розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2017 року у складі судді Ропинич О. В. та рішення апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5", тип та назву якого змінено на приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" (далі - ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - приватне акціонерне товариство "Європейський страховий союз" (далі - ПрАТ "Європейський страховий союз", страхова компанія), вимоги якого уточнило під час розгляду справи та просило стягнути з відповідача різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди у розмірі 51 596,10 грн, витрати за проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 1107 грн та 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 07 грудня 2015 року на вул. Олімпійська у м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) з участю автомобіля "Scoda Octavia" А-7, державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" під керуванням водія ОСОБА_7 та автомобіля "ВАЗ" 21114, державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 було застраховано в

ПрАТ "Європейський страховий союз", терміном дії з 19 серпня 2015 року по 18 серпня 2016 року.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 1069 від 03 червня 2016 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. ф. М. С. Бокаріуса, встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Scoda Octavia" А-7, державний номер НОМЕР_1 складає 90 352,47 грн, до якої входить: вартість ремонтно-відновлювальних робіт, вартість необхідних для ремонту матеріалів та вартість складових при ремонтуванні. Вартість послуг з проведення зазначеного автотоварознавчого дослідження складає 1107 грн.

Відповідно до акту виконаних робіт від 22 березня 2016 року, вартість відновлювального ремонту становить 75 300 грн. Страховою компанією на користь позивача виплачено 23 703,90 грн страхового відшкодування, різниця між фактичним розміром шкоди, завданою позивачу, та страховим відшкодуванням складає 51 596,10 грн, яку позивач просив стягнути в судовому порядку з винної у ДТП особи.

Крім того, внаслідок пошкодження майна, позивачу завдано моральну шкоду на суму 10 000 грн, оскільки виникли проблеми з перевезенням персоналу підприємства позивача та наслідки, що з цього впливають.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди в сумі 51 596,10 грн та 1107 грн витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з відповідача, як з заподіювача шкоди, на користь позивача, як власника транспортного засобу, пошкодженого у ДТП, підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком.

Позовні вимоги в частині відшкодування витрат позивача по оплаті проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 1107 грн. підлягають задоволенню, оскільки є фактичними витратами позивача, пов'язаними з завданою позивачу матеріальною шкодою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який керував транспортним засобом.

У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено, шляхом його скасування в частині стягнення з відповідача 1107 грн витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та у задоволенні цих вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач за власний рахунок відремонтував пошкоджений відповідачем автомобіль на суму 75 300 грн, і заявлені ним у справі вимоги на суму 51 596,10 грн враховують отримане страхове відшкодування у розмірі 23 703,90 грн, - за своїм змістом є збитками від вимушеного ремонту, а не повна вартість автомобіля. Оскільки у рахунку-фактурі та в акті виконаних робіт, на підставі яких позивач сплатив за відновлювальний ремонт автомобіля, вказана вартість саме пошкоджених фар, заперечення відповідача стосовно завищеної вартості, яка була використана у досудовому висновку спеціаліста № 1069 від 03 червня 2016 року підлягають відхиленню. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду про відшкодування матеріальної шкоди є законним і обґрунтованим.

Щодо стягнення з відповідача 1107 грн, витрат які позивач поніс на проведення експертного автотоварознавчого дослідження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у даній справі судова експертиза не призначалася і не проводилася, тому сплачені позивачем 1107 грн спеціалісту-автотоварознавцю не є судовими витратами, які підлягають відшкодуванню на підставі процесуального закону. Не є вказана сума й збитками, оскільки необхідність цих витрат не доведена і судом цей висновок спеціаліста при вирішенні спору не застосовувався.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5,посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення та відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами не враховано, що те, що сума збитку, яка підлягає відшкодуванню не враховує коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, чим порушено норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) . В даному випадку фізичний знос має бути розраховано при вирахуванні матеріального збитку, оскільки вартість матеріального збитку розраховувалась відносно транспортного засобу, яке не зняте з виробництва.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказуючи на неможливість стягнення коштів з власника транспортного засобу або на можливість такого стягнення лише в разі перевищення ліміту (50 000 грн), одночасно ухвалив протилежне цим висновкам рішення і задовольнив позовні вимоги позивача, не врахувавши, що страхова виплата позивачу була виплачена страховою компанією у меншому розмірі, ніж ліміт страхування.

Під час розгляду справи суди прийняли до уваги неналежний доказ - постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення, оскільки вказана постанова належним чином не завірена. Доказів виплати позивачу страхового відшкодування не надано.

Під час апеляційного розгляду справи представник позивача надав апеляційному суду копію рахунку-факури від 12 лютого 2015 року про оплату 75 300 грн без ПДВ. Апеляційний суд прийняв до уваги даний доказ, як доказ факту оплати ремонту, тобто долучив до матеріалів справи доказ, який не надавався суду першої інстанції. Поважних причин ненадання цього доказу в суді першої інстанції позивачем не наведено та необґрунтовано. Отже, суд першої інстанції ухвалив рішення без доказу оплати проведених ремонтних робіт, що є порушенням принципу змагальності сторін, а апеляційний суд прийняв новий доказ без поважних причин, чим порушив вимоги процесуального судочинства та межі апеляційного розгляду справи.

Судами не надано належної оцінки доказам, які містять розрахунки суми матеріального збитку. Не враховано, що між актом виконаних робіт ФОП ОСОБА_9 та калькуляцією у висновку автотоварознавчого дослідження від 03 червня 2016 року №1069 є суттєві розбіжності. Ціна на запчастині в акті по всім позиціям перевищує ціни, наведених у висновку. У висновку сума матеріального збитку визначена з урахування коефіцієнту фізичного зносу та складає 58 650,71 грн. Судами не надано правової оцінки цьому документу, не вказано підстав, за яких цей висновок неможливо вважати належним доказом у справі. До вказаного висновку у відповідача було лише одне зауваження, а саме відносно ціни на фари автомобіля, яка була зазначена у розмірі 13 176,02 грн за кожну та передбачала встановлення ксенонових фар, при тому, що у комплектації цього авто було встановлено з заводу виробника галогенові, а не ксенонові фари, ціна яких значно нижча.

Так, у наданому акті виконаних робіт від 22 березня 2016 року ціна кожної з фар автомобіля складає 4 350 грн, замість вказаної у висновку від 01 червня 2016 року ціни у розмірі 13 176,02 грн. Саме цю суму (4 350 грн) було сплачено позивачем за кожну пошкоджену фару згідно акту виконаних робіт. Тобто, у висновку №1069 від 01 червня 2016 року невірно вказано комплектацію автомобіля, а отже помилково вказано і ціну на фари. Всього сума вартості двох замінних фар авто, згідно висновку складає 26 352,04 грн, замість сплачених фактично 8 700 грн. Різниця складає 17 652,04 грн.

Заявник посилається на те, що при врахуванні коефіцієнту фізичного зносу, розрахованого у висновку автотоварознавчого дослідження, матеріальний збиток складає 49 083,34 грн. Оскільки самепомилка експерта при встановленні комплектації автомобіля призвела до помилки у калькуляції та загальній сумі матеріального збитку, заявник вважає, що сума 49 083,34 грн, яка складена на підставі наданого суду позивачем висновку і є сумою матеріального збитку, з якою він погоджується.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому у цій частині не переглядається колегією суддів в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом положень статті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пункту 1 частини другої статті 22 ЦК Українивизначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187, 1188 ЦК України.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 ЦК Українимає відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом статті 1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, яка мала певну зношеність, зокрема автомобіля, було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

З урахуванням наведеного, правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці.

Страховиком ПрАТ "Європейський страховий союз" визначено позивачу страхове відшкодування в сумі 23 703,90 грн, відповідно до звіту № 11/2016 дослідження спеціаліста автотоварознавця від 15 січня 2016 року, зробленого на замовлення ПрАТ "Європейський страховий союз", з відрахуванням суми податку на додану вартість у розмірі 4940,78 грн та франшизи 1000 грн. Вказана сума визначена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні.

За виконання ремонтних робіт пошкодженого автомобіля, позивач, відповідно до акта виконаних робіт від 22 березня 2016 року сплатив на користь ФОП ОСОБА_9, на підставі укладеного з ним договору про надання послуг від 29 грудня 2015 року, фактичну вартість ремонту в розмірі 75 300 грн, що підтверджено відповідною квитанцією.

Установивши, що вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з ОСОБА_5, як з винної особи на користь позивача різницю між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням.

Доводи касаційної скарги про необхідність визначення розміру збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу є необгурнтованими, оскільки за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна. В даному випадку судами вирішено спір не про стягнення повної вартості автомобіля, а щодо стягнення сплаченої позивачем реальної вартості виконаних робіт по відновлювальному ремонту, пошкодженого з вини відповідача транспортного засобу.

Посилання у касаційній скарзі на те, що у даному випадку при визначенні матеріального збитку має бути враховано фізичний знос, оскільки транспортний засіб позивача не знятий з виробництва, а неврахування такого зносу можливе лише при використані нових вузлів, деталей, комплектуючих частин іншої модифікації, які випускаються взамін знятих з виробництва, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених вище норм матеріального права і їх змістом.

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що заподіяна позивачу майнова шкода не перевищує ліміт відповідальності ПрАТ "Європейський страховий союз" як страховика, тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу, оскільки страхова компанія розрахувала та виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, тому у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки, як посилається відповідач, є меншими від ліміту відповідальності.

Посилання заявника на необґрунтоване прийняття апеляційним судом як доказу рахунку-фактури від 12 лютого 2015 року є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, лише в рамках спростування доводів апеляційної скарги відповідача щодо недоведення факту оплати позивачем вартості ремонту, звернув на нього увагу, як додаткове підтвердження факту здійснення позивачем вартості ремонту в розмірі 75 300 грн, який і так був встановлений судом першої інстанції на підставі акту виконаних робіт від 22 березня 2016 року та відповідної квитанції.

Доводи касаційної скарги щодо прийняття судами до уваги неналежного доказу - постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення в силу відсутності належним чином її завіреної копії є безпідставними та не спростовують висновки судів про покладення на відповідача відповідальності за завдану шкоду, оскільки його вина у вчиненні ДТП, внаслідок якого пошкоджено належний позивачу автомобіль, є встановленою, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована.

Доводи касаційної скарги щодо розбіжностей у розрахунках суми матеріального збитку між актом виконаних робіт ФОП ОСОБА_9 та калькуляцією у висновку автотоварознавчого дослідження від 03 червня 2016 року №1069, є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки при вирішенні даного спору та визначенні розміру матеріального збитку суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не керувався висновком автотоварознавчого дослідження від 03 червня 2016 року №1069, а виходив з фактичної вартості виконаних робіт по відновлювальному ремонту та необхідних запчастин, сплаченої позивачем за актом виконаних робіт, у якому, зокрема зазначено суму вартості саме пошкоджених фар у розмірі 4350 грн (за кожну), а не 13 176,02 грн, як посилається відповідач.

За своїм змістом доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним в апеляційній скарзі відповідача, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких ґрунтовно виклав у мотивувальній частині постановленої ним ухвали.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суд першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2017 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року залишити без змін.