розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2013 року у складі судді Сенаторова В. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № ML700/342/2005 від 25 листопада 2005 року в розмірі 704992,75 грн, суму заборгованості за кредитним договором № CL700/1302/2006 від 19 серпня 2006 року в розмірі 672825,56 грн, суму заборгованості за кредитним договором №CNL700/522/2007 від 5 березня 2007 року в розмірі 1334124,56 грн, суму заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ701/032/2007 від 19 березня 2007 року в розмірі 4021274,31 грн, а всього загальну суму заборгованості в розмірі 6 733 217,18 грн та судові витрати в розмірі 3441 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на порушення умов укладених між банком та ОСОБА_4 кредитних договорів, відповідач відмовляється виконувати свої зобов'язання з повернення боргу в строки та на умовах, встановлених сторонами в кредитних договорах через що виникла заборгованість.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором № № ML700/342/2005 від 25 листопада 2005 року в розмірі 704992,75 грн, суму заборгованості за кредитним договором № CL700/1302/2006 від 19 серпня 2006 року в розмірі 672825,56 грн, суму заборгованості за кредитним договором №CNL700/522/2007 від 5 березня 2007 року в розмірі 1334124,56 грн, суму заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ701/032/2007 від 19 березня 2007 року в розмірі 4021274,31 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог щодо наявності заборгованості через неналежне виконання відповідачем умов кредитних договорів.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2018 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал", як процесуального правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" за кредитними договорами № СМL700/522/2007 від 5 березня 2007 року, № МL700/342/2005 від 25 листопада 2005 року та № СМ-SМЕ701 /032/2007 від 19 березня 2007 року

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17 липня 2018 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2013 року змінено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором № СL 700/1302/2006 від 19 серпня 2006 року в розмірі 301799,86 грн. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал", яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором № СL 700/522/2007 від 5 березня 2007 року в розмірі 600592,92 грн, суму заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ 701/032/2007 від 19 березня 2007 року в розмірі 1799275,30 грн. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № ML 700/342/2005 від 25 листопада 2005 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині зменшення належних до стягнення сум пені за кредитними договорами, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нарахований на суму заборгованості розмір пені значно перевищує основну суму боргу.

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, в якій він просить ці судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд при ухваленні рішення не надав належної правової оцінки обставинам, що мають значення для вирішення справи. Зокрема зазначає, що позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують законне право вимоги стягнення заборгованості за кредитними договорами з відповідача, судом не досліджувався додаток до договору купівлі-продажу кредитного портфелю, акт передачі кредитних документів та реєстр боржників. Крім того, суди не звернули уваги на те, що невиконання зобов'язань відповідача за кредитними договорами виникло внаслідок фінансово-економічної кризи, яка виникла наприкінці 2008 року. А також зазначає, що розмір неустойки значно перевищує розмір основної заборгованості, яка виникла внаслідок випадку (кризи), який жодна зі сторін не могла передбачити.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Під час розгляду справи суди установили, що 25 листопада 2005 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ML 700/342/2005, відповідно до умов якого відповідач отримав від банку кредит в розмірі 80000 доларів США зі строком повернення 25 листопада 2025 року.

19 серпня 2006 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № СL 700/1302/2006, відповідно до умов якого відповідач отримав від банку кредит в розмірі 100000,00 доларів США зі строком повернення 19 серпня 2012 року.

5 березня 2007 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № CNL 700/522/2007, відповідно до умов якого відповідач отримав від банку кредит в розмірі 38930,00 Євро зі строком повернення 05 березня 2017 року.

19 березня 2007 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ701/032/2007, відповідно до умов якого відповідач отримав від Банку кредит в розмірі 146650 доларів США зі строком повернення 19 березня 2017 року.

Банк належним чином виконав умови кредитних договорів, надавши позичальнику грошові кошти відповідно до заявок на перерахування грошових коштів на поточний рахунок, зазначений відповідачем.

