ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 640/4185/15-ц
провадження № 61-13988св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: військова частина А4104 Збройних Сил України, військова частина В0414 Збройних Сил України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Міністерство оборони України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини А4104 Збройних Сил України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року, ухвалене у складі судді Золотарьової Л. І., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Івах А. П., Пономаренко Ю. А., Шевченко Н. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до військової частини А4104 Збройних Сил України (далі - військова частина А4104), військової частини В0414 Збройних Сил України (далі - військової частини В0414), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Міністерство оборони України, про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову зазначила, що 5 вересня 2014 року у м. Харкові на перехресті вул. Командарма Корка із Харківською окружною дорогою відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного їй автомобіля марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням її чоловіка - ОСОБА_3, і автомобіля ГАЗ-66 без номерного знаку, під керуванням водія роти охорони 5 батальйону охорони військової частини ? польової пошти В0414 ОСОБА_2
Подія відбулася у зв`язку з порушенням підпункту "е" пункту 8.7.3 та пункту 8.10 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2, який виїхав на перехрестя на заборонений сигнал світлофора. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 4 грудня 2014 року його визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1, зазнав механічних пошкоджень; згідно з висновком автотоварознавчої експертизи вартість його відновлювального ремонту складає 127 315,88 гривень.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 керував автомобілем ГАЗ-66 без номерного знаку при виконанні службових обов`язків, просила стягнути у відшкодування майнової шкоди 127 315,88 гривень з військової частини А4104, якій підпорядкована військова частина ? польова пошта В0414, що не має статусу юридичної особи.
Також просила стягнути з військової частини А4104 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з переживаннями за здоров`я членів сім`ї, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також у зв`язку з пошкодженням автомобіля і неможливістю його експлуатувати тривалий час.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнено з військової частини А4104 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди, завданої у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, 127 315,88 гривень, у відшкодування моральної - 7 000 гривень та 885,60 гривень - у відшкодування витрат на проведення автотоварознавчого дослідження. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту настання дорожньо-транспортної пригоди з вини водія роти охорони військової частини В0414 - ОСОБА_2, у зв`язку з чим поклав відповідальність за завдану позивачу майнову і моральну шкоду на військову частину А4104, якій підпорядкована не маюча статусу юридичної особи військова частина - польова пошта В0414.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року апеляційну скаргу військової частини А4104 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про покладення відповідальності за завдану позивачу майнову і моральну шкоду на військову частину А4104, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2016 року військова частина А4104 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просиларішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що рядовий ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині - польовій пошті В0414 і у службових правовідносинах з військовою частиною А4104 не перебував, тому немає правових підстав для покладення на цю військову частину обов`язку відшкодувати завдану позивачу майнову і моральну шкоду.
Автомобіль ГАЗ-66 без номерного знаку, яким керував ОСОБА_2, на момент дорожньо-транспортної пригоди на обліку військової частини А4104 не перебував, а був закріплений за військовою частиною А1912, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги.
Вважає, що позивач не підтвердила завдання їй моральної шкоди і не обґрунтувала, у чому остання полягає, а суди попередніх інстанцій належним чином не мотивували стягнення відшкодування цієї шкоди саме у розмірі 7 000 гривень.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2016 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначила про безпідставність її доводів. Зазначила, що військова частина В0414 не має статусу юридичної особи, тому не наділена цивільною процесуальною правоздатністю та дієздатністю і не може бути відповідачем у суді. На момент дорожньо-транспортної пригоди військовослужбовці військової частини В0414 входили до списків особового складу військової частини А4104, тому вона є належним відповідачем. Зазначила, що ОСОБА_2 за дорученням командира військової частини А4104 транспортував автомобіль ГАЗ-66 без номерного знака до цієї військової частини, тобто правомірно ним володів при виконанні своїх службових обов`язків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою цього суду від 3 жовтня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 вересня 2014 року у м. Харкові на перехресті вул. Командарма Корка із Харківською окружною дорогою відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, і автомобіля ГАЗ-66 без номерного знаку, під керуваннямводія роти охорони військової частини - польової пошти В0414 ОСОБА_2
Власником автомобіля марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1, є дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 4 грудня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а саме у порушенні підпункту "е" пункту 8.7.3 та пункту 8.10 Правил дорожнього руху України.
Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 10335 від 4 грудня 2014 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1, який зазнав пошкоджень у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, складає 127 315,88 гривень.
Оцінивши лист Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 7 листопада 2014 року № 1962 і витяг з наказу командира 5 батальйону охорони (військова частина В0414) від 29 серпня 2014 № 15, суди встановили, що водія роти охорони військової частини - польової пошти В0414 ОСОБА_2 та ще чотирьох військовослужбовців відряджено з 29 серпня 2014 року до військової частини А1912 (м. Умань Черкаської області) для отримання техніки згідно з нарядом від 22 серпня 2014 року № 965 командира військової частини А0119 (Центральне автомобільне управління Збройних Сил України, м. Київ).
