розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Журби С. О., Сержанюка А. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 травня 2009 року між ОСОБА_6, та юридичною особою за законодавством Латвійської Республіки ТОВ "Ліга Стар" було укладено договір позики.

Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_6 отримала безвідсоткову позику у розмірі 20 000 латвійських латів, що на момент укладення договору за офіційним курсом валют Центрального банку Латвії еквівалентно 28 457,44 Євро, з кінцевим терміном повернення до 07 травня 2014 року.

Грошові кошти були отримані відповідачем до моменту підписання цього договору частинами у період з 29 квітня по 07 травня 2009 року згідно платіжних доручень № 195, 196, 197, 198, 199, 200, 201 та виписки банку по розрахунковому рахунку ТОВ "Ліга Стар".

Між ТОВ "Ліга Стар" та ОСОБА_2 18 лютого 2010 року було укладено договір № 18/02/10 про уступку вимоги боргу по договору, згідно якого позивач отримав право вимоги боргу у сумі 20 000 латвійських латів до відповідача за договором позики.

Крім того, між ТОВ "Ліга Стар" та ОСОБА_2 12 травня 2010 року було укладено дві додаткові угоди, якими внесено зміни та доповнення до договору про уступку вимоги боргу. Про всі вказані договори та додаткові угоди, відповідача було повідомлено належним чином і жодних пропозицій, заперечень, доповнень або змін до змісту вказаних додаткових угод від неї не надходило.

Позивач вказував, що на момент звернення до суду, ТОВ "Ліга Стар" ліквідоване на підставі рішення Департаменту функціонального виконання реєстру підприємств Латвійської Республіки від 13 червня 2011 року. Однак до цього часу гроші позивачу не повернуто.

ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 521 481,82 грн боргу за договором позики та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2014 року у складі судді: Волчко А. Я., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Поліщука М. А., Яворського М. А., позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 521 481,82 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення судів мотивовані тим, що отримання відповідачем коштів за договором позики підтверджуються відповідними платіжними дорученнями та виписками банку по розрахунковому рахунку ТОВ "Ліга Стар", в яких отримувачем коштів зазначено ОСОБА_6, а призначення платежу "договір позики". Відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу за договором позики, а тому з неї на користь позивача, який має право вимагати повернення такого боргу, підлягають до стягнення грошові кошти в сумі, яка дорівнює загальному розміру зобов'язання у гривнях за офіційним курсом НБУ щодо Євро.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року у складі суддів: Колодійчука В. М., Висоцької В. С., Кафідової О. В., Умнової О. В., Фаловської І. М., ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 листопада 2015 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив факт отримання відповідачем коштів за договором позики та належність доказів, якими підтверджується їх отримання, не встановив обсяг її повноважень, як особи, яка мала право вчиняти правочин від імені юридичної особи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2014 року скасоване. Ухвалено нове рішення, який у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не надав суду належних доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачем коштів за договором позики, а також доказів щодо обсягу повноважень ОСОБА_3, як особи, яка мала право вчиняти правочин від імені юридичної особи.

Апеляційний суд вказав, що платіжні доручення № 195, 196, 197, 198, 199, 200, 201 за період із 29 квітня 2009 року по 07 травня 2009 року, та виписки з "СведБанк" по розрахунковому рахунку ТОВ "Ліга Стар" не є належними доказами, оскільки не свідчать про отримання коштів саме за цим договором, крім того суперечать умовам договору, за яким не передбачено отримання коштів до укладення договору, оскільки у самому договорі зазначено, що він вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Також апеляційний суд визнав обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що договір позики, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ліга Стар", був підписаний однією і тією самою особою, а саме ОСОБА_6, що є порушенням частини третьої статті 238 ЦК України, а тому свідчить про нікчемність такого договору.

Аргументи учасників справи

У вересні 2016 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду суперечать вимогам частини другої статті 640 та статті 1046 ЦК України, оскільки факт передачі коштів підтверджується платіжними дорученнями № 195, 196, 197, 198, 199, 200, 201 за період із 29 квітня 2009 року по 07 травня 2009 року, та випискою з "СведБанк" по розрахунковому рахунку ТОВ "Ліга Стар", що узгоджується із пунктом 2.3. договору позики.

Повноваження ОСОБА_3 на вчинення правочину як члена правління ТОВ "Ліга Стар" підтверджується протоколом зборів учасників № 5/2009 ТОВ "Ліга Стар" від 09 червня 2009 року та реєстром учасників ТОВ "Ліга Стар" від 09 червня 2009 року, і цей факт визнаний відповідачем.

Вважає помилковим застосування апеляційним судом частини третьої статті 238 ЦК України, оскільки цією нормою права не встановлена нікчемність правочину, і він не визнаний недійсним судом. Крім того, на момент укладення договору позики подібної заборони у Цивільному Законі Латвійської Республіки не було.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 07 травня 2009 року між ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу прізвище було змінено на "Новікова") Л. М. та юридичною особою за законодавством Латвійської Республіки товариством з обмеженою відповідальністю "Ліга Стар" ("LIGA STAR") було укладено договір позики.

Відповідно до вказаного договору, ТОВ "Ліга Стар" надало ОСОБА_6 безвідсоткову позику у розмірі 20 000 латвійських латів (що на момент укладення договору за офіційним курсом валют Центрального банка Латвії еквівалентно 28 457,44 Євро) на умовах повернення вказаних грошових коштів у строк до 07 травня 2014 року.

