Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 752/3112/15-ц
провадження № 61-24695св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року в складі судді Новак А. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" СлавкіноїМ. А. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу нікчемним та визнання права власності на квартиру.
Позовна заява мотивована тим, що 10 вересня 2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" продав, а ОСОБА_5 купив за 1 525 510 грн квартиру АДРЕСА_1. Вказував, що банк здійснив відчуження спірної квартири за ціною нижчою на 20 % від ринкової її вартості на момент продажу, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою для визнання цього правочину нікчемним. Укладення цього договору принесло суттєві та прямі збитки банку, що стало однією із причин визнання його неплатоспроможним. Так, постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", яким Славкіну М. А. призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".
На підставі викладеного ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М. А. просило визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 нікчемним та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено заявлених вимог, зокрема, що квартиру продано за ціною, яка нижче на 20 % від її ринкової вартості, а оскаржуваний правочин завдав банку суттєвих та прямих збитків.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що сторони бажали укласти спірний правочин і їхнє волевиявлення було вільним. На момент укладення договору купівлі-продажу будь-яких заборон на реалізацією банком свого права власності на майно не існувало. Належних доказів на підтвердження заниження ціни квартири та наявності наслідків у вигляді прямих збитків банку, які були б однією з підстав для визнання його неплатоспроможним, суду не надано.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір купівлі-продажу від 10 вересня 2014 року суперечить частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Оплату за спірну квартиру було здійснено у безготівковій формі, що суперечить договору купівлі-продажу. Суди залишили поза увагою доводи позивача про збитковість для банку оскаржуваного договору та неможливість внаслідок цього виконання грошових зобов'язань перед кредиторами.
У червні 2017 року ОСОБА_5, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивачем не доведено підстав для визнання договору купівлі-продажу нікчемним, зокрема укладення цього договору за ціною, яка на 20 % менше ринкової. Банк не вказав, виконання яких зобов'язань стало неможливим внаслідок укладення спірного правочину. Заявлені вимоги ґрунтуються на припущеннях.
15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що 10 вересня 2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., відповідно до умов якого ОСОБА_5 придбав у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" за 1 525 10 грн однокімнатну квартиру АДРЕСА_1
10 вересня 2014 року між сторонами договору підписано акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу квартири.
Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 "Про віднесення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", яким було призначено Славкіну М. А. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".
Представником відповідача суду надано висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, виготовлений 03 червня 2015 року, про проведення оціночно-будівельного дослідження, відповідно до якого вартість квартири АДРЕСА_1станом на 10 вересня 2014 року становила 1 880 988 грн.
Також представником відповідача надано звіт про незалежну оцінку ринкової вартості вказаної квартири, замовником якого було ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", відповідно до якого вартість спірної квартири станом на 05 вересня 2014 року становила 1 572 483 грн.
З метою визначення ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 на день укладення договору купівлі-продажу (на 10 вересня 2014 року) за клопотанням представника ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М. А. ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року по справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2016 року вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 10 вересня 2014 року становила 1 747 200 грн.
Згідно зі статтями 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суди встановили, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири сторони дотримали вимоги щодо письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення, повноваження представників сторін на його укладення не спростовано.
Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемними у тому числі, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
З урахуванням викладених норм матеріального права підставою віднесення договору до числа нікчемних правочинів є встановлення факту відчуження майна кредитної установи, що ліквідується, за ціною, що на 20 відсотків є нижчою або вищою від звичайних цін на таке майно.
Встановлено, що продаж квартири здійснено за ціною, яка є нижчою на 12,69 % від її вартості, визначеної судовою будівельно-технічною експертизою від 31 серпня 2016 року, яка проведена на підставі ухвали суду.
Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній а час розгляду справи судами прешої та апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Саме позивач зобов'язаний був довести, що ціна, за якою банк продав спірну квартиру, є нижчою за звичайну на цей вид майна на 20 %.
Представником позивача не надано суду доказів, які б підтверджували продаж банком спірної квартири за ціною, яка є нижчою на 20 % від звичайної її вартості на момент продажу, тому суд першої інстанції обґрунтовано не застосував пункт 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до спірних правовідносин.
Також позивачем не надано доказів, що внаслідок укладення оспорюваного правочину погіршилась ліквідність банку, що призвело до неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що належних доказів на підтвердження заниження ціни квартири та наявності наслідків у вигляді прямих збитків банку, які були б однією з підстав для визнання його неплатоспроможним, суду не надано.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що договір купівлі-продажу від 10 вересня 2014 року суперечить частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки позивача не надано суду доказів, які б підтверджували продаж банком спірної квартири за ціною, яка є нижчою на 20 % від звичайної її вартості на момент продажу, а також, що внаслідок укладення оспорюваного правочину погіршилась ліквідність банку.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення порядку розрахунку за спірну квартиру, оскільки кошти за цю квартиру у повному розмірі були сплачені банку 03 жовтня 2014 року, тобто до винесення Правлінням Національного банку України Постановою від 20 листопада 2014 року № 733 "Про віднесення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних".
Доводи касаційної скарги, що суди залишили поза увагою пояснення позивача про збитковість для банку оскаржуваного договору та неможливість виконання грошового зобов'язання перед кредиторами у межах вартості майна, за якою воно обліковувалося на балансі банку, не заслуговують на увагу, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної МариниАнатоліївни залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
В. С.Висоцька
В.В. Пророк