розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" на постанову апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2018 року у складі суддів: Кухаря С. В., Кримської О. М., Гончар М. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 працював у структурному підрозділі "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" машиністом бульдозеру 6 розряду. 28 вересня 2017 року він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки. Наказом № 835/ос від 05 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звільнили з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. Вказував, що його звільнення відбулося з порушенням гарантій визначених частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Посилаючись на викладені обставини просив поновити його на роботі у структурному підрозділі "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на посаді машиніста бульдозера 6 розряду та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42 031 грн 44 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звільнення ОСОБА_4 05 жовтня 2017 року, особливий період в Україні вже не діяв, тому у роботодавця були відсутні підстави для застосування гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 серпня 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 835/ос від 05 жовтня 2017 року ПАТ "Українська залізниця" про звільнення ОСОБА_4 з посади машиніста бульдозера 6 розряду на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді машиніста бульдозера 6 розряду ПАТ "Українська залізниця" в підрозділі "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця". Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 79 612 грн 96 коп. з врахуванням обов'язкових зборів та платежів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частиною третьою статті 119 КЗпП України. Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця"

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції, судом не дотримано вимог законодавства, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. Військовий стан в Україні не оголошувався, деякий час діяв передбачений Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" (2232-12) особливий період.На момент укладення ОСОБА_4 контракту із Збройними Силами України особливий період у країні не діяв, тому позивач не мав права на отримання гарантій та компенсацій згідно з частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

(2) Позиція ОСОБА_4 - позивача у справі

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначила про те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача було незаконним. Згідно умов контракту від 28 вересня 2017 року, його укладено під час дії особливого періоду. Всі ці обставини та надані документи були належним чином досліджені апеляційним судом та в результаті системного аналізу норм чинного законодавства суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність та дію особливого періоду на час виникнення спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення відповідачем поняття та строку дії особливого періоду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що ОСОБА_4 працював у структурному підрозділі "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" машиністом бульдозеру 6 розряду.

28 вересня 2017 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1126 та ОСОБА_4 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

За умовами вказаного контракту позивач добровільно вступив на військову службу за контрактом і взяв на себе зобов'язання протягом дії контракту проходити військову службу на посадах осіб рядового складу.

Наказом структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" № 835/ос від 05 жовтня 2017 року машиніста бульдозера 6 розряду ОСОБА_4 звільнено за пунктом 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу за контрактом.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Із змісту вказаної норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про оборону України" (1932-12) , Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" (2232-12) , Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьоюта четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 "Щодо дії особливого періоду" та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року (189/2014) , констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України "Про Раду Національної безпеки та оборони України" кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Судами встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на три роки.

Зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, вірно виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.