Відповідно до умов пункту 11 цих кредитних договорів, які е ідентичними за своїм змістом, ОСОБА_4 зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у договорі.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Cуди попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи встановили, що ОСОБА_4 не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не сплачував у строки встановлені договорами грошові кошти на погашення заборгованості за кредитними договорами та відсотки за користування кредитними коштами, через що виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, яка складається з наступного:

за кредитним договором №МL700/342/2005 від 25 листопада 2005 року, станом на 29 липня 2013 року заборгованість становить 704992,75 грн (за курсом встановленим НБУ на 29 листопада 2013 року 7,993 гривень за 1 долар США), з яких: 60332,94 доларів США - сума залишку заборгованості за кредитом, 11408,05 доларів США - сума несплачених відсотків за користування кредитом та 131567,02 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання;

за кредитним договором №СL700/1302/2006 від 19 серпня 2006 року, станом на 29 липня 2013 року заборгованість становить 672825, 56 грн (за курсом встановленим НБУ на 29 липня 2013 року 7,993 гривень за 1 долар США), з яких 16204,32 доларів США - сума залишку заборгованості за кредитом, 2674,69 доларів США - сума несплачених відсотків за користування кредитом та 521925, 64 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання;

за кредитним договором №СNL700/522/2007 від 5 березня 2007 року, станом на 29 липня 2013 року заборгованість становить 1334124,56 грн (за курсом встановленим НБУ на 29 липня 2013 року 10,5987 гривень за 1 Євро), з яких 24331,10 Євро - сума залишку заборгованості за кредитом, 4002,23 Євро - сума несплачених відсотків за користування кредитом та 1033828,10 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання;

за кредитним договором №СМ-SМЕ701/032/2007 від 19 березня 2007 року, станом на 29 липня 2013 року заборгованість становить 4021274,31 грн (за курсом встановленим ІІБУ на 29 липня 2013 року 7,993 гривень за 1 долар США), з яких 94855,01 доларів США - сума залишку заборгованості за кредитом, 17698,18 доларів США - сума несплачених відсотків за користування кредитом та 3121636,66 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з умовами кредитних договорів за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами позичальник (відповідач) зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 1 % (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно кредитного договору.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) е грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом е неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частин другої та третьої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд апеляційної інстанції установив, що розмір неустойки за прострочення позичальником своїх договірних зобов'язань за своїм розміром значно перевищує розмір самого боргу за трьома кредитними договорами, та не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, у зв'язку із чим суд знизив суму нарахованої пені за договорами №СL700/1302/2006 від 19 серпня 2006 року, №СNL700/522/2007 від 5 березня 2007 року та №СМ-SМЕ701/032/2007 від 19 березня 2007 року, як таку, що значно перевищувала суму заборгованості за кредитами.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують законне право вимоги стягнення заборгованості за кредитними договорами з відповідача і судом не досліджувався додаток до договору купівлі-продажу кредитного портфелю, акт передачі кредитних документів та реєстр боржників, є неприйнятними з огляду на таке.

Суди установили, що згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 18 березня 2011 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитними договорами № МL700/342/2005 від 25 листопада 2005 року, № СL700/1302/2006 від 19 серпня 2006 року, № СNL700/522/2007 від 05 березня 2007 року, № СМ-SМЕ701/032/2007 від 19 березня 2007 року, укладеними між публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та відповідачем.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки заборгованість виникла внаслідок фінансової кризи 2008 року, яка, на думку заявника, є обставиною за яку жодна зі сторін не повинна відповідати (форс-мажор), та, відповідно звільняє відповідача від виконання зобов'язань, судом не приймаються, виходячи з такого.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків (стаття 263 ЦК України).

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Дійсно існування світової економічної кризи, що виникла наприкінці 2008 року є загальновідомим фактом, не потребує доведення та могла перешкодити своєчасному розрахунку з позивачем.

Водночас, існування такої обставини не може повністю звільнити боржника від виконання зобов'язань за договором, оскільки фінансова криза негативно вплинула на грошовий обіг та можливість вчасного виконання господарських зобов'язань не лише на відповідача, а й на фінансову установу, яка в свою чергу мала також фінансові зобов'язання, зокрема за депозитними договорами.

При цьому, суд при прийнятті рішення врахував ці обставини та суттєво зменшив розмір неустойки, яка підлягала до сплати за умовами договору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409- 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2013 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 липня 2018 року залишити без змін.