Постанова
Іменем України
06 лютого 2018 року
м. Київ
справа №521/4221/16
провадження №61-23147св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерім-Сервіс" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2016 року у складі судді Поліщук І. О. та ухвалу апеляційного суду Одеської області
від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д.,
Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерім-Сервіс",
представник відповідача - Швець ОлександрВолодимирович,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерім-Сервіс" (далі - ТОВ"Інтерім-Сервіс"), у якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати наказ про його звільнення з посади заступника директора з основної діяльності та маркетингу від 08 лютого 2016 року, поновити позивача на вказаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Позовна заява мотивована тим, що з 1998 року позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ"Інтерім-Сервіс". На підставі наказу від 08 лютого 2016 року з позивачем було припинено трудовий договір та звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу
ТОВ "Інтерім Сервіс" у зв'язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
3. Позивач вважає, що його звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
4. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області
від 06 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
5. Судові рішення мотивовані тим, що посадові обов'язки позивача були безпосередньо пов'язані з обслуговуванням грошових цінностей, невиконання позивачем своїх обов'язків, відсутність контролю зі сторони позивача за рухом матеріальних цінностей, дали підставу роботодавцю для втрати до нього довіри, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
6. У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права.
7. Касаційна скарга мотивована тим, що наданий відповідачем інвентаризаційний опис від 21 грудня 2015 року не є свідченням визначення результату завершеної інвентаризації майна, а тому не може вважатись безспірним документом, що визначає факт нестачі палива, оскільки окрім актів інвентаризації від 21 грудня 2015 року, відповідач не надав протокол засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії та розпорядження керівника ТОВ "Інтерім сервіс" про затвердження актів інвентаризації, інвентаризаційного опису та протоколу засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії.
8. Касаційна скарга містить посилання на те, що наказ відповідача
від 08 лютого 2016 року про звільнення позивача не відображає, з яких причин та підстав було звільнено ОСОБА_1 саме на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки не містить складу порушень, здійснених ОСОБА_1 та документу, яким зафіксовані здійснені ОСОБА_1 порушення. Крім того, наказ від 08 лютого
2016 року про звільнення підписано особою, яка не має це відповідних повноважень, оскільки згідно Статуту ТОВ "Інтерім Сервіс" ОСОБА_6 не був керівником та не мав повноважень на підписання наказу.
9. Посилання суду на те, що підписані з боку позивача акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП вказують на те, що ОСОБА_1 є матеріально відповідальною особою, останній вважає помилковим, оскільки вказані акти підписувались не тільки позивачем, а й ще двома іншими особами, що були членами комісії з приймання. Позивач їх підписував як голова комісії, що також підтверджує ту обставину, що позивач здійснював виключно контрольно-ревізійну функцію, а не безпосередньо обслуговував матеріальні цінності.
10. При цьому, до суду не було надано укладених договорів про колективну відповідальність осіб, що підписували акти за формою № 5-НП.
11. Аргументом касаційної скарги також указано те, що з ОСОБА_1 не укладався договір про повну матеріальну відповідальність на посаді заступника директора з основної діяльності та маркетингу. Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04 січня 2005 року, укладений з позивачем під час займання посади заступника директора з виробництва та маркетингу, не створює жодних правових наслідків для сторін в спірних правовідносинах.
12. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
13. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
.
14. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15. Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК (1618-15)
України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15)
, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи інших учасників справи
17. Доводи заперечень ТОВ "Інтерім Сервіс" на касаційну скаргу зводяться до того, що посадові обов'язки позивача безпосередньо пов'язані з обслуговування грошових цінностей, невиконання або неналежне виконання яких дає підстави для втрати довіри до такого працівника, що тягне за собою звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. При звільненні позивача мало місце наявність всіх складових, необхідних для звільнення працівника у зв'язку з втратою довіри.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
19. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
20. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
21. Згідно з частиною 402 ЦПК України (1618-15)
у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
22. Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
23. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
24. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
25. Суд установив, що на підставі наказу від 03 січня 1998 року
ОСОБА_1 був переведений на посаду менеджера ТОВ "Інтерім Сервіс".
26. Наказом від 30 квітня 2002 року ОСОБА_1 переведений на посаду заступника директора по виробництву та маркетингу.
27. Наказом від 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 переведений з посади заступника директора по виробництву та маркетингу переведений на посаду заступника директора з основної діяльності та маркетингу з 01 січня
2012 року.
28. У пункті 2 наказу від 29 грудня 2012 року про переведення позивача на посаду заступника директора з основної діяльності та маркетингу зазначено, що істотні умови праці ОСОБА_1 (заробітна плата, робоче місце, робочий графік, посадові обов'язки, повноваження та т.д.) залишаються попередніми.