Зазначені грошові кошти були передані ТОВ "Ліга Стар" та отримані відповідачем до моменту підписання цього договору частинами у період з 29 квітня по 07 травня 2009 року у відповідності до платіжних доручень № 195, 196, 197, 198, 199, 200, 201 та виписки банку "СведБанк" по розрахунковому рахунку ТОВ "Ліга Стар".

18 лютого 2010 року між ТОВ "Ліга Стар" та ОСОБА_2 було укладено договір про уступку вимоги боргу № 18/02/10, відповідно до якого позивач отримав право вимоги боргу у сумі 20 000 латвійських латів (що на момент укладення договору за офіційним курсом валют Центрального банка Латвії еквівалентно 28 457,44 Євро) за договором позики, укладеним між ТОВ "Ліга Стар" та відповідачем від 07 травня 2009 року

Про здійснення заміни кредитора у борговому зобов'язанні відповідача було повідомлено шляхом направлення на адресу її зареєстрованого місця проживання письмового повідомлення про здійснення уступки права вимоги від 19 лютого 2010 року.

До вказаного договору про уступку вимоги боргу між позивачем та ТОВ "Ліга Стар" було укладено дві додаткові угоди, якими внесено зміни та доповнення до договору про уступку вимоги боргу по кредитному договору № 18/02/10 від 18 лютого 2010 року.

Додатковою угодою № 1 від 12 травня 2010 року до договору про уступку вимоги боргу від 18 лютого 2010 року № 18/02/10 було змінено пункт 1.1. цього договору, відповідно до якого позивач набув право вимоги боргу з відповідача не лише у відповідності з умовами договору про уступку вимоги боргу, а й згідно всіх додаткових угод до цього договору (пункт 1 додаткової угоди); встановлено місце виконання зобов'язання, на вимогу якого уступлено право, - місто Київ, Україна (пункт 1.2 додаткової угоди); визначено право позивача, як нового кредитора, на дострокове повернення боргу відповідачем та перелічено підстави для дострокової вимоги повернення боргу - у разі припинення/ліквідації діяльності зареєстрованого в Латвійській республіці ТОВ "Ліга Стар", у разі використання боргу не за цільовим призначенням, а у разі не ведення господарської діяльності ОСОБА_6.

Додатковою угодою № 2 від 12 травня 2010 року до договору про уступку вимоги боргу від 18 лютого 2010 року № 18/02/10 було визначено, що надалі сторони діють у відповідності із чинним законодавством України (пункт 1 додаткової угоди), а у разі виникнення питань, не врегульованих зазначеним договором, керуються чинним законодавством України (пункт 4 додаткової угоди).

Про вказані додаткові угоди до договору про уступку вимоги боргу відповідача було повідомлено у строк та в порядку, визначеному пунктом 2 додаткової угоди № 2 від 12 травня 2010 року до договору про уступку вимоги боргу від 18 лютого 2010 року № 18/02/10, - за два місяці до дати підписання додаткових угод № 1 та № 2 шляхом направлення на адресу її зареєстрованого місця проживання проектів зазначених додаткових угод разом з письмовим повідомленням про здійснену уступку права вимоги від 19 лютого 2010 року.

Жодних пропозицій, заперечень, доповнень або змін до змісту вказаних додаткових угод від Відповідача не надходило.

На момент звернення ОСОБА_2 з позовом до суду ТОВ "Ліга Стар" ліквідоване, що підтверджується рішенням з реєстру підприємств Латвійської Республіки.

Грошові кошти у розмірі 20 000 латвійських латів (що на момент укладення договору за офіційним курсом валют Центрального банка Латвії еквівалентно 28 457,44 Євро), які були отримані в борг, відповідачем не були повернуті.

При задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що отримання відповідачем коштів за договором позики підтверджуються відповідними платіжними дорученнями та виписками банку по розрахунковому рахунку ТОВ "Ліга Стар", в яких отримувачем коштів зазначено ОСОБА_6, а призначення платежу "договір позики". Відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу за договором позики, а тому з неї на користь позивача, який має право вимагати повернення такого боргу, підлягають до стягнення грошові кошти в сумі, яка дорівнює загальному розміру зобов'язання у гривнях за офіційним курсом НБУ щодо Євро.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про відмову у задоволенні позову апеляційний суд висновок, що платіжні доручення № 195, 196, 197, 198, 199, 200, 201 за період із 29 квітня 2009 року по 07 травня 2009 року, та виписки з "СведБанк" по рахунку ТОВ "Ліга Стар" не є належними доказами, оскільки не свідчать про отримання коштів саме за цим договором, крім того суперечать умовам договору, за яким не передбачено отримання коштів до укладення договору, оскільки у самому договорі зазначено, що він вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками. Також апеляційний суд визнав обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що договір позики, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ліга Стар", був підписаний однією і тією самою особою, а саме ОСОБА_6, що є порушенням частини третьої статті 238 ЦК України, а тому свідчить про нікчемність такого договору.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що договір позики від 07 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ліга Стар", підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_6 від ТОВ "Ліга Стар", грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, порушення ОСОБА_6 умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову.

Колегія суддів вважає помилковим посилання апеляційного суду на те, що договір позики, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ліга Стар", був підписаний однією і тією самою особою, а саме ОСОБА_6, що є порушенням частини третьої статті 238 ЦК України, а тому свідчить про нікчемність такого договору.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

Суди не встановили, що договір позики від 07 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ліга Стар", було визнано недійсним.

Встановивши, що відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу за договором позики, суд першої інстанції правильно задовольнив позов. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.