Відповідно до витягів з наказів командира 5 батальйону охорони військової частини В0414 № 17 від 1 вересня 2014 року, № 20 від 4 вересня 2014 року та № 22 від 6 вересня 2014 року термін відрядження ОСОБА_2 та інших військовослужбовців продовжений з 1 вересня 2014 року до 6 вересня 2015 року.
Також суди встановили, що на підставі наряду від 22 серпня 2014 року № 965 військовослужбовці військової частини В0414 отримали у військовій частині А1912 два автомобіля ГАЗ-66 з заводськими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Зазначені автомобілі прямували з військової частини А1912 до військової частини В0414 для її укомплектування за найкоротшим шляхом без складання конкретного маршруту; справність вказаних автомобілів перевірена начальником контрольно-технічного пункту військової частини А1912 згідно з подорожніми листами від 6 вересня 2014 № 139 та № 142.
Відповідно до наряду від 22 серпня 2014 року № 965 одержувачем автомобілів ГАЗ-66 з заводськими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 є військова частина А4104 (м. Чугуїв). Подорожній лист № 139 за напрямком руху Умань-Чугуїв виданий водію ОСОБА_2 військовою частиною А4104.
Солдат ОСОБА_2, який керував автомобілем ГАЗ-66 без номерного знака у момент дорожньо-транспортної пригоди, призваний за мобілізацією і проходив на час розгляду справи судами попередніх інстанцій військову службу у військовій частині ? польовій пошті В0414 на посаді водія.
Військова частина ? польова пошта В0414 територіально розміщується на території військової частини А4104 (мікрорайон Авіатор у м. Чугуєві Харківської області).
З довідки начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 15 червня 2015 року і довідки начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 24 липня 2015 року суди встановили, що військова частина ? польова пошта В0414 (код 26613533) у період з 11 серпня 2014 року по 19 грудня 2014 року перебувала у складі Повітряних Сил Збройних Сил України та підпорядковувалась військовій частині А4104; так як військова частина польова пошта В0414 сформована на особливий період, вона не має статусу юридичної особи і довідка про реєстрацію у ЄДРПОУ їй не видавалась.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців військова частина польова пошта В0414 у реєстрі не значиться; ця військова частина має печатку і код 26613533, який є її порядковим кодом військової частини, юридичної адреси не має. Військова частина А4104 зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і має код 07785381.
З довідки командира військової частини А4104 суди встановили, що на підставі директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 26 липня 2014 року військову частину В0414 поставлено на усі види забезпечення військової частини А4104; на підставі директиви Генерального штабу Збройних сил України від 8 грудня 2014 року військову частину В0414 знято з усіх видів забезпечення військової частини А4104.
Оцінивши витяг із наказу командира військової частини А4104 від 18 грудня 2014 року № 257 суди також встановили, що особовий склад військової частини польова пошта В0414 з 18 грудня 2014 року виключено із списків особового складу військової частини А4104, усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження служби до військової частини А0501.
На підставі таких доказів суди встановили, що особовий склад військової частини польова пошта В0414, у тому числі водій ОСОБА_2, станом на день дорожньо-транспортної пригоди - 5 вересня 2014 року - входив до особового складу військової частини А4104.
Також судами встановлено, що автомобіль марки Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_1, і автомобіль ГАЗ-66 без номерного знаку не були застраховані і жодних страхових виплат у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що мала місце 5 вересня 2014 року, ОСОБА_1 не отримувала.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Системний аналіз положень статей 1166, 1167, 1172, 1187, 1188 глави 82 ЦК України, яка регулює правовідносини з відшкодування шкоди, свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а також правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Разом з тим, зміст положень глави 82 ЦК України (435-15) свідчить, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Статті 1172, 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб, і, у передбачених цими статтями випадках, обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу.
Стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України).
Одночасно, стаття 1172 ЦК України встановлює, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Таким чином, не є суб`єктом, відповідальним за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності перед потерпілим за таку шкоду особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків перед особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди або інша правова підстава) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується з частиною першою статті 1172 ЦК України та частиною другою статті 1187 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема, на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби, а також поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Встановивши, що на момент дорожньо-транспортної пригоди винна у її настанні особа - ОСОБА_2 - виконував свої службові обов`язки водія роти охорони 5 батальйону охорони військової частини ? польової пошти В0414, яка не є юридичною особою і у цей період перебувала у підпорядкуванні військової частини А4104, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно поклав обов`язок з відшкодування завданої позивачу майнової і моральної шкоди на військову частину А4104. Розмір відшкодування майнової шкоди суди обґрунтовано визначили з висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 10335 від 4 грудня 2014 року, який відповідачами не спростований.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановивши, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди належний ОСОБА_1 автомобіль пошкоджено, її чоловіку і його матері завдано тілесних ушкоджень, у добровільному порядку відповідач відшкодування завданої майнової шкоди не виплатив, що змусило відшуковувати кошти на ремонт транспортного засобу, тривалий час унеможливило його експлуатацію та призвело до вимушених змін у житті позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з військової частини А4104 моральної шкоди, розмір відшкодування якої суд першої інстанції визначив із засад розумності та справедливості.
Доводи заявника про те, що рядовий ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині В0414 і у службових правовідносинах з військовою частиною А4104 не перебував, тому немає правових підстав для покладення обов`язку з відшкодування завданої позивачу майнової і моральної шкоди на військову частину А4104, касаційний суд відхиляє.
Згідно зі статтею 28 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій, цивільну процесуальну правоздатність, під якою розуміється здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи, мають фізичні і юридичні особи.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що військова частина - польова пошта В0414, у якій на час дорожньо-транспортної пригоди проходив військову службу призваний за мобілізацією солдат ОСОБА_2, не є юридичною особою, не має юридичної адреси і їй не присвоєно код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також встановлено, що на день дорожньо-транспортної пригоди військова частина - польова пошта В0414 перебувала у підпорядкуванні військової частини А4104 із постановленням на усі види забезпечення, у тому числі з включенням військовослужбовців цієї військової частини до особового складу військової частини А4104. Солдат ОСОБА_2 керував автомобілем ГАЗ-66 без номерного знака згідно з подорожнім листом № 139, виданим йому військовою частиною А4104, з метою доставлення транспортного засобу до цієї частини для її укомплектування технікою.
Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 28 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій, у взаємозв`язку зі статтями 80, 1172, 1187, 1188 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку, що військова частина - польова пошта В0414 не може бути особою, відповідальною за завдання шкоди ОСОБА_2, і відповідачем у цій справі, так як не є юридичною особою.
Оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 зарахований до особового складу військової частини А4104 і виконував завдання згідно з подорожнім листом, виданими цією військовою частиною, правильним є стягнення майнової і моральної шкоди з військової частини А4104.
Помилковим є твердження заявника про те, що належним відповідачем за цим позовом є Повітряні Сили Збройних Сил України, у підпорядкуванні Командування яких перебувала військова частина - польова пошта В0414.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. Видами Збройних Сил України є Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили.
Структурно Повітряні Сили Збройних Сил України складаються із командування, повітряних командувань, Харківського університету Повітряних Сил, військових частин та установ безпосереднього підпорядкування.
Перебування військової частини ? польової пошти В0414 у період з 11 серпня 2014 року по 19 грудня 2014 року у складі Повітряних Сил Збройних Сил України як у одному з трьох видів Збройних Сил України не є підставою для висновку про притягнення Повітряних Сил, які не є юридичною особою і командування яких підпорядковується Міністерству оборони України, відповідачем у цій справі.
Твердження заявника про те, що автомобіль ГАЗ-66 без номерного знаку, яким керував ОСОБА_2, на момент дорожньо-транспортної пригоди на обліку військової частини А4104 не рахувався, а був закріплений за військовою частиною А1912, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.
Стаття 2 вказаного Закону передбачає, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України.
Перерозподіл військового майна у Збройних Силах між військовими частинами, які формуються, переформовуються або розформовуються, а також в інших випадках відповідно до потреб Збройних Сил провадиться Міноборони (пункт 31 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1225 (1225-2000-п) ).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 у момент дорожньо-транспортної пригоди експлуатував автомобіль ГАЗ-66 без номерного знаку на виконання наряду № 965 від 22 серпня 2014 року щодо переміщення цієї автомобільної техніки до військової частини А4104 для її укомплектування відповідно до розпорядження начальника Центрального автомобільного управління Збройних Сил України. Згідно з цим нарядом та подорожнім листом № 139 військова частина А1912 4 вересня 2014 року передала зазначений транспортний засіб водію ОСОБА_2 для його переміщення до військової частини А4104 і постановлення на її облік.
Таким чином, військовослужбовець військової частини ? польової пошти В0414 ОСОБА_2 з 4 вересня 2014 року і до прибуття до військової частини на відповідній правовій підставі володів автомобілемавтомобіль ГАЗ-66 без номерного знаку, тому завдану ним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду зобов`язана відшкодувати саме військова частина А4104, у підпорядкуванні якої у цей період була військова частина ? польова пошта В0414.
Доводи заявника про те, що позивач не підтвердила завдання їй моральної шкоди і не обґрунтувала, у чому остання полягає, а суди попередніх інстанцій належним чином не мотивували стягнення відшкодування цієї шкоди саме у розмірі 7 000 гривень, касаційний суд вважає безпідставними.
ОСОБА_1 у позовній заяві мотивувала завдання їй моральної шкоди протиправною поведінкою ОСОБА_2 щодо її чоловіка і його матері та пошкодженням належного їй майна. Суди попередніх інстанцій оцінили зазначені доводи і послідовно та змістовно виклали результати цієї оцінки у оскаржуваних судових рішеннях. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції, з урахуванням положень частини третьої статті 23 ЦК України, визначив із урахуванням засад розумності і справедливості.
Порушень судами першої і апеляційної інстанцій цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо поновлення виконання судових рішень
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційну скаргу військової частини А4104 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року.
Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу військової частини А4104 Збройних Сил України залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний