розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06 червня 2017 року у складі судді Романенко В. А. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л.І.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила вселити її у квартиру АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом зобов'язання ОСОБА_5 забезпечити їй вільний доступ до нього.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору дарування від 16 лютого 2016 року їй на праві власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1.

Інша Ѕ її частина належить ОСОБА_5, яка там проживає.

Зазначала, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні належним їй житловим приміщенням, не впускає її до нього навіть у присутності працівників правоохоронних органів, домовитися про спільне користування ним вони не можуть.

ОСОБА_5 подала позов, у якому просила припинити право власності ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири № АДРЕСА_1 зі стягненням відповідної грошової компенсації з неї на користь ОСОБА_4, визнати за нею (ОСОБА_5.) право власності на Ѕ частину житлового приміщення, що належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 16 лютого 2016 року.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона та ОСОБА_6 є співвласниками квартири № АДРЕСА_1, однак спільне користуватися цим житлом неможливе, оскільки між ними склалися вкрай неприязні стосунки, у зв'язку з чим неодноразово викликалися працівники правоохоронних органів.

Крім того, вона є особою з інвалідністю І групи й спірна квартира облаштована для вільного проїзду інвалідного візка.

ОСОБА_4 ніколи не проживала у цій квартирі, комунальні послуги не сплачує, мешкає за іншою адресою.

Вважає, що припинення права власності ОСОБА_4 на належну їй частину квартири з виплатою компенсації, визначеної експертною оцінкою, не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки за ці кошти остання матиме можливість придбати ізольоване житлове приміщення без співвласників та позбутися конфліктної ситуації.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 06 червня 2017 року обидва позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 06 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до квартири.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4, як власник Ѕ частини спірного житлового приміщення, має право користуватися ним нарівні з іншим співвласником - ОСОБА_5, проте остання чинить їй перешкоди у цьому. Порушені права ОСОБА_4 підлягають захисту шляхом усунення їй перешкод у користуванні спірною квартирою та вселенням до неї, так як вона не може бути протиправно позбавлена права власності на житлове приміщення чи обмежена у його здійсненні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд виходив із недоведеності підстав, за наявності яких відповідно до статті 365 ЦК України право на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника може бути припинено. Крім того, припинення права ОСОБА_4 на цю частку завдасть їй істотної шкоди з огляду на відсутність у неї іншого житла.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2017 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

При вселенні ОСОБА_4 до спірного житлового приміщення суди порушили норми законодавства щодо неможливості її (ОСОБА_5.) проживання, як особи з інвалідністю та через наявні у неї хронічні захворювання, в одному помешканні зі сторонньою людиною.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 712/1936/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суди встановили, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 43,7 кв. м, загальною площею 72,4 кв. м, перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Згідно з актами комунального підприємства "ЧООБТІ" ОСОБА_5 не надає доступу до квартири АДРЕСА_1.

Між сторонами постійно виникають конфлікти з приводу поділу та користування спільним майном, у зв'язку з чим неодноразово викликались працівники правоохоронних органів.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18).

На підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), з урахуванням абсолютності права власності та звернення ОСОБА_4 за захистом цього права шляхом вселення до належної їй квартири, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшовправильного висновку про задоволення позову ОСОБА_4 та усунення їй перешкод у користуванні спільним майном, у якому їй належить Ѕ частина.

Колегія суддів погоджується і з висновком судів попередніх інстанцій про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову з огляду на те, що належну ОСОБА_4 Ѕ частину спірного житлового приміщення не можна вважати незначною, іншого житла у власності вона не має, а тому позбавлення права на цю частку може завдати істотної шкоди її інтересам.

Крім того, на момент розгляду справи ОСОБА_5 не внесла на депозитний рахунок суду грошові кошти в рахунок компенсації вартості належної ОСОБА_4 Ѕ частки квартири відповідно до частини другої статті 365 ЦК України, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що визначена експертом ринкова вартість Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 є необґрунтованою та завищеною, не є підставою для скасування рішень судів.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а стосуються переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).