29. Пунктом 3 наведеного наказу встановлено, що посадові права та обов'язки заступника директора з основної діяльності та маркетингу (остання посада позивача) повністю ідентичні посадовим правам та обов'язкам заступника директора по виробництву та маркетингу .
30. Наказом від 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу ТОВ "Інтерім Сервіс" у зв'язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
31. Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивач, за займаною ним посадою, виходячи зі змісту посадових обов'язків, є особою, яка входить до кола осіб, яких може бути звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
32. Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилався на незаконність звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
33. Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).
34. Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
35. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
36. Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей слідує, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.
37. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
38. Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України
від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.
39. Підставою для втрати довіри до позивача став Інвентаризаційний опис матеріальних цінностей від 21 грудня 2015 року, який був підписаний складом комісії, в тому числі і позивачем ОСОБА_1, була встановлена недостача дизельного палива - 0,224 т, бензину А-92 у кількості 18 252 т, бензину А-95 у кількості 40 159 т.
40. Наказом від 23 грудня 2015 року заступнику директора по виробництву та маркетингу ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме, за надання недостовірних даних про фактичні залишки нафтопродуктів. Даний наказ оспорено ОСОБА_1 у межах іншої справи.
41. Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (статті 138 КЗпП України).
42. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (3933-12)
(далі - Конвенція).
43. Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
44. За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві, а отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів, що шкода завдана підприємству не з його вини, не може бути підставою для відмови у задоволення позову, такий висновок суперечить принципу розподілу тягаря доказування у трудових справах.
45. Суд установив, що 04 січня 2005 року між адміністрацією ТОВ "Інтерім Сервіс" та робітником ділянки ПММ-Одеський Аеропорт ОСОБА_1, було укладено наступний договір: Працівник, що займає посаду заступника директора по виробництву та маркетингу, безпосередньо пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), переданих йому цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, у зв'язку з викладеним зобов'язується: а) бережливо відноситися до переданих йому на збереження чи для інших цілей матеріальних цінностей підприємства, вживати заходи для попередження шкоди; б) своєчасно повідомляти адміністрації підприємства про всі обставини, загрожуючи забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей; в) вести облік, складати та надавати у встановленому законом порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та залишки ввірених йому матеріальних цінностей; г) приймати участь в інвентаризації матеріальних цінностей ввірених йому. Згідно з частиною 3 Договору у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру шкоди, завданої підприємству, установі, організації і її відшкодування проводиться у відповідності до діючого законодавства України. Відповідно до частини 4 договору робітник не несе матеріальну відповідальність, якщо шкода завдана не з його вини. Згідно з пунктом 5 договору дія наступного договору розповсюджується на весь час роботи з майном та іншими ввіреними робітнику матеріальними цінностями підприємства, установи, організації.
46. Проаналізувавши посадову Інструкцію ОСОБА_1 як заступника директора по виробництву та маркетингу, а після переведення як заступника директора з основної діяльності та маркетингу ТОВ "Інтерім Сервіс", суд дійшов висновку, що відповідно до посадової інструкції та договору про матеріальну відповідальність, позивач здійснював безпосередньо керівництво й контроль у прийнятті та відпуску нафтопродуктів; брав участь у проведенні інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, відповідав за організацію ефективної системи їх обліку і звітності; вживав заходів для наведення порядку в зберіганні, обліку і видачі паливно-мастильних матеріалів, організовував та контролював зняття залишків пального у резервуарах, головував у комісії зі зняття залишків пального у резервуарах та ніс персональну відповідальність за ці дії.
47. Проте суд не врахував, що безпосереднім обслуговуванням грошових коштів і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо.
48. Надаючи належну оцінку переліку та обсягу повноважень позивача, як заступника директора з основної діяльності та маркетингу ТОВ "Інтерім Сервіс", поза увагою суду залишився той факт, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов'язків.
49. Посилаючись на факт укладення договору про повну матеріальну відповідальність, суд не врахував, що договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.
50. Відсутність посади заступника директора з основної діяльності та маркетингу в переліку посад і робіт, навіть за наявності змісту трудової функції бережливо відноситись до переданих йому на збереження чи для інших цілей матеріальних цінностей підприємства, вживати заходи для попередження шкоди не свідчили, що позивач безпосередньо приймав, зберігав чи видавав грошові кошти чи інші цінності підприємства, а тому з ним не можуть укладатись договір про повну матеріальну відповідальність.
51. Лише факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини ОСОБА_1 та звільнення його в зв'язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
52. У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
53. Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
54. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судом не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В.Пророк
В. М. Сімоненко
І.М.Фаловська