розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року у складі судді Ходаківського М. П. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, в якому просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва-житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться на земельних ділянках, розташованих в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Позов мотивовано тим, що відповідачі є власниками споруд, розташованих в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які збудовані самовільно, всупереч вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності без дотримання вимог щодо інсоляції та природного освітлення, зокрема висота огорожі відповідачів є глухою та становить більше 3-х метрів. Діями відповідачів порушуються права позивача як власника суміжної земельної ділянки, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з позовом та просив відновити становище, яке існувало до початку проведення будівельних робіт.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2015 року замінено позивача на його правонаступника ОСОБА_4, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_8 привести у відповідність із вимогами пункту 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, огорожу, що розмежовує земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3, та м. АДРЕСА_4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що огорожа, яка розмежовує земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3, та м. АДРЕСА_5, не відповідає вимогам пунктом 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, а також ця огорожа може нести загрозу здоров'ю та життю мешканцям вказаних домоволодінь.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з позовом про знесення самочинного будівництва наділений повноваженнями звертатися відповідний державний орган місцевого самоврядування, але такий позов в контексті даної справи не пред'явлено. Позов про знесення самочинного будівництва може бути пред'явлено і іншою особою, права якої порушено цим самочинним будівництвом. Разом з тим, позивач не конкретизував, які конкретно самовільно збудовані об'єкти нерухомості підлягають знесенню, за який рахунок та яким чином порушені його права.

Частково задовольняючи позов та зобов'язуючи відповідачів привести у відповідність із вимогами п. 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, огорожу, що розмежовує земельні ділянки сторін, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач та його правонаступник таких позовних вимог не пред'являли і суд про це не просили, що не відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства та є підставою для скасування судового рішення. Після проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи та складання висновку від 09 вересня 2015 року, яким встановлено невідповідність огорожі, що розмежовує земельні ділянки, вимогам пункту 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", позивач позовні вимоги не уточнював та не змінював.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги та не надали оцінки висновкам судової будівельно-технічної експертизи, яким встановлено, що огорожа з боку земельної ділянки АДРЕСА_12, яка огороджує земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_13, може нести загрозу здоров'ю та життю як мешканцям земельної ділянки АДРЕСА_11 так і мешканцям домоволодіння за адресою: АДРЕСА_14

Заявник посилається на те, що в прохальній частині позову позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зобов'язання відповідачів знести самочинне будівництво - житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться на земельних ділянках, розташованих за адресою: АДРЕСА_15. Оскільки позивач в прохальній частині не робив будь-яких винятків щодо певних об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_15, то позовні вимоги не потребували подальшої конкретизації.

Судовий експерт шляхом візуального спостереження встановив, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Севастопольська 65, не відповідають відомостям, зазначеним в правовстановлюючих документах, та ескізам, абрисам, планам земельної ділянки, поетажним планам та експлікаціям до них, що виготовлені згідно останніх проведених технічних інвентаризацій.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи у даній справі підтверджено, що збудовані відповідачами споруди становлять загрозу для життя та здоров'я, тобто діями відповідачів із самочинного будівництва були порушені право позивача на безпечні умови проживання та право на безпечне володіння та користування належним нерухомим майном.

Таким чином, позивач мав правові підстави для особистого звернення до суду з позовом про захист порушеного права, а суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення не застосував правові норми, які підлягали застосуванню, що призвело до постановлення незаконного рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Позивач, як власник домоволодіння по АДРЕСА_6 у м. Дніпропетровськ, звернувшись до суду з даним позовом, який підтримав його правонаступник, просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні його власністю, шляхом знесення самочинного будівництва - житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться на земельних ділянках, розташованих в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, власниками яких є відповідачі.

Позивач посилався на те, що відповідачі є власниками зазначених споруд, які збудовані самовільно, всупереч вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності без дотримання вимог щодо інсоляції та природного освітлення.

За змістом статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідачі є власниками земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а будинок, розташованій на ній, придбано на підставі нотаріально посвідченої угоди.

Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Під час розгляду справи, позивачем не доведено та не надано належних доказів порушення його прав, як власника домоволодіння по АДРЕСА_6 у м. Дніпропетровськ або як власника земельної ділянки за вказаною адресою, фактом знаходження і будівництва будівель на території сусіднього домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, власниками, якого є відповідачі. Не доведено тих обставин, що будівлі, які перебувають у домоволодінні відповідачів, створюють позивачу, як власнику іншого домоволодіння перешкоди у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Доказів самочинності будівництва у домоволодінні, власниками, якого є відповідачі матеріали справи не містять.

У справі було призначено проведення судової будівельно-технічної експертизи, у висновку, складеного за результатами її проведення, не встановлено відомостей і обставин з посиланням на відповідні приписи чинного законодавства про те, які саме права позивача та яким чином порушуються відповідачами у зв'язку з проведенням будівництва та наявністю будівель на належних їм земельних ділянках.

Доводи позивача про самовільність забудови земельної ділянки відповідачів - зведення на ній будівель всупереч вимогам чинного законодавства є недоведеними належними і допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 вересня 2015 року встановлено огорожа, яка розмежовує земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3, та м. АДРЕСА_7, не відповідає вимогам пунктом 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, а також ця огорожа може нести загрозу здоров'ю та життю мешканцям вказаних домоволодінь.

Разом з тим, будь-яких позовних вимог щодо приведення цієї огорожі у відповідність з вимогами 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", шляхом зобов'язання вчинення відповідних дій, позивачем не заявлялось, правове обґрунтування таких підстав не наводилось, після проведення експертизи позовні вимоги в суді першої інстанції не уточнялися та не змінювалися, у зв'язку чим, безпідставно були задоволені судом першої інстанції.

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, суд апеляційної інстанції виправив допущену судом першої інстанції помилку, скасувавши ухвалене ним рішення про задоволення позовних вимог, які не пред'являлися в суді першої інстанції, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з урахуванням їх змісту і меж.

Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову з підстав невстановлення та не доведення порушення прав позивача відповідачами та підстав для застосування обраного ним способу їх захисту, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги про наявність у нього права на звернення до суду з позовом про знесення будівництва вбачаються необґрунтованими, оскільки можливість такого звернення до суду не було обмежено, однак обставини, які б могли бути підставою для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог не підтвердились.

Доводи касаційної скарги щодо ненадання судами належної оцінкивисновкам судової будівельно-технічної експертизи є необґрунтованими, оскільки під час вирішення спору, в контексті заявлених позовних вимог і їх змісту, вказаному висновку надано належну оцінку та суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ним не підтверджуються вимоги позивача про знесення будівництва на земельній ділянці відповідачів, які він вважає самочинними. При цьому, позивач не обмежений у праві звернутися до суду, за наявності відповідних правових підстав з позовом про приведення огорожі (паркану), що розмежовує земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_8, та АДРЕСА_9, у відповідність із вимогами пункту 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 "Благоустрій території", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259.

Посилання у висновку судової будівельно-технічної експертизи на те, що зазначена вище огорожа може нести загрозу здоров'ю та життю, як мешканцям земельної ділянки АДРЕСА_10, так і мешканцям домоволодіння за адресою: м. АДРЕСА_5, за своїм змістом зводиться до припущень та не можуть бути безумовною підставою для застосування такого способу захисту, як знесення.

Аргументи касаційної скарги про відсутність необхідності конкретизувати позовні вимоги із зазначенням конкретних самочинних будівель, які підлягають знесенню, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про недоведеність заявлених позивачем вимог та факту порушення його прав, як власника суміжного домоволодіння.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.