Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 754/6113/16-ц
провадження № 61-12553св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року у складі судді: Шевчука О. П. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 листопада 2014 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_6 у борг грошові кошти розмірі 160 000 грн, які зобов'язався повернути протягом двох місяців, про що власноручно написав розписку, однак до цього часу гроші не повернув.
З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача борг у розмірі 352 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 160 000 грн та судові витрати в розмірі 1 600 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем за договором позики щодо своєчасно повернення грошових коштів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судового збору в розмірі 1 600 грн скасоване та ухвалено нове рішення у цій частині, яким компенсовано ОСОБА_6 витрати на сплату судового збору у розмірі 1 600 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що надана позивачем розписка підтверджує боргове зобов'язання, містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, тому висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 160 000 грн є правильним. Проте на час ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач мав першу групу інвалідності, тому згідно пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору. У зв'язку із цим витрати на сплату судового збору мають бути компенсовані позивач за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аргументи учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договору позики і до 24 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_3 був керівником ТОВ "Автобудмонтаж", а тому стороною у договорі позики виступало саме це товариство в особі керівника ОСОБА_3, а позику у розмірі 160 000 грн було взято з метою ведення підприємницької діяльності товариства. Також ОСОБА_3 вказує, що позов задоволений безпідставно, оскільки позивач просив відшкодувати майнову шкоду, а не заборгованість за договором позики.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суди встановили, що 05 листопада 2014 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 160 000 грн, які зобов'язався повернути в повному обсязі впродовж двох місяців, про що власноручно написав розписку, проте кошти не повернув.
Встановивши, що розписка від 05 листопада 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_6 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, порушення ОСОБА_3 умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суди зробили правильний висновок про часткове задоволення позову.
Аргумент касаційної скарги про те, що на момент укладення договору позики і до 24 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_3 був керівником ТОВ "Автобудмонтаж", а тому стороною у договорі позики виступало саме це товариство в особі керівника ОСОБА_3, а позику у розмірі 160 000 грн було взято з метою ведення підприємницької діяльності товариства, колегія суддів відхиляє. Суди встановили, що згідно змісту розписки кошти в борг отримав саме ОСОБА_3, як фізична особа, а не як керівник ТОВ "Автобудмонтаж". Та обставина, що відповідач перерахував 160 000 грн на рахунок ТОВ "Автобудмонтаж" товариства безвідсоткову поворотну фінансову допомогу для забезпечення митних платежів, не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, оскільки ОСОБА_3, отримавши від позивача грошові кошти у розмірі 160 000 грн, як фізична особа, розпорядився ними на власний розсуд, однак це не звільняє його від обов'язку повернути суму боргу позивачу.
Посилання ОСОБА_3 на те, що позов задоволений безпідставно, оскільки позивач просив відшкодувати шкоду, а не заборгованість за договором позики, колегія суддів вважає безпідставним. Аналіз змісту позовної заяви про стягнення боргу за договором позики (а. с. 1, 2) та заяви про збільшення позовних вимог щодо стягнення боргу за договором позики (а. с. 20, 21) свідчить, що позов заявлений з підстав статей 625, 1049 ЦК України саме щодо стягнення боргу за договором позики.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило