ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 418/466/15-ц
провадження № 61-13372св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, подану його представником Писаренком Володимиром Васильовичем, на рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року, ухвалене у складі судді Чехова С. І., та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Лозко Ю. П., Романченка В. О., Украінцевої Л. Д., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, остаточно уточненим у березні 2016 року, до Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка про стягнення заборгованості із заробітної плати і допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що у серпні 2014 року звільнена з посади старшого викладача кафедри цивільно-правових дисциплін Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв`язку з закінченням строку контракту.
У день звільнення вона не працювала, так як у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території Луганської області університет передислоковано на базу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ і навчальний процес не налагоджено.
Позивач вказує, що їй не виплачені усі належні при звільнені суми і не видано трудову книжку, що є порушенням її трудових прав.
За таких обставин просила стягнути з Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка заборгованість із заробітної плати у розмірі 6 865,83 гривень, допомогу на оздоровлення у розмірі 2 288,46 гривень, компенсацію за додаткову відпустку працівникам, що мають дітей, у розмірі 878,88 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 52 922 гривень та 20 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 4 431,40 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 52 922 гривні, невиплачену допомогу на оздоровлення у розмірі 1 278 гривень та 9 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виплатив позивачу у день звільнення заборгованість із заробітної плати та допомогу на оздоровлення, яка підлягала виплаті при наданні основної щорічної відпустки, тому з нього підлягає стягненню передбачений статтею 117 КЗпП України середній заробіток за увесь період затримки розрахунку та моральна шкода, завдана такими неправомірними діями. Оскільки Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка передислоковано на базу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, тобто на підконтрольну Україні територію, і перешкод у здійсненні діяльності у нього не було, суд дійшов висновку про наявність вини роботодавця у затримці розрахунку з ОСОБА_1 .
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 52 922 гривень та невиплаченої допомоги на оздоровлення у розмірі 1 278 гривень скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові. У іншій частині рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати, так як університет належним чином не здійснював свою діяльність у зв`язку з непереборними обставинами, що посвідчується сертифікатами Сумської торгово-промислової палати. Установивши, що допомога на оздоровлення виплачена ОСОБА_1 у червні 2014 року, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про безпідставність вимог про її стягнення. З висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу у зв`язку з порушенням її трудових прав, суд апеляційної інстанцій погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
В частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати рішення суду першої інстанції не оскажувалося і апеляційним судом не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і невиплаченої допомоги на оздоровлення скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції у оскаржуваній частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що сертифікати Сумської торгово-промислової палати, якими засвідчено настання форс-мажорних обставин для Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, не мають правового значення у сфері трудових правовідносин, а нездійснення університетом діяльності у зв`язку з обставинами непереборної сили не звільняє його від обов`язку виплатити працівникам заробітну плату у встановлений законодавством строк.
Вважає, що переміщення відповідача на базу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ свідчить про те, що він мав фактичну можливість здійснювати свою діяльність.
Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, помилково застосував до спірних правовідносин положення цивільного законодавства замість законодавства про працю, а саме статей 116, 117 КЗпП України.
Вказала, що у червні 2014 року їй виплачено заробітну плату, а не допомогу на оздоровлення, тому суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції про її стягнення.
Також у січні 2017 року Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року і рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року в частині стягнення заробітної плати за червень 2014 року у розмірі 2 215,15 гривень і відшкодування моральної шкоди у розмірі 9 000 гривень скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій помилково стягнули з університета моральну шкоду, так як його вина у порушенні трудових прав ОСОБА_1 відсутня, що встановлено судом апеляційної інстанції.
Вказує, що суд апеляційної інстанції, встановивши виплату позивачу заробітної плати за червень 2014 року, повинен вийти за межі вимог апеляційної скарги і скасувати рішення суду першої інстанцій у частині її стягнення.
Позиція інших учасників справи
У березні 2017 року Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що в силу статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання трудових правовідносин у частині, не врегульованій іншими актами законодавства. Оскільки законодавство про працю не урегульовує питання щодо відповідальності роботодавця у разі настання обставин непереборної сили, у цій частині такі правовідносини регулюються ЦК України (435-15) . Вказав, що невиплата заробітної плати зумовлена діями ГУ ДКСУ у Сумській області. Виплата позивачу заробітної плати за червень 2014 року і допомоги на оздоровлення підтверджується поданими ним доказами, зокрема довідкою і листом Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк".
