розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Пилипчука О. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_5, як законного представника ОСОБА_6, треті особи: Крижопільська селищна рада Крижопільського району Вінницької області, служба у справах дітей Крижопільської районної державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу 08 жовтня 2014 року ОСОБА_5 разом із сином ОСОБА_6 добровільно вибули з квартири АДРЕСА_1 на постійне місце проживання в квартиру АДРЕСА_2, де проживають по сьогоднішній день.

Зазначає, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 в користуванні спірною квартирою, забезпечити вільний доступ до цієї квартири та передати ключі від вхідних дверей. Вказане рішення суду було виконано 17 березня 2016 року, незважаючи на це, відповідачі в квартиру не вселилися та проживають в іншому місці.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_4 просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1

В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено наявність підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК УРСР для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в зв'язку з відсутністю останньої за зареєстрованим місцем проживання без поважних причин більше шести місяців, з часу виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року. Водночас з урахуванням приписів Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року та статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", якими гарантовано правовий захист прав дітей та право дітей-членів сім'ї наймача користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем, відмовив у задоволенні вимог про визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи ОСОБА_4 про наявність підстав, для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням спростовані належним та допустимими доказами у справі, що є підставою для скасування рішення суду в частині задоволення вимог до ОСОБА_5

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, залишено поза увагою, що представник ОСОБА_5 у судовому засіданні не заперечив, що вона разом з сином більше двох років не проживає у спірній квартирі, а проживає в іншому місці. При цьому відсутні будь-які докази поважності причин відсутності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за вказаний період. Тому, відповідачі є особами, які втратили користування спірної квартирою, як такі що не проживають у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців. На думку позивача, висновок суду про захист прав неповнолітнього, не спростовує факт відсутності відповідачів у квартирі без поважних причин більше 6 місяців.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що між сторонами склалися спірні правовідносини щодо права користування квартирою АДРЕСА_1, які неодноразово були предметом розгляду в судовому порядку.

Зокрема, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від

З 15 червня 1999 року в цій квартирі була зареєстрована ОСОБА_5, яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 03 червня 1999 року по 08 жовтня 2014 року.

Від шлюбу з ОСОБА_4 народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з довідкою від 02 червня 2016 року, виданою виконавчим комітетом Крижопільської селищної ради Крижопільського району Вінницької області у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року задоволено позов ОСОБА_5 та зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, в користуванні квартирою АДРЕСА_1, забезпечити вільний доступ до цієї квартири та передати ключі від вхідних дверей.

Цим рішенням встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, що було підставою неодноразових звернень ОСОБА_5 до правоохоронних органів та суду, а також встановлено створення ОСОБА_4 ОСОБА_5 та неповнолітньому сину ОСОБА_6 . штучних перешкод у користуванні квартирою.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

17 березня 2016 року це рішення було виконане шляхом передачі ОСОБА_4 ОСОБА_5 одного ключа від вхідних дверей замка спірної квартири, що підтверджується актом державного виконавця Крижопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 17 березня 2016 року, складеного за участі державного виконавця, понятого ОСОБА_10, сторін ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з висновком Крижопільського відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 18 березня 2016 року про результати розгляду звернення ОСОБА_5 встановлено, що 17 березня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на ґрунті раніше неприязних відносин виникла суперечка, під час якої ОСОБА_4 вчинив щодо останньої дрібне хуліганство, а саме погрожував фізичною розправою, шарпав за верхній одяг. Вирішено винести ОСОБА_4 офіційне застереження та притягнути до відповідальності за статтею 173 КУпАП.

Установлено, що 29 травня 2016 року ОСОБА_5 звернулася до Крижопільського відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з повідомленням про те, що в одній із кімнат квартири АДРЕСА_1 відсутній замок, який вона раніше встановлювала, що підтверджується висновком Крижопільського відділення поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 30 травня 2016 року.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позову, оскільки викладені обставини, підтверджені доказами, які оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку, дають підстави для висновку, що причини відсутності ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1, 15 в смт. Крижопіль понад шість місяців з дня виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року є поважними, зумовлені тривалими неприязними стосунками з позивачем у справі ОСОБА_4, який перешкоджає вільному доступу відповідачів до квартири та створює умови, які утруднюють спільне проживання.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутні будь-які докази поважності причин відсутності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за вказаний період суду, не заслуговують на увагу, оскільки дії відповідача підтверджують, що остання не втратила інтересу до спірного житла, і спрямовує свої дії на захист прав та прав сина ОСОБА_6 на це житло.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що висновок суду про захист прав неповнолітнього, не спростовує факт відсутності відповідачів у квартирі без поважних причин більше 6 місяців, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" гарантовано правовий захист прав дітей та право дітей-членів сім'ї наймача користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Інші доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої, у нескасованій частині, та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої, у нескасованій частині, та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року, у нескасованій частині, та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.