Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 203/760/16-ц

провадження № 61-17396св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Кіровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Державної казначейської служби України, Кіровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Кіровський ВДВС) про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року його позов до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про захист прав споживача було задоволено частково, зобов'язано відповідача повторно виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових виробів. 11 лютого 2013 року старшим державним виконавцем Кіровського ВДВС КрайнякомМ.С. було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим на підставі вказаного рішення суду. Однак всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) посадові особи Кіровського ВДВС не вживали необхідних заходів примусового характеру, не розглядали своєчасно його скарги та запити, внаслідок чого він оскаржив їх дії та бездіяльність до суду. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року визнано протиправним рішення/бездіяльність начальника Кіровського ВДВС ЛисенкаД.Б. щодо недолучення до виконавчого провадження його скарги від 26 вересня 2014 року та постанови за результатами її розгляду і щодо їх передачі для зберігання до журналу обліку скарг, зобов'язано суб'єкта оскарження приєднати вказані документи до провадження № 36445964. Через постійні неправомірні дії та бездіяльність посадових осіб державного органу порушені його нормальні життєві зв'язки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на свою користь 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями/бездіяльністю Кіровського ВДВС.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 травня 2016 року, з урахуванням ухвали цього суду від 30 вересня 2016 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що неправомірність дій/бездіяльності посадових осіб Кіровського ВДВС встановлена ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року, яка набрала законної сили, а тому не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року тривалий час не виконувалося, що змусило ОСОБА_1 як сторону виконавчого провадження звернутися з відповідною скаргою для захисту своїх прав, відповідь на яку він не отримав, у зв'язку з чим був змушений оскаржувати дії працівників державного органу в суді. Зазначене призвело до порушення звичайного ритму життя позивача та необхідності прикладати додаткові зусилля для його організації. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1, засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Кіровського ВДВС задоволено. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду зі скаргами на дії/бездіяльність працівників виконавчої служби, тобто в повній мірі використав своє право на захист. Встановлення факту порушення саме по собі становить достатню і справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди. Обраний позивачем повторний спосіб захисту є формальним, не спрямованим на настання реального результату - виконання судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року, а рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 травня 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Незаконність дій/бездіяльності посадової особи органу державної виконавчої служби була визнана ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року, яка набрала законної сили. Встановлені вказаним судовим рішенням обставини є преюдиційними та доказуванню не підлягають. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року не виконується понад три роки, у зв'язку з чим він постійно змушений звертатися до Кіровського ВДВС з відповідними скаргами і клопотаннями, витрачати для цього значний час та зусилля.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 квітня 2018 року справу № 203/760/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", чинного на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судами встановлено, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача задоволено частково. Зобов'язано відповідача повторно виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових виробів.

11 лютого 2013 року старшим державним виконавцем Кіровського ВДВС КрайнякомМ.С. було відкрито виконавче провадження № 36445964 за виконавчим листом, виданим на підставі вказаного рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року скаргу ОСОБА_1 на протиправні рішення та бездіяльність начальника Кіровського ВДВС задоволено. Визнано протиправним рішення начальника Кіровського ВДВС ЛисенкаД.Б. щодо недолучення до виконавчого провадження № 936445964 скарги ОСОБА_1 від 26 вересня 2014 року та постанови начальника Кіровського ВДВС ЛисенкаД.Б. від 14 жовтня 2014 року про результати розгляду скарги ОСОБА_1 від 26 вересня 2014 року. Визнано протиправним рішення начальника Кіровського ВДВС ЛисенкаД.Б. щодо передачі для зберігання до Журналу № 06-51 "Журнал обліку щодо розгляду начальником органу ДВС скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб органу ДВС з виконання рішень або відмову у здійсненні передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) скарги ОСОБА_5 від 26 вересня 2014 року та винесеної за результатами її розгляду постанови від 14 жовтня 2014 року. Зобов'язано начальника Кіровського ВДВС ЛисенкаД.Б. долучити до виконавчого провадження № 36445964 скаргу ОСОБА_1 від 26 вересня 2014 року та постанову від 14 жовтня 2014 року. Визнано протиправною бездіяльність начальника Кіровського ВДВС ЛисенкаД.Б. щодо невидачі у період з 03 березня по 19 березня 2015 року ОСОБА_1 копії постанови від 14 жовтня 2014 року, винесеної за результатом розгляду скарги від 26 вересня 2014 року, та зобов'язано надати заявнику її копію.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що через неправомірні дії начальника Кіровського ВДВС, що встановлено ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року, позивач зазнав певних моральних страждань, оскільки у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення він змушений був звертатися з відповідною скаргою до органу державної виконавчої служби, а в подальшому - відновлювати свої порушені права в суді.

При цьому суд правильно визначив розмір відшкодування цієї шкоди, який є необхідним та достатнім, враховуючи принципи розумності і справедливості, що повністю відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України та вищевказаним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване по суті рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд не врахував вищенаведених положень закону та не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року скасувати, а рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 травня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.