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року і ухвалою цього суду від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка на рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року і рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року, а також зупинено виконання цих судових рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою цього суду від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Луганським державним університетом внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка та займала посаду доцента кафедри цивільного і трудового права загальноуніверситеських кафедр.
З 18 червня 2014 року по 13 серпня 2014 року вона перебувала у основній щорічній відпустці. По виходу з відпустки позивач не приступила до виконання обов`язків, оскільки у зв`язку з проведенням антитерористичної операції у м. Луганську університет не працював.
Наказом Луганського державного університету внутрішніх справ імен Е. О. Дідоренка від 29 серпня 2014 року № 198о/с старшого викладача на 0,5 ставки кафедри цивільно-правових дисциплін ОСОБА_1 звільнено з 31 серпня 2014 року з найманої посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв`язку з закінченням строку контракту.
У день звільнення повний розрахунок із ОСОБА_1 не проведено.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 жовтня 2014 року № 1025 "Про тимчасову передислокацію Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О . Дідоренка" вирішено передислокувати університет на базу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території м. Луганська.
Документи бухгалтерської та кадрової служби університету, а саме табелі обліку робочого часу співробітників, накази про надання чергових відпусток та особові картки з нарахування заробітної плати вільнонайманим працівникам, залишилися на непідконтрольній Україні території і доступу до них університет не має.
Також судами встановлено, що у червні 2014 року ОСОБА_1 працювала на 0,5 ставки і її оклад становив 1 278 гривень.
З листа Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" від 17 березня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив, що заробітну плату за червень 2014 року і допомогу на оздоровлення виплачено ОСОБА_1 у червні 2014 року двома платежами у розмірах 1500 і 1 254,52 гривень.
Згідно з довідкою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка від 20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за липень 2014 року у розмірі 2 215,70 гривень і за серпень 2014 року у розмірі 2 215,70 гривень. Матеріальну допомогу на оздоровлення виплачено в червні 2014 року.
Невиплату позивачу заробітної плати за липень і серпень 2014 року на загальну суму 4 431,40 гривень відповідач визнав.
Також судами встановлено, що сертифікатом № 3799 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Сумською торгово-промисловою палатою, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема акти тероризму на території Луганської області, для Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка на період з 1 липня 2014 року по 1 січня 2015 року.
Сертифікатом № 4377 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Сумською торгово-промисловою палатою, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема акти тероризму на території Луганської області, для Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка на період з 1 серпня 2014 року по 25 травня 2015 року.
Сертифікатом № 7018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Сумською торгово-промисловою палатою, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема акти тероризму на території Луганської області, для Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка на період з 31 липня 2014 року на 28 листопада 2016 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Заробітна плата ? це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 1 Закону України "Про оплату праці").
Статтею 57 Закону України "Про освіту" встановлено гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові при звільненні сум є наявність вини підприємства.
Стаття 4 КЗпП України встановлює, що законодавство про працю складається з КЗпП України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
З вказаною статтею КЗпП України (322-08) кореспондується частина перша статті 9 ЦК України щодо застосування ЦК України (435-15) до трудових відносин у частині, у якій вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
За таких обставин та з огляду на неврегульованість трудовим законодавством правовідносин щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої у зв`язку з обставинами непереборної сили, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці правовідносини.
Вимоги щодо стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, та також відшкодування моральної шкоди регулюються главою 82 ЦК України (435-15) , положення якої підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Системний аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчених у встановленому порядку, свідчить про відсутність вини власника або уповноваженого ним органу у несвоєчасній виплаті працівникові належних при звільнені сум.
Відповідні висновки щодо застосування матеріального права висловлені Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15 та у постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15.
Встановивши, що невиплата ОСОБА_1 належних при звільненні сум зумовлена обставинами непереборної сили, а саме актами тероризму на території Луганської області, що свідчить про відсутність вини роботодавця у затримці розрахунку, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 116, 117 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ЦК України (435-15) і Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (671/97-ВР) та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Так як обставини непереборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, проте не звільняють від обов`язку провести розрахунок із працівником, та враховуючи, що відповідач визнав невиплату позивачу заробітної плати за липень і серпень 2014 року, суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 116 КЗпП України і дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Встановивши з поданих сторонами доказів, що допомога на оздоровлення у розмірі 1 278 гривень виплачена ОСОБА_1 у червні 2014 року, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про її стягнення.
Доводи Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка про те, що суд апеляційної інстанції, встановивши виплату позивачу заробітної плати за червень 2014 року, повинен вийти за межі вимог апеляційної скарги і скасувати рішення суду першої інстанцій про стягнення такої суми, касаційний суд відхиляє.
Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд і оскаржив судове рішення лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, допомоги на оздоровлення та відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, тому доводи заявника не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Крім того, судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не виплачено заробітну плату за липень 2014 року у розмірі 2 215,70 гривень і за серпень 2014 року у розмірі 2 215,70 гривень, всього 4 431,40 гривень. Невиплату їй цієї суми визнав представник відповідача і саме цю суму стягнув суд першої інстанції. Висновки про стягнення заробітної плати за червень 2014 року у оскаржуваних судових рішеннях відсутні.
Доводи ОСОБА_1 про те, що сертифікати Сумської торгово-промислової палати, якими засвідчено настання форс-мажорних обставин для Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, не мають правового значення у сфері трудових правовідносин, касаційний суд відхиляє.
Трудовим законодавством не врегульовано питання щодо відповідальності роботодавця за порушення прав працівника у зв`язку з обставинами непереборної сили, тому згідно зі статтею 9 ЦК України до таких правовідносин у відповідній частині підлягають застосуванню норми ЦК України, згідно зі статтею 617 якого особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, яке настало внаслідок непереборної сили.
Твердження заявника про те, що переміщення відповідача на базу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ свідчить про фактичне здійснення діяльності і можливість виплатити заробітну плату є помилковими, оскільки таке переміщення не спростовує тієї обставини, що згідно з сертифікатами Сумської торгово-промислової палати непереборні обставини тривали для відповідача з 1 липня 2014 року до 28 листопада 2016 року.
Посилання заявника на те, що у червні 2014 року їй виплачено заробітну плату, а не допомогу на оздоровлення, тому суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції про її стягнення, касаційний суд вважає безпідставними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у червні 2014 року ОСОБА_1 працювала на 0,5 ставки і її оклад складав 1 278 гривень. Апеляційним судом також встановлено, що заробітну плату за червень 2014 року і допомогу на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу (1 278 гривень) у червні 2014 року зараховано на рахунок позивача двома платежами у розмірах 1500 і 1 254,52 гривень. Доказів на спростування цих обставин заявник не надала.
Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні допомоги на оздоровлення.
Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України працівник має право на відшкодування моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таке відшкодування покладається на власника або уповноважений ним орган. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Цей порядок встановлений ЦК України (435-15) , згідно зі статтею 1167 якого моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що з 1 липня 2014 року щодо Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка діють обставини непереборної сили, які виключають його вину у порушенні трудових прав позивача.
Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій не врахували, що вина є обов`язковим елементом покладення на особу цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду, не застосували до спірних правовідносин статтю 1167 ЦК України, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про стягнення з відповідача у відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди 9 000 гривень.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, суд касаційної інстанції частково задовольняє касаційну скаргу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, скасовує рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди і ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у позові.
У іншій частині рішення суду першої інстанції у залишеній без змін апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині без змін.
Щодо судових витрат
Згідно зі статтею 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги і ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, касаційний суд стягує з ОСОБА_1, яка не звільнена від сплати судового збору за вимогами про відшкодування моральної шкоди, на користь Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка 597,96 гривень у відшкодування судового збору пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги.
Щодо поновлення виконання судового рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції поновлює виконання рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року у залишеній без змін судом апеляційної інстанції частині та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у частинах, які не скасовані судом касаційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, подану його представником Писаренком Володимиром Васильовичем, задовольнити частково.
Рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у позові.
У іншій частині рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року в частині стягнення заробітної плати у розмірі 4 431,40 гривень та судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка у відшкодування судового збору за подання касаційної скарги 597,96 гривень.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний