ОСОБА_8 в будинку за адресою АДРЕСА_1. Задля покращення умов проживання вони у 1989 році розпочали будівництво надвірних господарських споруд, а саме: літньої кухні, стайні, кладової, вбиральні та колодязя, а у 1992 році закінчили будівництво. 14 березня

1994 року ОСОБА_8 заповіла все своє майно дочці ОСОБА_4 Однак, через складені неприязні стосунки позивач разом із сім'єю була змушена переїхати на інше місце проживання, а з 2011 року розпочався спір між ОСОБА_5 та

ОСОБА_4 стосовно вказаного майна та його поділу. Зазначала, що позивач вклала значні кошти у будівництво вказаних господарських споруд за час, коли не була співвласником будинковолодіння, що підтверджено в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2014 року.

У зв'язку з викладеним просила стягнути із ОСОБА_5 кошти у розмірі

181 154,25 грн. як компенсацію вартості понесених витрат при здійсненні будівництва літної кухні, стайні, кладової, вбиральні та 1/2 понесених витрат при здійсненні будівництва колодязя, що знаходяться на АДРЕСА_1.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 181 154,25 грн, як відшкодування вартості понесених витрат при здійсненні будівництва літньої кухні, стайні, кладової, вбиральні та 1/2 понесених витрат при здійсненні будівництва колодязя за адресою в АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано достатньо даних на підтвердження вимог щодо обов'язку відповідача відшкодувати кошти за будівництво надвірних господарських споруд; у свою чергу відповідачем не подано суду клопотань про доказування чи про звільнення від доказування істинності укладеного договору дарування як безоплатного; жодним чином не доведено, що відшкодування витрат повинно відбутись не нею, а третіми особами: не спростовано пред'явленої позивачем суми коштів. Тому суд вважав права позивача ОСОБА_4 порушеними, які підлягають поновленню у обраний нею спосіб.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування вартості понесених витрат при здійсненні будівництва відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що вимоги позову про відшкодування в порядку ст. 376 ЦК України, яка регламентує самочинне будівництво і на яку посилався позивач, витрат на будівництво спірних господарських будівель, є безпідставними та недоведеними, оскільки

ОСОБА_4 жодних передбачених законом дозволів на зведення будь-яких споруд на вказаній земельній ділянці не видавалось, частина ділянки для цього не вилучалась та їй не передавалась, нею не було виготовлено проекту такого будівництва та відповідно це нерухоме майно в експлуатацію у встановленому законом порядку як майно саме забудовника ОСОБА_4 не приймалось. Доказів, які б беззаперечно підтверджували про особисте зведення господарських будівель ОСОБА_4 та її чоловіком, нею не представлено, про такі не зазначено та клопотань про витребування таких не заявлено. Зведення спірних будівель особисто ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_5 заперечувала як при розгляді справи про поділ будинковолодіння, так і при розгляді цієї справи, зазначивши про зведення таких силами родини. Надані до суду першої інстанції товарно-транспортні накладні від 20 липня 1992 року та 02 березня 1993 року про придбання чоловіком ОСОБА_4 - ОСОБА_7 цементу, платіжна квитанція від 17 серпня 1987 року № 1633 про придбання ним же вапна, та накладна і квитанції про придбання цегли ОСОБА_9 не є доказами особистого зведення господарських будівель ОСОБА_4 та понесених нею у зв'язку з цим витрат.

18 травня 2017 року ОСОБА_4, через представника ОСОБА_6, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона разом зі своїм чоловіком перейшла проживати в житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 області з 1987 року за згодою всієї родини. Вказала, що за допомогою родини подружжя ОСОБА_4 було закінчено будівництво будинку та надвірних господарських споруд, яке тривало з 1989 року до 1992 року, а відповідач

ОСОБА_5 жодним чином не заперечувала проти такого будівництва. Вказані обставини були встановлені під час розгляду цивільної справи № 2-87/2011 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділення частки в натурі та усунення перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими спорудами та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_10,

ОСОБА_8 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання недійсним договорів дарування, реальний розподіл будинковолододіння. Також вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку стосовно того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження будівництва вказаних нею споруд, оскільки товарно-транспортні накладні від 20 липня 1992 року та 02 березня 1993 року про придбання цементу, платіжна квитанція від 17 серпня 1987 року № 1633 про придбання вапна, накладна і квитанції про придбання цегли є доказами особистого зведення господарських будівель ОСОБА_4 та понесених нею у зв'язку з цим витрат. У зв'язку з викладеним вважає, що суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване судове рішення.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що позивач та відповідач є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ будинковолодіння, усунення перешкод у користуванні житловим будинком і господарськими спорудами та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_10, про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів дарування, поділ будинковолодіння задоволено частково.

Вирішено здійснити поділ будинковолодіння АДРЕСА_1, а саме,

- виділити позивачу ОСОБА_5:

І. у житловому будинку: 1) на першому поверсі будинку такі приміщення: а) коридор І, площею 4,7 кв. м; б) кухню ІІ, площею 5,7 кв. м; в) кладову ІІІ, площею 2,6 кв. м; г) коридор 1-1, площею 10,2 кв. м; ґ) житлову кімнату 1-5, площею 12,7 кв. м; д) житлову кімнату 1-4, площею 22,8 кв. м (всього приміщень на першому поверсі житлового будинку площею 58,7 кв. м); 2) в підвалі будинку: а) приміщення підвалу ІV, площею 10,0 кв. м; б) приміщення підвалу V, площею

13,5 кв. м (всього приміщень підвалу площею 23,5 кв. м).

ІІ. Господарські будівлі та дворові споруди: сарай "В"; кладову "Г"; вбиральню "Д"; частину відмостки площею 10,76 кв. м; частину огорожі №1-2, 47,29 м.

Вказане складатиме 62,54 % ідеальної частки будинковолодіння.

- виділити відповідачу ОСОБА_4:

І. у житловому будинку: 1) на першому поверсі будинку такі приміщення: а) житлову кімнату 1-2, площею 14,1 кв. м; б) житлову кімнату 1-3, площею

22,5 кв. м (всього приміщень на першому поверсі житлового будинку площею 36,6 кв. м).

ІІ. Господарські будівлі та дворові споруди: літню кухню "Б"; частину відмостки площею 7,74 кв. м; частину огорожі №1-2, 15,91 м.

Вказане складатиме 36,27 % ідеальної частки будинковолодіння.

Колодязь "К", що складає 1,19% ідеальної частки будинковолодіння - залишено у спільному користуванні.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2 385,00 грн компенсації за відхилення від ідеальних часток будинковолодіння.

Визначено також кожній із сторін користуватись частиною горища, що розташована над приміщеннями виділеними їй на першому поверсі будинку.

ОСОБА_5 влаштувати на горищі перегородку із легких будівельних матеріалів (відповідно до табл. №5 додатку до висновку експертизи).

Обом сторонам влаштувати окремі вводи з вузлами обліку від мереж електро-, та газопостачання.

ОСОБА_5: замурувати існуючий дверний проріз у коридорі І, площею 4,7 кв. м та влаштувати новий дверний проріз у віконному отворі, ззовні влаштувати сходову площадку для входу у виділені приміщення; замурувати дверний проріз, що з'єднує приміщення 1-1 (коридор) та 1-2 (житлова кімната); замурувати дверний проріз, що з'єднує приміщення 1-4 (житлова кімната та 1-3 (житлова кімната).

ОСОБА_4 для входу у виділені приміщення будинку влаштувати прибудову веранди розміром 2,55 м х 3,23 м, для входу в приміщення 1-2 з віконного прорізу влаштувати дверний проріз, а для освітлення житлової кімнати 1-2 влаштувати новий віконний проріз в стіні бокового фасаду будинку.

Вказані роботи сторонам проводити відповідно до вимог закону, як щодо отримання відповідних дозволів на проведення реконструкції, чинних будівельних норм та правил, так і інших вимог законодавства (а. с. 18-26).

Цим же рішенням встановлено, що будівництво вказаного будинковолодіння розпочато ОСОБА_11 на підставі рішення від 04 червня 1970 року

№185 виконавчого комітету Самбірської міської ради депутатів трудящих на земельній ділянці, що виділена йому для цього будівництва площею 560 кв. м. Вказане будинковолодіння у такому вигляді, як і на даний час, було прийнято в експлуатацію згідно акту прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 08 квітня 1992 року уповноваженої комісії та рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради депутатів трудящих від 23 квітня 1992 року

№ 268 "Про прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків". Цим рішенням затверджено акт прийняття в експлуатацію зазначеного житлового будинку на забудовника ОСОБА_11, який на той час помер, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2

Після прийняття в експлуатацію будинковолодіння, на підставі рішення виконкому було видане свідоцтво про право власності на нього в цілому на померлого ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1

16 вересня 1992 року видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину будинковолодіння на ОСОБА_8, померлу 17 жовтня 2012 року, - дружину померлого, як на частку у спільному майні подружжя. Інша 1/2 частки відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 16 вересня 1992 року (2604-12) та 09 жовтня 1992 року була розподілена між спадкоємцями за законом померлого ОСОБА_11 першої черги в рівних частках, а саме по 1/8 частині будинку між дружиною та трьома доньками: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_4,

20 березня 1993 року ОСОБА_8 та ОСОБА_12 подарували свої 2/8 частки ОСОБА_4 та їй стало належати 3/8 частки будинковолодіння.

02 квітня 2008 року ОСОБА_8 подарувала іншу належну їй 1/2 частку будинковолодіння позивачу ОСОБА_5

03 листопада 2009 року ОСОБА_10 подарувала позивачу ОСОБА_5 свою 1/8 частку будинковолодіння та ОСОБА_5 набула у власність всього 5/8 спірного будинковолодіння.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту (стаття 16 ЦК України).

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Власник порушеного права може скористатися способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема: про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво; про відшкодування витрат на будівництво, здійснене на земельній ділянці, яку особі не було відведено; про знесення самочинно збудованого нерухомого майна; про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову; про стягнення витрат, пов'язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

На підставі статтей 10, 60, 61 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про відшкодування витрат на будівництво за недоведеністю цих позовних вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 не надано належних і допустимих доказів того, що вона та її чоловік особисто побудували спірні господарські будівлі, а надані товарно-транспортні накладні про придбання цементу, платіжна квитанція про придбання вапна, та накладна і квитанції про придбання цегли не доводять особистого зведення господарських будівель ОСОБА_4 та понесених нею у зв'язку з цим витрат.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, поданої ОСОБА_6, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладені у позовній заяві суд апеляційної інстанції надав належну оцінку. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.