Позовна заява мотивована тим, що після смерті матері вона успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 липня 2018 року зазначений житловий будинок належить їй на праві приватної власності. Вищевказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,23 га, якою користувалась її мати, без оформлення права власності.

У 2007 році, після смерті матері, вона звернулась до Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області із заявою про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки.

Рішенням дванадцятої сесії Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року "Про розгляд заяв громадян та відношень Установ і підприємств" її заяву було задоволено і вирішено передати їй у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Вона звернулась до сільської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 .

Рішенням Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області від 31 травня 2019 року їй відмовлено у наданні дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у зв`язку з відсутністю земель цієї категорії.

Вважала, що вказане рішення сільської ради про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою є незаконним та необґрунтованим, оскільки суперечить положенням ЗК України (2768-14) і попередньому рішенню Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року, а також порушує її права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,23 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2019 року у складі судді Гургули В. Б. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,23 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачці на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці, площею 0,23 га. Зазначеною земельною ділянкою користувалась спадкодавець позивачки, а після її смерті користується ОСОБА_1 .Таким чином, оскільки позивачка набула право власності на вищевказаний житловий будинок, тому у неї виникло право власності й на земельну ділянку, на якій він побудований. Суд керувався статтями 392, 377 ЦК України, статтею 120 ЗК України.

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2019 року у задоволенні заяви голови Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Ружанського В. В. про перегляд заочного рішення суду першої інстанції відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу голови Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Ружанського В. В. задоволено, заочне рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,23 га, розташована по АДРЕСА_1, не сформована відповідно до положень частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України. Не визначені межі цієї земельної ділянки, не внесена інформації про неї до Державного земельного кадастру, не присвоєно їй кадастровий номер, тому вона не може бути об`єктом цивільних прав.

Позивачкою не подано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її житловий будинок розташовано саме на земельній ділянці, площею 0,23 га, по АДРЕСА_1, так як у рішенні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_1 визнано право власності на вищевказаний житловий будинок, відповідно до частини другої статті 377 ЦК України не зазначено розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок. Крім того, ОСОБА_1 рішення Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області від 31 травня 2019 року, яким їй відмовлено у наданні дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не оспорено.

При цьому судом невірно застосовано положення статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України, так як спадкодавець не мала у власності земельну ділянку. Вказані обставини відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2 цс 15; від 13 квітня 2016 рокуу справі 6-253 цс 16.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 352/1369/19 з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка набула право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, тому до ней перейшло й право власності на земельну ділянку, на якій він розташований. Рішенням дванадцятої сесії Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року не підтверджено розташування вказаного житлового будинку саме на спірній земельній ділянці.

Апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, провадження № 61-1796 св 17. Рішенням дванадцятої сесії Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року позивачці було передано у власність спірну земельну ділянку, тому вона мала усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням. Проте відповідачем було відмолено у оформленні відповідних документів на земельну ділянку, що свідчить про порушення прав позивачки на неї та про обмеження її у праві правомірного очікування.

Крім того, апеляційний суд у мотивувальній частині постанови зазначив про відмову у задоволенні апеляційної скарги, а у резолютивній частині - апеляційну скаргу задовольнив, чим порушив вимоги ЦПК України (1618-15) .

Доводи особи, яка подала відзив

У березні 2020 року голова Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Ружанський В. В. подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування, крім випадків суборенди, сервітуту щодо частини земельних ділянок, та державної реєстрації права на неї. Спірна земельна ділянка не має кадастрового номеру, її межі не встановлені у натурі на місцевості, вона не внесена до Державного земельного кадастру, тому не є об`єктом цивільних прав. Посилання позивачки на рішення дванадцятої сесії Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року, яким їй передано у власність земельну ділянку, площею 0,23 га, є безпідставними, оскільки положення ЗК України (2768-14) передбачають розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як умову передачі її у власність. ОСОБА_1 не надала проєкту землеустрою, унаслідок чого це рішення сільської ради не створює юридичних наслідків для останньої. Крім того, у вказаному рішенні сільської ради не зазначено адресу розташування земельної ділянки, переданої позивачці.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 липня 2018 року. Підставою для набуття права власності на вказаний будинок зазначено рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2018 року (а.с. 6).

Рішенням дванадцятої сесії Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року "Про розгляд заяв громадян та відношень Установ і підприємств" заяву ОСОБА_1 задоволено та вирішено передати у власність земельну ділянку, площею 0,23 га, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків.

Рішенням Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, у зв`язку з відсутністю земель цієї категорії.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частини третя, четверта, дев`ята статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,23 га, розташована по АДРЕСА_1, не сформована згідно з положеннями частин першої, третьої, четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України. Межі цієї земельної ділянки не визначені, не внесена інформації щодо неї до Державного земельного кадастру відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", не присвоєно їй кадастрового номера.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка не може бути об`єктом цивільних прав.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено, що її житловий будинок розташовано на земельній ділянці саме площею 0,23 га, по АДРЕСА_1 . Посилання позивачки на рішення дванадцятої сесії Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року, яким їй передано у власність земельну ділянку, площею 0,23 га, не свідчить про незаконність судового рішення, оскільки положення ЗК України (2768-14) передбачають розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як умову передачі земельної ділянки у власність. ОСОБА_1 проєкту землеустрою не надала, унаслідок чого це рішення сільської ради не створює юридичних наслідків для останньої. Крім того, у вказаному рішенні сільської ради не зазначено точну адресу розташування земельної ділянки, переданої позивачці, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

ОСОБА_1 рішення Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області від 31 травня 2019 року, яким їй відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не оспорено. Загвіздянською сільською радою об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області право позивачки на спірну земельну ділянку не заперечується, проте воно має буте реалізовано у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, провадження № 61-1796св 17, на увагу не заслуговують, оскільки стосуються інших правовідносин, посилання на принцип правомірних очікувань є безпідставним, так як цей принцип не нівелює обов`язок позивачки діяти у межах положень закону, у тому числі ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) . Зазначений принцип не свідчить про порушення прав позивачки, оскільки останній ніщо не перешкоджає виконати вимоги закону для набуття земельної ділянки у власність.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд у мотивувальній частині постанови зазначив про відмову у задоволенні апеляційної скарги, а у резолютивній частині постановив апеляційну скаргу задовольнити, чим порушив вимоги ЦПК України (1618-15) , не є підставою для скасування судового рішення, оскільки апеляційним судом в описовій частині було допущено описку, яка не впливає на правильне вирішення справи, мотиви судового рішення апеляційного суду свідчать про задоволення апеляційної скарги і така описка може бути усунута згідно зі статтею 269 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів, розглянувши касаційну скаргу у межах доводів і вимог викладених в ухвалі про відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.