Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 752/6347/15-ц

провадження № 61-31629св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року у складі судді Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 09 лютого 2002 року вона перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу мають малолітню дочку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року, що залишено без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року, з ОСОБА_5 на її користь стягнуто аліменти на утримання дочки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи від 04 червня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття. 21 листопада 2014 року їй видано виконавчий лист № 752/9867/13-ц, який пред'явлено до виконання у примусовому порядку до ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві. Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості № 7194, виданої 01 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, заборгованість ОСОБА_5 по сплаті аліментів за виконавчим листом № 752/9867/13-ц складає 57 600,00 грн.

Зменшивши позовні вимоги, позивач, посилаючись на статтю 196 СК України, просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 19 820, 00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 04 червня 2013 року по 08 квітня 2015 року у розмірі 19 820,00 грн. Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з вини ОСОБА_5 допущено виникнення заборгованості по сплаті аліментів на користь позивача ОСОБА_4 на утримання дочки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому одержувач аліментів ОСОБА_4 має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що становить 19 820, 00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року визнано неподаною та повернуто відповідачу.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі судді від 28 липня 2017 року, не усунуті у повному обсязі: відповідачем до апеляційної скарги не додані її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що зазначені в ухвалі судді апеляційного суду від 28 липня 2017 року недоліки апеляційної скарги ним було повністю усунуто, а саме надано квитанцію про доплату судового збору, та додано копію апеляційної скарги для представника позивача. При усуненні недоліків текст апеляційної скарги ним не змінювався та залишився ідентичним, як при поданні апеляційної скарги вперше. Таким чином апеляційний судом було повернуто його апеляційну скаргу з формальних міркувань.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статей 121, 297 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог статті 295 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення її без руху, про що повідомляє відповідну особу і надає строк для виправлення недоліків.

Якщо особа у встановлений строк виправить недоліки, скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше скарга вважається неподаною та повертається суб`єкту звернення.

Судом установлено, що у липні 2017 року ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху для усунення її недоліків, а саме: доплати судового збору, зазначення ім'я та найменування всіх осіб, які беруть участь у справі, зокрема, представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8, який брав участь у справі, його місце проживання, направити даний текст апеляційної скарги до апеляційного суду та надати копії цієї апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

01 вересня 2017 року ОСОБА_5 подав до апеляційного суду заяву про усунення недоліків, до якої додав оригінал квитанції про доплату судового збору та один екземпляр апеляційної скарги із зазначенням ім'я та найменування всіх осіб, які беруть участь у справі, та їх місця проживання.

Проте, копій апеляційної скарги в новій редакції із виправленими недоліками відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, не додав.

Відповідно до частини п'ятої статті 295 ЦПК України до апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга подається в суд з копіями та додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі. Зазначене правило дає можливість таким особам підготуватись до судового розгляду, визначити позицію щодо доводів та нових доказів, наведених в скарзі, викласти свої заперечення у письмовій формі, зібрати та надати суду додаткові докази, що спростовують викладені в скарзі аргументи.

Таким чином, апеляційний суд, урахувавши наведені норми процесуального права, дійшов обгрунтовного висновку, що відповідачем недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі судді від 28 липня 2017 року, усунуті не у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на зазначене, ухвала Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року відповідає вимогам процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.