розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 рокув складі суддів: Вінніченка Б. Б., Сіренка Ю. В. та Храпка В. Д.,

У вересні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі майна у власність банку.

На обґрунтування вимог посилались на те, що 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5, був укладений кредитний договір № 11200980001, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 88 000 доларів США на строк з 20 серпня 2007 року до 18 серпня 2017 року.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачеві кредит, в розмірі та строки передбачені кредитним договором.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором про надання кредиту, іпотекодавець ОСОБА_5 за договором іпотеки № 61526 від 20 серпня 2007 року передав у заставу нерухоме майно, а саме: цілий житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекадавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ "УкрСиббанк".

8 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ "УкрСиббанк", останнім передано ПАТ "Дельта банк". Такі обставини підтверджується договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконав, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору. У зв'язку з не виконанням своїх зобов'язань, станом на 31 липня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість відповідно до наданого розрахунку у сумі: 2 871 173,58 грн.

На підставі наведеного, позивач просив в рахунок погашення заборгованості в сумі 2 871 173,58 грн. за кредитним договором № 11026084000 від 7 серпня 2006 року звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_5, шляхом визнання права власності за ПАТ "Дельта Банк".

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що положенням іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є виключно позасудовим способом урегулювання спору.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками та виходив з того, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення за вказаними іпотечним договором здійснюється самими сторонами договору в позасудовому порядку, тому в даному випадку права банку в судовому порядку в не можуть бути захищені в такий спосіб.

26 жовтня 2018 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Верховного Суду з касаційної скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 року 2018 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані рішення прийняті судами з порушенням процесуального та матеріального права, оскільки, на думку заявника, в разі встановлення в договорі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно, останній вправі вимагати застосування такого способу звернення стягнення в судовому порядку.

03 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", в якому ОСОБА_5 та ОСОБА_4 просили суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки останні ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права та відповідають правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду № 14-38 цс 18.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" та матеріали справи Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї касаційної скарги з огляду на таке.

Під час розгляду справи суди установили, що 20 серпня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступник АТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5, було укладено кредитний договір № 11200980001, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 88 000,00 доларів США на строк з 20 серпня 2007 року до 18 серпня 2017 року.

Відповідно до норм статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та АПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ "УкрСиббанк" передає (відступає) АТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ "Дельта Банк" замінює АТ "УкрСиббанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ "УкрСиббанк" до АТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до АТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість АТ "УкрСиббанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором про надання кредиту № 11026084000 іпотекодавець ОСОБА_5 за договором іпотеки № 61526 від 20 серпня 2007 року передав у заставу рухоме майно: цілий житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належить Іпотекадавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія № НОМЕР_1), виданого 30 березня 2006 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради на реєстровий № 1230 що зареєстрований приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В. Я. на підставі договору про поділ нерухомого майна від 25 квітня 2006 року реєстровий № 1580, що зареєстрований приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В. Я. та зареєстрованого Комунальним підприємством "Черкаське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" 28 квітня 2006 року у реєстрову книгу № 82 за реєстровим номером № 924.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рішенням загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" змінено назву на ПАТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ "УкрСиббанк". 08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ "УкрСиббанк", останнім передано ПАТ "Дельта банк". Такі обставини підтверджується договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 31 липня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість відповідно до наданого розрахунку у сумі: 2 871 173,58 грн.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України (435-15) , Законом України "Про іпотеку" (898-15) та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до положень статей 11, 525 та 629 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (статті 1054 та 1055 ЦК України), а також іпотечний договір, який має бути нотаріально посвідченим (статті 3 та 18 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до статей 1054 та 1056-1 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, розмір яких визначається в договорі.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, в контексті положення частини 2 статті 1054 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів. Відповідний обов'язок боржника щодо повернення кредитору на його вимогу суми боргу зі сплатою процентів встановлений частиною 2 статті 625 ЦК України.

При цьому відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 610 та 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пенею, згідно зі статтею 549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (стаття 550 ЦК України), а також така пеня підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (стаття 624 ЦК України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку", визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Нормою статті 3 вказаного закону передбачено, що іпотека виникає на підставі договору. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, зі змісту положень положення статей 33, 36, 37 та 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376 та 392 ЦК України можна зробити висновок про те, що законодавець визначає три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року а справі № 6-1219цс16, від 30 березня 2016 року в справі №6-1851цс15, а також у постановах Великої Плати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 14-38 цс 18 (№760/14438/15-ц) та від 23 травня 2018 року в справі № 12-33 зг 18 (№916/5073/15).

Суди під час розгляду цієї справи установили, що відповідно до іпотечного договору рішення про обрання способу звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки приймається не судом, а іпотекодержателем, яке закріплюється в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідним застереженням в іпотечному договорі. Змістом цього пункту договору також закріплено, що при обранні такого способу звернення стягнення в іпотекодержателя є безумовне право на здійснення реєстрації права власності за собою на предмет іпотеки на підставі положень пункту 12.3 договору, незалежно від претензій іпотекодавця.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що оскільки за положеннями укладеного між сторонами іпотечного договору розрізняється декілька способів звернення стягнення, які є самостійними та не пов'язаними один з одним, а саме: за рішенням суду та в позасудовому порядку, вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем є позасудовим способом захисту, який не підлягає вирішенню в судовому порядку.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального права та повністю відповідають правовим висновкам щодо правильності застосування судами норм статей 36- 39 Закону України "Про іпотеку", які неодноразово наводились в постановах як Верховного Суду України, так і ВеликоїПалати Верховного Суду, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права є неприйнятними.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.