 грн та змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої в межах строку кредитного договору, тобто за період з 26 вересня 2006 року по 16 березня 2009 року, є обґрунтованими, оскільки наявність невиконаного рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно не виключає можливість пред'явлення позову про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням, однак вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню з інших правових підстав.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У справі, що переглядається, установлено, що 07 грудня 2016 року ОСОБА_4 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 48 т. 1).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки у спірному кредитному договорі сторони не врегулювали питання щодо строку позовної давності, тому в цьому разі підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

З огляду на те, що банк змінив строк виконання зобов'язання і цим же одночасно також змінив момент початку перебігу позовної давності, звернувшись у березні 2009 року до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а до суду з цим позовом звернувся у вересні 2016 року, банк пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої в межах строку кредитного договору за період з 25 вересня 2006 року по 16 березня 2009 року. Отже, в цій частині рішення суду слід скасувати за безпідставністю вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за кредитом, які нараховані після зміни банком строку виконання зобов'язання за кредитним договором

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Отже, оскільки банк змінив строк кредитного договору у порядку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позовні вимоги про стягнення процентів за кредитом, які нараховані поза межами дії строку кредитного договору, є безпідставними.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернули.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов банку не підлягає задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної даності, не врахував, що із вказаних підстав суд може відмовити лише у разі обґрунтованості позовних вимог, однак, позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення процентів за кредитом, які нараховані поза межами дії строку кредитного договору за період з 16 березня 2009 року по 25 серпня 2016 року, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що фактична передача іпотечного майна, на яке судовим рішенням у 2010 році було звернуто стягнення, від боржника до банку не відбулась, що не поновлює права останнього та не позбавляє його права на звернення до суду із позовом з використанням іншого способу захисту порушеного права.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Встановивши істотне порушення норм матеріального права, враховуючи положення частини третьої статті 400 ЦПК України, згідно із якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" з інших правових підстав.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.